Таємниця індіанського острова - Кристи Агата (книги онлайн .txt) 📗
— У Ломбарда є пістолет, — важко дихаючи, сказав Блор. — Опріч того, він учора збрехав усім нам. Сам же зізнався в цьому.
Філіп Ломбард зневажливо посміхнувся.
— Ну що ж, доведеться, либонь, удруге пояснити.
І він стисло повторив свою розповідь.
— А як ви це доведете? — грубо спитав Блор. — Чи ви можете підтвердити правдивість вашої нинішньої версії?
Суддя кахикнув.
— На жаль, ми всі в такому ж становищі. Усім нам доводиться вірити на слово. На мою думку, можливий лише один шлях: з'ясувати, чи є серед нас хоч одна людина, яку ми можемо звільнити від підозри на підставі свідчень.
— Я — відомий спеціаліст, — сказав Армстронг, — і сама лише думка про те, що я…
І знову суддя різко урвав доктора, не давши йому навіть скінчити фразу.
— Я й сам не безвісна людина, — сказав він. — Та це, друже мій, ще не доказ. Лікарі, судді, бувало, божеволіли… Та й полісмени теж, — додав він, дивлячись на Блора.
Втрутився Ломбард:
— Сподіваюся, на жінок ваші підозріння не поширюються?
Суддя підвів свої рухливі брови й відповів тим єхидним тоном, якого так не полюбляли адвокати:
— Якщо я вас правильно зрозумів, ви вважаєте, що жінки не здатні на вбивства?
— Зовсім ні, — роздратовано відповів Ломбард, — але я вважаю за неможливе… — і затявся.
Суддя тим-таки єхидним тоном звернувся до Армстронга:
— Як ви вважаєте, докторе Армстронг, чи могла б жінка вбити бідолаху Макартура?
— Цілком, мала 6 тільки відповідне знаряддя — гумового кийка, наприклад, чи палицю.
— І це не вимагало б од неї надмірного напруження сил?
— Зовсім ні.
— Дві інші смерті сталися внаслідок отруєння, — сказав суддя, його карк увесь час рухався. — Я вважаю, ніхто не заперечуватиме, що отруювачем може бути людина, навіть фізично квола.
— Та ви з глузду з'їхали! — закричала Віра.
Суддя, не кваплячись, перевів на неї свій погляд. Це був байдужий погляд людини, котра звикла вершити долю інших.
«Він дивиться на мене, як на цікавий експонат, — подумала Віра. І раптом у неї сяйнула думка: — Не дуже-то я йому подобаюся».
— Моя люба юна леді, — спокійним тоном почав суддя, — постарайтеся стримати свої почуття. Я не обвинувачую вас. Сподіваюся, що ви, міс Брент, — він уклонився старій діві, — не ображаєтеся на мене, коли я наполягаю, що всі ми однаково перебуваємо під підозрінням?
Міс Брент продовжувала в'язання, навіть не удостоївши суддю поглядом.
— Сама думка, що я можу зазіхнути на життя людини, не кажучи вже про життя трьох людей, — холодно вимовила вона, не підводячи погляду, — здасться чистим безглуздям кожному, хто мене знає. Але ж ми не знаємо одне одного, і я розумію, що за таких обставин жодний із нас не може бути вільний від підозри, доки не буде доведено його невинність. Повторюю: в одному із нас поселився диявол.
— На цьому й закінчимо, — мовив суддя. — Ніхто не вільний від підозри: ні моральні якості, ані становище в суспільстві не беруться до уваги.
— А як же з Роджерсом? — запитав Ломбард. — На мою думку, його можна зі спокійною совістю викреслити зі списку.
— Це на якій же підставі? — поцікавився суддя.
— По-перше, в нього на це розуму не вистачить, а по-друге, однією з жертв стала його дружина.
— За час мого суддівства, молодиче, — підвівши важкі брови, повчально сказав Уоргрейв, — мені довелося розглядати кілька справ про жінковбивство, і суд, уявіть собі, визначив чоловіків винними.
— О, безперечно! — вигукнув Ломбард. — Ну, звичайно ж! Вбивство дружини — справа цілком імовірна, коли хочете, навіть природна! Та не в даному випадку! Я можу повірити, що Роджерс убив свою дружину, побоюючись, що вона розколеться й викаже його, або тому, що зненавидів її, чи тому, що йому закортіло поєднатися з іншою жіночкою — молодшою і не з такими довгими зубами, як у неї. Але я не можу уявити собі Роджерса в ролі збожеволілого містера Оуена, котрий чинить своє ідіотське правосуддя і як першу жертву обирає свою власну дружину, покаравши її за їхній спільний злочин!
— Ви приймаєте чутку за довід, — заперечив суддя Уоргрейв. — Ми не знаємо, чи справді навмисне вбили Роджерс і його дружина свою господарку. Це може бути й брехнею, щоб поставити Роджерса в однакове становище з усіма нами. Ми не знаємо, чому вчора ввечері місіс Роджерс пойняв жах; можливо, тому, що вона усвідомила, що чоловік її схибнувся.
— Що ж, хай буде по-вашому, — погодився Ломбард. — А. Н. Оуен — один із нас; жодного винятку — підозра до всіх.
Суддя Уоргрейв повів слідство далі:
— Тож я наполягаю, що тут не може бути винятків, які грунтувалися б на суспільному становищі, характері або ймовірності. Тепер необхідно встановити, хто з нас може бути звільнений від підозріння на підставі фактів. Коротше кажучи, чи є серед нас одна чи кілька осіб, які аж ніяк не мали змоги підсипати отруту Марстонові, дати завелику дозу снотворного місіс Роджерс, вбити генерала Макартура?
Щира посмішка пом'якшила грубуваті риси Блорового обличчя.
— Отепер ви діло кажете, сер, — мовив він, — нарешті ми підійшли до самої суті! Спробуємо розібратися. Щодо Марстона, то тут вже годі щось з'ясовувати. Висловлювалися припущення, начебто хтось крізь вікно підсипав у його келих отруту ще до того, як він востаннє налив собі віскі. Втім, таке зробити в самій кімнаті було б іще легше. Не пригадую, чи був у цей час в кімнаті Роджерс, але всі інші запросто могли це зробити. — Він перевів подих. — Тепер перейдемо до місіс Роджерс. Тут на підозрінні перш за все її чоловік і доктор. Будь-кому з них зробити це було як оком змигнути…
Армстронг скочив з місця. Його аж затрусило від злості:
— Я протестую… Це нечувано! Заприсягаюся — доза була абсолютно…
— Докторе Армстронг! — верескливий голос судді бринів владно. — Ваше обурення цілком природне. І все ж ми не маємо права відвертатися від фактів. Вам або Роджерсові було найлегше дати їй снотворного. Тепер з'ясуємо, в якому становищі перебували інші. Які можливості підсипати отруту мали я, інспектор Блор, міс Брент, міс Клейторн чи містер Ломбард? Чи можна когось із нас вважати цілком поза підозрою? — І після короткої паузи мовив: — Гадаю, нікого!
— Та я й близько до неї не підходила, — спересердя сказала Віра. — Всі ви це можете підтвердити!
— Якщо пам'ять мене не зраджує, — знов узяв ініціативу до своїх рук суддя, — події розвивалися так. Прошу поправити мене, коли я де в чому помилюся. Ентоні Марстон і містер Ломбард перенесли місіс Роджерс на канапу. До неї підійшов доктор Армстронг. Він послав Роджерса за бренді. Потому знялася суперечка, звідки лунав голос. Усі ми вийшли до суміжної кімнати, за винятком міс Брент, яка залишалася в кімнаті з непритомною жінкою.
На обличчі міс Брент спалахнули червоні плями. Спиці нерухомо застигли в її руках.
— Це нахабство! — тільки й вимовила вона.
Безжальний голос судді тихо вів далі:
— Коли ми повернулися до кімнати, ви, міс Брент, стояли, схилившись над місіс Роджерс.
— Невже звичайна жалість — злочин? — обурилася міс Брент.
— Моя мета — встановити факти, й тільки факти, — непохитно продовжував суддя. — Згодом до кімнати увійшов Роджерс із келихом бренді, що його він, звичайно, міг належним чином обробити до того, як увійшов. Жінці дали бренді, й невдовзі чоловік і доктор провели її до спальні, де Армстронг дав їй снотворного.
— Абсолютно точно, — підтвердив Блор. — Отже, від підозріння звільняються; суддя, містер Ломбард, я і міс Клейторн, — в його грубому голосі яскраво бриніли переможні нотки.
Приштрикнувши Блора до місіїя холодним поглядом, суддя промимрив:
— Невже? Ми ж бо мусимо врахувати найменші можливості.
— Я не розумію вас, — Блор розгублено вп'явся поглядом у суддю.
— Місіс Роджерс лежить нагорі в своєму ліжку, — оповідав Уоргрейв, — снотворне починає діяти. Вона у напівзабутті. Раптом лунає притишений стук у двері, до кімнати заходить людина, приносить, скажімо, таблетку й каже: «Доктор наказав вам прийняти це». Невже ви гадаєте, що вона не проковтнула б цієї таблетки?
