Зневажаючи закон - Кристи Агата (е книги TXT) 📗
— Руки вгору, приятелі! Та швидше!
Дві голови рвучко відвернулися від мене, і я встиг дістати свій револьвер і покласти його в себе під боком. Я знов застогнав.
Запала тиша. Я не чув, щоб упав хоч один револьвер. Двері кімнати все ще стояли навстіж, а Захід і досі підпирав стіну десь за ними. Дівчина процідила крізь зуби:
— Тримай шпига на мушці, Раше. І причини двері, худоребрий тут не стрілятиме. Та й ніхто не стрілятиме. — А тоді пошепки — я ледве розчув — додала: — Грюкни дверима!
Медер позадкував через кімнату, не зводячи з мене свого «Сміта і Вессона».
Тепер він повернувся до Захода спиною, і думка про це змушувала його очі стурбовано бігати. Мені не важко було його підстрелити, але це не входило в мою гру. Захід стояв, широко розставивши ноги, ні пари з уст. Його безбарвні очі насмішкувато примружились.
Він не спускав очей з дівчини, вона не спускала з нього очей. їхні револьвери теж пильно дивились один на один.
Рані Медер дістався до порога, взявся за край дверей і різко відвів їх. Я добре знав, що зараз буде. Ту ж мить, коли хряснуть двері, тридцять другий калібр скаже своє слово. Якщо вона вистрелить вчасно, то двері, грюкнувши, поглинуть звук пострілу.
Я рвонувся вперед, схопив Керол Донован за ногу й щосили смикнув її до себе.
Двері хряснули. Її револьвер вистрелив, куля відколола шматок штукатурки на стелі.
Брикаючись, Керол повернулась обличчям до мене. І тут почувся глухий, підкреслено тягучий голос Захода:
— Ну, коли так, то побалакаймо! — І він звів курок свого кольта.
Щось у його голосі заспокоїло Керол Донован. Вона розслабилась, її рука з револьвером ковзнула вниз, і дівчина з лютим поглядом відступила від мене.
Медер повернув у замку ключ і, важко дихаючи, сперся на двері. Його капелюх мало не сповз на вухо, і з-під крисів виглядали кінчики двох смужок клейкої стрічки.
Поки я про все це розмірковував, ніхто не ворушився. Кроків за дверима не чути було, тож ніщо не могло потривожити нас. Я звівся навколішки, намагаючись не показувати свій револьвер, потім став на ноги й підійшов до вікна. На верхні поверхи готелю «Снок-велмі» з тротуару не дивилася жодна душа.
Я всівся на широке старомодне підвіконня і трохи знічено поглядав у кімнату, так ніби проповідник щойно сказав тут погане слово.
Дівчина різко кинула мені:
— І ти злигався з оцим йолопом?!
Я не відповів. На її обличчі проступив рум'янець, в очах горів вогонь. Медер простяг руку й пригнічено сказав:
— Послухай, Керол. Послухай мене. Так ми нічого…
— Замовкни!
— Гаразд, — видушив із себе Медер. — Хай буде по-твоєму.
Захід утретє чи вчетверте спроквола зміряв дівчину поглядом. Його рука з револьвером зручно лежала на поясі, й у всьому вигляді мого напарника прозирав цілковитий спокій. Побачивши ще, як він діставав револьвер, я сподівався тільки на те, що дівчину його спокій не обманить.
Поволі він проказав:
— Ми вже чули про вас двох. І що ж ви нам пропонуєте? Мені взагалі не дуже цікаво вас слухати, але й за стрілянину неохота сидіти.
— Там досить для чотирьох, — промовила дівчина.
Медер енергійно закивав своєю великою головою, і йому навіть вдалося видавити з себе бліду усмішку. Захід глянув на мене. Я кивнув головою.
— Виходить, четверо, — зітхнув він. — Гаразд. Але більше нікого. Зараз поїдемо до мене й побалакаємо за чаркою. Тут мені не до вподоби.
— Як усе просто! — єхидно кинула дівчина.
— Просто, як сама смерть, — протяг Захід. — А я її частенько бачив. Того ж то ми все й обговоримо. Тут не тир.
Керол Донован розстебнула свою замшеву сумочку на лівому боці й сховала в неї револьвер. Тоді всміхнулась. Коли дівчина всміхалася, вона була чарівна.
— Ставку зроблено, — спокійно мовила вона. — Я входжу в гру. Куди тепер?
— На Вотер-стріт. Під'їдемо на тачці.
— Тоді веди нас, хлопче.
Ми вийшли з кімнати й спустилися ліфтом до вестибюля, багато прикрашеного оленячими рогами, опудалами птахів та гербаріями диких квітів під склом. Йшли ми як четверо друзів. Таксі проїхало Кепітел-вей, далі площу, проминуло червоний житловий будинок, надто великий для цього містечка — крім тих днів, коли засідають законодавчі збори. Ми їхали по слідах автомобільних шин повз адміністративні будівлі, що виднілися поодаль, високі зачинені ворота губернаторської резиденції.
Вздовж тротуарів росли дуби. За садовими хвіртками ми побачили кілька досить великих садиб. Таксі промчало повз них і завернуло на дорогу, що вела до самої протоки. Невдовзі між високими деревами показався будинок. Далі за деревами виблискувала вода. Будинок був з верандою, невеличкий газон зовсім заріс бур'яном і дуже буйними кущами. Прокладена в грязюці колія закінчувалась під навісом, де стояв старомодний низенький спортивний автомобіль.
Ми вийшли з таксі, і я розрахувався з водієм. Всі четверо стояли й уважно дивилися, як машина зникає з очей. Потім Захід сказав:
— Моя кімната нагорі. Піді мною живе вчителька, зараз її немає вдома. Ходімо, треба прополоскати горло.
Ми рушили через газон до веранди. Захід рвучко відчинив двері й показав нам на вузенькі сходи.
— Спершу дама. Вперед, красуне! В цьому місті дверей ніхто не замикає.
Дівчина холодно глянула на господаря й пішла повз нього сходами нагору. За нею попростував я, потім — Медер. Захід ішов останнім.
Майже весь другий поверх займала одна кімната, затемнена деревами за мансардним вікном. Тут стояло широке ліжко, присунуте аж до похилої стіни, стіл, кілька плетених стільців, маленький радіоприймач, а посеред кімнати — кругла чорна груба.
Захід пішов до крихітної кухоньки й повернувся з чотиригранною пляшкою та кількома склянками. Потім поналивав і підніс свою склянку. Решта так і стояли на столі.
Вмовляти нас довго не довелося, ми випили й посідали.
Захід одним духом вихилив свою склянку, нахилився поставити її на підлогу, а коли розігнувся, в руці у нього знову був кольт.
Я почув, як у неприємній тиші, що запала так несподівано, похлинувся Медер. Губи в Керол сіпнулися так, ніби вона мала намір засміятись. Потім дівчина нахилилася вперед, тримаючи склянку лівою рукою поверх сумочки.
Губи в Захода поволі розтяглися у тонку рівну лінію. Неквапно й байдуже він проказав:
— То, значить, п'яти підсмажуєте? Моїм дружбанам, так?
Медер почав хапати ротом повітря й розводити своїми товстими руками. Кольт миттю повернувся в його бік. Медер відразу ж поклав руки на коліна і стис їх пальцями.
— Ви й у цьому сисунці, — стомлено провадив Захід. — Підсмажили хлопцеві п'яти, щоб він розколовся, а тоді заявилися до його товариша додому! Такої накладочки вам не зв'язати різдвяною стрічкою!
— Н-ну г-гаразд, — нервово забелькотів Медер. — Щ-що н-нам за ц-це б-буде?
Дівчина ледве помітно всміхнулася, але нічого не сказала.
— Мотузка, — м'яко порадив Захід, ошкірившись. — Добре змочена, зав'язана грубими вузлами мотузка. Потім ми з дружбаном вирушимо ловити світлячків — перли, по-вашому. А от коли повернемось… — Він замовк і провів ребром лівої долоні поперек горла. — Ну, то як тобі ця думка? — подивився на мене.
— Непогана. Тільки не варто про це довго розводитись, — сказав я. — Де мотузка?
— В комоді, — відповів Захід і кивнув головою в куток.
Я пішов попід стіною до комода. В цю мить Медер несподівано жалісно зойкнув, очі його закотились, і він, знепритомнівши, повалився ниць на підлогу.
Захода це роздратувало. Такої безглуздої вихватки він не чекав. Його права рука окреслила півколо, і кольт націлився в Медерову спину.
Рука Керол ковзнула під сумочку. На кілька сантиметрів сумочка піднялася, і зі спритно затиснутого в дівочій руці револьвера — того самого, що, на думку Захода, був у сумочці, — вихопився вогонь.
Захід кашлянув. Його кольт прогримів, і куля відколола шматок від спинки стільця, на якому досі сидів Медер. Захід випустив кольта, голова його впала на груди, очі закотилися. Довгі ноги підітнулись, підбори продерли по підлозі. Отак він і сидів — обм'яклий, підборіддя на грудях, очі закочені. Захід був мертвий.
