Зневажаючи закон - Кристи Агата (е книги TXT) 📗
Усмішка повільно торкнула Молвернові уста. Він витяг свою фляжку й поставив її на столик поряд з папкою. Обличчя Адамса вмить проясніло, довга рука сягнула по фляжку.
— Виходить, і дітей у нього не було, — сказав Молверн.
Адамс ласо дивився на фляжку.
— Може, й були, але не для преси. А втім, наскільки я знаюся на фізіономіях, добродії з такими пиками дітей не плодять. — Він з булькотом ковтнув, витер губи, ковтнув ще раз.
— У тім-то й річ, — кивнув головою Молверн. — Ковтни ще тричі — і забудь, що ти мене бачив.
3
Товстун наблизив своє обличчя до Молвернового й сипло запитав:
— Гадаєш, вони змовилися, сусіде?
— Атож. На користь Верри.
— І скільки важить твій доказ?
— Спершу зваж свій гаман.
— Він тягне на десять півсотень, і місця в ньому ще на стільки ж.
— Іду на всі, — прошепотів Молверн, не зводячи очей з білявої голівки в першому ряду під рингом. Йому видно було блискучу хвилясту зачіску, біле пальто з білим хутряним коміром. Обличчя він не бачив. Але йому й не треба було бачити його.
Товстун поморгав очицями й обережно витяг із внутрішньої кишені піджака. туго набитий гаман. Поклавши його на коліно, він відлічив десять півсотенних асигнацій, згорнув їх трубочкою і сховав гаман на місце, туди, де ребрами відчував його вагу.
— Ти сам напросився, піжоне, — просичав він. — Показуй свої гроші.
Молверн відірвав погляд від дівчини, видобув пласку пачку новеньких стодоларових банкнот, черкнув великим пальцем по краю, розділяючи їх, витяг з-під паперової стрічки п'ять асигнацій і простяг товстунові.
— Оце по-нашому! — сказав той. Потім знову наблизив своє обличчя до Молвернового. — Мене звуть Скітс О'Ніл. А ти не вшиєшся, га?
Молверн усміхнувся своєю повільною усмішкою і сунув гроші товстунові в руку.
— Тримай їх сам, Скітсе. Мене звуть Тед Молверн. Я син старого Маркуса Молверна. Від мене ти не вшиєшся, бо стріляю я швидше, аніж ти бігаєш, — і потім ні перед ким не виправдуюсь.
Товстун із шумом набрав у легені повітря і відкинувся на спинку стільця. Тоні Акоста з хвилину дивився, мов заворожений, на гроші, затиснуті в його пухкому кулаці. Потім облизав губи і, збентежено всміхаючись, зазирнув Молвернові в очі.
— Це ж викинуті гроші, містере Молверн, — прошепотів він. — Звісно, якщо… Якщо вам не відомо щось таке…
— Та дещо відомо — якраз на п'ятірку з двома нулями, — пробурчав у відповідь Молверн.
Пролунав дзвінок перед початком шостого раунду.
У перших п'ятьох важко було віддати комусь перевагу. Дьюк Тарго, русявий здоровань, навіть не пробував показати, що він уміє. Ну, а чорнявий Мастак Верра, дужий довгорукий поляк із пощербленими зубами й розплющеними вухами, то цей, хоч сили йому й не бракувало, з усіх прийомів добре знав тільки два: захват і свінг, який починав розмахом мало не від підлоги і який ще жодного разу не влучив у ціль. Але досі він і не пропустив жодного серйозного удару. Вболівальники вже хором глузували з Тарго.
Коли табуретки висмикнули з рингу, Тарго поправив свої чорні із срібними смужками труси і трохи силувано всміхнувся до дівчини у білому пальті. Його вродливе обличчя було зовсім чисте — ні синця, ні подряпини. На плечі в нього засохла кров, але не власна, а з роз'юшеного носа Мастака Верри.
Як тільки пролунав гонг, Верра кинувся через ринг, ухилився від правої Дьюка Тарго і хуком зліва таки зачепив супротивника. Удар був змазаний, але Тарго вдав, ніби цей хук потряс його. Він відкинувся на канати, спружинив уперед і ввійшов у клінч.
Молверн посміхнувся в темряві.
Рефері наказав боксерам розійтись, і Тарго враз відштовхнувся від Верри. Той спробував дістати його аперкотом, але схибив. З хвилину вони пританцьовували, обмінюючись випадами. На гальорці завели пісню в ритмі вальсу. Потім Верра відвів праву назад і вниз, готуючи свінг. Тарго, здавалося, чекав цього удару, навіть підставляв себе під нього. На обличчі його з'явилася дивна напружена посмішка. Дівчина в білому пальті раптом підвелась.
Удар Верри ковзнув по щелепі супротивника. Тарго лише ледь помітно хитнувся і прямим правою зацідив Веррі в голову, потім хуком зліва поцілив його в щелепу й перехресним правим влучив майже в те саме місце.
Верра опустився навкарачки, потім осунувся вперед і впав ницьма, животом на рукавиці. Поки суддя рахував над ним, на гальорці лунав дикий свист.
Товстун звівся на ноги, посміхаючись аж до вух.
— Ну що, голубе? І досі віриш, ніби вони змовилися?
— В останню мить хтось передумав, — відповів Молверн тим безвиразним голосом, яким перемовляються між собою по радіо полісмени.
— Бувай, голубе, — сказав товстун. — Приходь сюди частіше. — Пробираючись повз Молверна, він ще й на ногу йому наступив.
Молверн сидів нерухомо, дивлячись, як порожніє зал. Боксери зі своїми секундантами зійшли сходами в приміщення під рингом. Дівчина в білому пальті зникла в натовпі. Юпітери погасли, і зал зразу став схожий на великий, брудний і похмурий сарай.
Тоні Акоста засовався на сидінні: до них наближався, підбираючи з підлоги сміття, служник у смугастому комбінезоні.
Зненацька Молверн підхопився і сказав:
— Тоні, я піду побалакаю з тим босяком. Почекай на мене в машині.
Він збіг пандусом у вестибюль, де ще юрмилися глядачі, проштовхався до сірих дверей з написом «Вхід заборонено», пройшов у ті двері й спустився до інших дверей з таким самим написом. Перед ними стояв охоронник у розстебнутому злинялому кітелі кольору хакі, з пляшкою пива в одній руці й бутербродом з котлетою — в другій.
Молверн махнув перед ним поліцейською карткою, охоронник миролюбно гикнув і відступив убік, навіть не глянувши на нього. Тепер Молверн опинився у вузькому коридорі з багатьма нумерованими дверима. На четвертих дверях ліворуч він побачив прикноплену картку з написом від руки: «Дьюк Тарго».
Молверн увійшов і почув шум викрученого на повну потужність душу — душова була, очевидно, за перегородкою. У вузькій з голими стінами кімнаті на краєчку заваленого спортивним одягом масажного столу сидів чоловік у білому светрі. Молверн упізнав у ньому головного секунданта Тарго.
— Де Дьюк? — спитав Молверн.
Секундант показав великим пальцем на перегородку, за якою шумів душ. Ту ж мить з дверей у перегородці вийшов і, трохи заточуючись, рушив до Молверна якийсь суб'єкт. Він був високий, кучерявий; у копиці каштанового волосся сталево поблискували сиві пасма. У лівій руці він тримав майже повну склянку віскі. Обличчя його мало той сизувато-багряний колір, що проступає у дуже п'яних людей. Чуприна в нього була вогка від поту, очі налиті кров'ю, а губи сіпалися, раз у раз кривлячись у дурній посмішці.
— Забирайсь… звідс… — прохрипів він.
Молверн спокійно зачинив за собою двері, прихилився до них спиною і, розгорнувши поли свого синього пальта, поліз до жилетної кишені по портсигар. Він навіть не дивився на кучерявого.
Аж раптом той сунув вільну руку під піджак і вихопив з-під пахви пістолет. Боронована сталь замерехтіла на тлі його світлого костюма. Віскі вихлюпнулось із склянки.
— Замри! — гарикнув він.
Молверн дуже повільно витяг портсигар, показав його на розкритій долоні, потім вийняв сигарету і вставив собі в зуби. Бороноване дуло танцювало перед самими його очима, рука, що тримала віскі, здригалася в якомусь конвульсивному ритмі.
Молверн спроквола проказав:
— Так-так. Кому ж, як не тобі, шукати лиха…
Чоловік у светрі зліз із масажного столу і завмер, уп'явшись очима в пістолет.
— Ми з лихом побраталися, — сказав кучерявий. — Обшукай його, Майку.
— Ні, мене у це діло не вплутуй, Шенвере, — відповів чоловік у светрі. — І Бога ради, не гарячкуй. Ти ж уже цілу цистерну вижлуктив.
— Можете обшукати мене. Я неозброєний, — сказав Молверн.
— Нащо воно мені, — відповів чоловік у светрі. — Він — Дьюків охоронець. А я тут ні до чого.
