Полювання на Снарка - Кэрролл Льюис (читать бесплатно полные книги .TXT) 📗
Ну, а Бой разом з Брокером стали точить
Об мантачку саперні лопати,
Лиш Бобер плів спокійно мереживну нить,
Бо бобрам, бач, на Снарка начхати.
Борзописець-юрист проявив весь свій хист
І поставив Бобра перед фактом,
Що плетіння мереж за законом є теж
Підривним і злочинницьким актом.
А Бриляр хутко вийняв солому з мішка
Й сплів бриля ексклюзивно для Боса,
В Більярдиста ж зрадливо дрижала рука,
Як він крейдою тер собі носа.
Боброріз, весь на нервах, убрався у фрак,
Вдяг жабо й рукавички із лайки –
«Я завжди на прийом одягаюся так!»
Будодзвін ледве втримавсь від лайки.
Боброріз насідав: «Ви представте мене,
Як ми разом підійдем до Снарка»,
Капітан прогарчав: «Та коли ж це мине?»
Грозова насувалася сварка.
Тут Бобер переможний галумф [12] заскакав –
Боброрізу все вилізло боком!
Ну а Булочник сміло сякнувся в рукав
І Бобру підморгнув лівим оком.
Боброріз розридався. – «Та ж будь мужиком! –
Капітан вже не тямився з люті. –
Гірш нема, як на Снарка іти з слабаком,
Я ж скажу вам ще дещо по суті:
Може, десь у лісах, тут живе хижий птах,
Злий Тьох-Грох [13] – рвійний дзьоб, дужі крила –
Атакує умах цей літаючий жах,
Ось де нам знадобиться вся сила!»
Сказ п’ятий
Урок для Бобра
І наперсток, і ніжність пустили у хід,
В хід пустили надію і вила,
Котировкою Снарка лякали як слід,
Шармом вабили усмішки й мила.
А тоді Боброріз хитрий вигадав план,
Як ударити Снаркові в спину,
І подавсь сам-один на «пропав або пан»
У безлюдну й похмуру тіснину.
Та такий самий план спав на думку й Бобру,
Котрий рушив в ту ж саму місцину,
І мовчав кожен з них про неприязнь стару,
Хоч і скорчив презирливу міну.
Кожен думав, що думає лиш про одне –
Лиш про Снарка і мить перемоги,
І уперто не хтів помічать головне –
Що не сам він посеред дороги.
А тіснина була все тісніш і тісніш,
Вогкий присмерк ставав все темнішим,
Й ось уже (не з добра, а від нервів скоріш)
Йдуть пліч-о-пліч вони маршем пішим.
Раптом небо розсік моторошливий крик,
Стало ясно, що смерть ходить близько,
То ж Бобер неспроста збліднув аж до хвоста,
Й Боброріз теж відчув себе гризько.
Він згадав про дитинство (що з наших сердець,
Як не шкода, вже стерлось потрошку),
Бо цей звук був бридкий, мов шкільний олівець,
Котрий дряпає грифельну дошку.
«Та це ж голос Тьох-Гроха! – гукнув Боброріз
І гордючно додав зайву фразу:
Як сказав би наш шеф на подібний сюрприз,
Я промовив це першого разу!
Так, це трелі Грох-Тьоха! Рахуй-но у такт
І побачиш: я мовив це двічі!
Так, це пісня Тьох-Гроха! Доведено факт,
Щойно я проказав його тричі!»
І Бобер рахував добросовісно в такт
Аж до третього майже повтору,
Та на третім повторі замало інфаркт
Не звалив цю маленьку потвору.
Він збагнув, що пропали старання й труди
І дійшло в підрахунках до збою,
А тепер, хоч ти плач, ні туди, ні сюди –
Мізки знов треба мучить лічбою!
«Два додати один – чи ж можливий цей чин?» –
І поринув Бобер у задуму,
Пригадавши роки, коли міг залюбки
Найстрашнішу обчислити суму.
І прорік Боброріз: «Так, можливий цей чин!
Необхідний цей чин! То ж до діла!
Ми цей вчинимо чин! – і Бобру кинув він:
А ну швидко – паперу й чорнила!»
Із портфеля Бобер вийняв ручки, й папір,
І чорнило в достатнім запасі
(Чужернацькі створіння вилазили з нір
Й споглядали, здивовані й ласі).
Їх не бачив Бійник – так в обчислення вник,
Він писав в дві руки і дві ручки,
Даючи повсякчас без премудрих прикрас
Коментар для Бобра-недоучки:
«Візьмем три за основу, бо ця множина
Ідеально зручна для початку,
Додамо сім-плюс-десять і множимо на
Десятьсот без восьми по порядку.
Потім суму розділимо на дев’ятсот
Дев’яносто і два. Й остаточно
Віднімаєм сімнадцять, і на тобі от –
Результат вигляда майже точно! [14]
У премудрість методи тебе я ввести
Міг би легко, але за умови,
Якби в мене був час або ж мізки мав ти.
Отже, змінимо тему розмови:
Враз відкрилось мені, що раніш в таїні
Ждало шансу, як з моря погоди,
Тож без зайвих доплат я тобі реферат
Прочитаю про вибрик природи».
І в найгіршій з манер він погнав і попер,
Геть забувши канони бонтону
Й занедбавши закон, що мовчатиме дон,
Якщо дон не представлений дону.
«За характером птиця паскудна Грох-Тьох,
Істерично-дурної породи,
Її одяг у ступор вганяв багатьох –
На сто літ він попереду моди.
Ще Тьох-Грох не прощає ні зла, ні добра,
Хабарі його бісять до бійки,
Він фанат доброчинства й пожертви збира,
Але сам не дає ні копійки.
Як зварити його – найсмачніший це птах,
Так що пальці оближуть всі гості,
Зберігають Грох-Тьоха в криштальних судках
Або в банках слонової кості.
Кип’яти його в тирсі, додай клей і сіль,
Щоб розм’як він – лини хлороформу,
Та при цім не забудь надзавдання й надціль –
Зберегти симетричною форму!»
Боброріз викладав би ще цілу добу,
Та була б це занадта напруга,
Й, просльозившись, признавсь він, що навіть в гробу
У Бобрі буде бачити друга!
А Бобер зачаровано в щасті застиг
І шептав, що з цих мудрих уроків
Він за десять хвилин вивчив більше, ніж з книг
Міг би взнати за сорок сім років.
І в обнімку вони повернулись з війни,
В Капітана скотилась сльозина:
«Варта всіх наших мук, небезпек і розлук
Ця зворушливодушна картина!»
Боброріз і Бобер подружились навік,
І відтоді завжди і повсюди
По життю йшли пліч-о-пліч гризун й чоловік,
Тільки разом їх бачили люди.
А як сварки траплялись (а знаємо ми,
Що спалахують сварки моментом),
Виринав про Тьох-Гроха злий спогад з пітьми
І скріпляв їхню дружбу цементом.
Сказ шостий
Сон Борзописця
І наперсток, і ніжність пустили у хід,
В хід пустили надію і вила,
Котировкою Снарка лякали як слід,
Шармом вабили усмішки й мила.
Борзописець, вморившись строчити закон
Про злочинність Бобрових мережок,
Задрімав, – і явився сам Снарк в його сон
По котрійсь з сномереживних стежок.
