Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович (читать книги бесплатно полностью txt) 📗
30.5.1979 р.
ВОНИ ПРАЦЮЮТЬ
Всі думають, що він працює,
А він державу продає,
Людей не бачить, і не чує,
Зате, як гусь в ставку живе.
Його синки також працюють,
І те що нень не вкрав – гребуть,
Отак вони й господарюють,
І нас за бакси продають.
Чи бачив він хоч ту лопату,
Чи знає, що таке граблі?
Та має он яку зарплату,
І все, що хоче на землі.
А хіба люди не працюють?
Оті, що в полі на ріллі,
Але їм ручки не цілують,
Бо заважають мозолі.
А хіба люди не працюють
Оті, що поруч з ним живуть,
Що ціле літечко скирдують
Ну, а зимою хрен гризуть.
4.8.2011 р.
СЛУГИ НАРОДУ
Якщо в поета до народу
А ні поваги, ні турбот,
Які буть можуть в нього вірші?
Хіба що, як з гімна – компот.
Зате всі кучми, і плющі
Будуть кричать поету «слава»,
Й за нікудишні ті вірші
Ще й орден дасть йому – «держава».
10.8.2011 р.
ЯК ТИХО ШЕПЧЕТЬСЯ ВЕРБА
Тоді мої зникають ліньки,
Як тихо шепчеться верба,
Й коли несеш свої колінки,
Зникає втома і журба.
3.7.2012 р.
МИ – ЗА МИР!
Що буде так я знав, але хотілось
Мені самому перевірить на яву,
Що ж буде, як візьму дівча за тіло
І з ним затію я дорослу гру.
Нам посміхались зорі аж до ранку,
І Місяць був, як грізний командир,
І хоч в Союзі в нас творили лихоманку,
Але кричали вічно: ми – за мир!
Я ще не знав, що є десь підлість, зрада,
І що дівчат потрібно цілувать,
І що дівча цій «процедурі» – раде,
Бо любить в татка-мамки погулять.
А ми ж такими дурнями родились,
Що нам про це аж соромно сказать,
Зате тоді до всіх ми посміхались,
І всіх тоді хотілось обіймать.
Нам заздрив світ і небо танцювало,
Якби ви знали, як я всіх любив!
Що з мене, навіть, поле глузувало,
Що я, ховаючись, від всіх, до всіх ходив.
Не хочу говорить я про Європу,
Її не можу й досі зрозуміть,
Чому саме туди спішать відправить попу,
А там, що хочете, те з нею і робіть!
21.3.1957 р.
НАЙКРАЩІ ЛІКИ
У лікарні, де каліки,
Сестри, то – найкращі ліки,
Варто глянуть, як іде,
Навіть – хворий не засне.
6.7.2012 р.
МОЇ ГОЛУБОНЬКИ
Ой, дівчатка ви мої,
Ви мої голубоньки,
Ой, до чого в вас усіх
Солоденькі губоньки.
6.7.2012 р.
КОД ПАМ’ЯТІ
Нас життя тріпало і кидало,
І куди б нас тільки не несло,
Воно нас, мов зайчиків, ганяло
В світ широкий із села в село.
Нас шляхи-дороги шліфували,
Іноді міняли клепочки,
Щоб ми надто ніс не задирали
І не брали більше, ніж могли.
Та однак, хоч як життя тріпало,
Але в світ за очі ми неслись,
Навіть і про рідних забували,
Варто було киценьку знайти.
Але скільки, й де б ми не блукали,
Й скільки б ми в дорозі не були,
Ми в село одначе повертались,
В те село, в якому проросли.
Бо воно життєвий код вселило,
Свій заряд тепла, свої пісні,
Із якими б, де б ми не ходили,
Та однак вертались до рідні.
І нехай чужі десь вищі гори,
І десь глибші ріки і моря,
Все ж свої стежки і косогори,
То для нас ще кращі, ніж рідня.
І хоч друзі, і нові простори –
То нові світи і відкриття,
Але ті, що нас родили, гори
Будуть нас гукати все життя.
9.5.1988 р.
ПОДАРУНОК ДЛЯ МАМИ
А моя матуся, друзі,
Любить зорі ті, що в лузі.
Поки мамка буде спати,
Піду зорі я збирати.
Назбираю їх багато,
Нехай думає, що тато,
Може, хоч коли проснеться,
То до нього посміхнеться...
І, надіюсь, що тоді –
«Куплять» братика мені.
11.2.1978 р.
ЗВЕРНЕННЯ ДО ПОЕТА
Гей, поете, годі спати!
Глянь, надворі листопад,
Скільки ж можна вже дрімати,
Й підставляти всім свій зад?
Гей, поете, годі спати,
Скільки ж можна кривить рот?
Скільки ж можна й ще лякати
Цей замучений народ.
Кому ж, як не тобі, всі чари відать Божі,
І хто з нас, як не ти? – поближче до зірок,
Тому не спи, як це робив ти досі,
І до людей наблизься хоч на крок.
Щоб шум дібров і шепіт з вітром поля,
І тихий сплеск ми чули в тих рядках,
І щоб у них жила козацька наша воля,
І з наших душ щоб зник навіки страх.
І хай завжди, завжди сміються діти,
На всіх материках щасливими ростуть,
Щоб скрізь росли берізки в нас і квіти,
Які наш світ і нас всіх – бережуть.
30.6.1981 р.
РЕВАНШИСТАМ
Людям війна не треба,
Люди бажають миру,
Мільйони кулаків до неба,
І кине бандит сокиру.
Страйки протесту в Бонні,
Сотні людей за грати,
На площах знамена червоні,
Лозунги і плакати.
Німці, розслабте нерви,
Вам в нас реванш не взяти.
Нам не забуть сорок перший,
А вам не забуть – сорок п’ятий.
24.4.1974 р.
МУЗИКА НАВКОЛО ДИТИНСТВА
Як цвіла картопля й наступала ніч
На городі в батька музикальна річ.
Цілу ніч цикади, хори солов’їв,
Жаби на болоті, охання з гаїв.
Вийду я тихесенько з хати в отчий двір,
Стану під вербою, там де косогір,
І дивлюсь, як шепче білий осокір,
Що обперся боком на сусідній хлів.
Слухаю в садочку як гудуть хрущі,
І дивлюсь як світяться росами кущі.
Слухаю те поле, поле – юних мрій,
Й так завжди хотілось вирости мерщій.
Так хотілось світ весь й небо обійнять,
Де співали птахи і гаї шумлять.
Де всю ніч до ранку гомонять віки,
А як день приходить – десь біжать вони.
Так мені хотілось про оте все знати,
І по всьому світу з ними поблукати.
А гаї шепочуться, а гаї гудуть,
А вже дітки в школу й після мене йдуть.
Хочеш буть хоробрим? – менших захищай,
Хочеш буть правдивим – брехунів карай.
Хочеш буть розумним, то запам’ятай:
Як лягаєш спати – книгу почитай.
Й ось гукнула мати й стала жартувать:
– Швидко постарієш, як все будеш знать.
Та, звичайно, жарти, то звичайний бум,
Та що старші кажуть, те бери на ум.
Та як пройдуть роки і пройде пора,
То згадай, що в тебе мати десь стара.
А, згадавши, вибач їй за ті слова
У яких, можливо, не була права.
Бо малим здається, він хитріший всіх,
А тому й повинні слухатись всі їх.
Та й життєва мудрість не в докорах, Клим,
Хто з нас, покажіть ви, був завжди правим?
То ж важливо, дітки, й помилки прощать,
І не варто матері й батьку докорять.
Адже кінь гасає на скількох ногах,
Й то він спотикається, як і кожен з нас.
А тому усім нам треба вибачать,
І за їхні помилки їм не докорять.
Бо якщо із злістю ти почнеш дружить,
То тоді навіщо і на світі жить?
Пролетять деньочки, пролетять роки,
І тоді по-справжньому все оціниш ти.
І переконаєшся, й це тримай в собі,
Що й тоді праві батьки, й ті, що не праві.
І тоді ти взнаєш, хто така сестра,
Хто така матуся, хто така братва?
А тепер і ще тобі декілька порад
Про які ти мусиш вічно пам’ятать:
Хочеш буть дорослим? Слово дав – тримай!
І за свій поступок ти відповідай!
Хочеш, щоб любили? Сам людей люби,
І на зговір з підлістю ти, браток, не йди.
