Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович (читать книги бесплатно полностью txt) 📗
От до чого дожились ми,
Де не глянеш – швабри,
Що пора вже і вождів
Брати теж за жабри.
Як же тут не матюхаться,
І не гніватись мені,
Як вже люди всіх бояться,
З-за цієї жидовні.
От чому в державі нашій
Де не глянь – старці одні.
Та хіба б таке було в нас,
Щоб не було жидовні?
19.7.2012 р.
ЧОМУ ТАК ХОЧЕТЬСЯ ЛЮБИТИ?
Так мало для життя дається,
Ой, знали б, люди ви про це,
Чому так серце в хлопців б’ється,
Як в міні дівчина пройде?
Чому так хочеться любити,
Усіх прохожих цілувать,
А, особливо, як старієш,
Коли тобі за шістдесят.
16.11.1966 р.
ЧОМУ ТИ СМИКАЄШСЯ, БРАТЕ?
Чому ти смикаєшся, брате?
Ти б краще вигнав з себе ката,
І певен, що колись із віком,
Ти став би гарним чоловіком.
Й тоді відчув би, чоловіче,
Як ти людиною стаєш,
І як душа твоя світліє,
Коли добро людям даєш.
Всі люди рівні перед Богом,
А ти, як бик, уперся рогом,
Бо думаєш, як будеш з рогом,
То будеш ти на світі – Богом.
Всі люди рівні перед Богом,
Й чим же хитріший ти за всіх,
Що в тебе морда, як в бульдога,
От і скажи, що ти не псих.
1.7.2013 р.
ЧОРНІ ОЧІ
Так і хочеться обняти,
Алі губки цілувать,
Щось їй трепетне сказати,
І коханою назвать.
За її веселі брови,
За гнучкий дівочий стан,
За приємний тон розмови,
Що приносить стільки ран.
І, мабуть, чорняві очі,
В темноті не роздививсь,
Цілував би дні і ночі,
Все б життя на їх дививсь.
29.7.1958 р.
НЕ ПЛАКАТЬ
Не плакати, не тліть і не згинатись,
А діло добре своє знать,
Комусь, де треба, і – піддатись,
А де є й самому попрохать.
13.5.1961 р.
ЩО ТАКЕ ЖИТТЯ?
Ну що таке життя?
Момент перед трампліном,
Коли підеш у вічність, в майбуття,
Й ніколи вже тоді твої коліна
Не викличуть ні в кого почуття.
Ніхто тоді тебе не приголубить,
І, власне, не залишиться тебе.
Й ніхто не цілуватиме вже губи,
Що вас манили, ніби небо голубе.
А солов’ї співатимуть так само,
Ніби на світі смерті й не було,
Й ніколи вас ніхто вже не обніме,
Хай би хоч як гриміло і гуло.
7.1.1967 р.
ЯКЩО ПОМРЕШ
Якщо помреш і я про тебе
Скажу: – Що нам такі не треба,
Що не собі і не людям,
Це все одно, що є й не дам.
Чи може думаєш, що люди
Тебе хвалитимуть за груди,
За те, що їх не показала,
Навіть, тому – кого кохала?
Ти думаєш, що твої очі
Хтось пригадає опівночі?
Хіба що хтось зітхне про себе
І скаже: – Так їй дурі й треба!
31.5.1967 р.
ДУРКО
Погляньте ви на партократа,
Та він же вмре, як не брехне,
Бо так його привчила мати,
Як ще воно було мале.
Тому і соромно за Раду,
Що бреше нам і не моргне,
Де він очолив чорну зраду
Яка під себе все гребе.
8.3.2011 р.
ЯКБИ ЛЮДИ ЗНАЛИ
Ну скільки ще життя лишилось?–
Хай років тридцять, шістдесят,
Й вважайте, що життя відплило,
Чи варт себе вам обкрадать?
Важко людині повірить у старість
Коли ще цвіте бузина,
Що буде їй тридцять, а там і за сорок,
А там – шістдесят і тебе вже нема.
Але, якби люди те знали завчасно,
Навчилися б, певен, себе шанувать,
Й ніколи б, нікому, й нізащо у світі
Не стали б жаліть те, що треба давать.
24.11.1966 р.
ДІВОЧІ ГРУДИ
Люблю, коли сміються люди,
І в лузі півники цвітуть,
А поруч йдуть дівочі груди,
І нам свою любов несуть.
2.9.1968 р.
ДЕ КВІТУВАЛА М’ЯТА, РУТА...
Де квітувала м’ята, рута,
Ліси дрімучі і трава,
Сьогодні тут пливе Славутич –
Землі моєї голова.
Мій труд підняв мене над містом,
І на вершині всіх висот
Стою сьогодні комуністом,
Хоч рядовий я, як сто сот.
Поглянь навкруги подивися
В зеленовато-синю даль,
Як білі хати простяглися,
І не страшна їм всяка шваль.
Чи Мудрий міг колись повірить,
Навіть, подумать, що колись
Усі слов’яни непокірні
Зможуть в одну сім’ю зійтись.
3.7.1967 р.
КОЛИ ПОГЛЯНУ Я НА ЗОРІ
Ну звідки, скажіть, ті красоти,
І звідки той солод весни? –
Що тягнуть до жінки, як соти,
Як зрілі з пергою меди?
Ну звідки, скажіть, ті бажання,
І звідки гіпноз той, скажи,
Що варто на неї поглянуть
Й не можеш уже відійти.
Коли погляну я на зорі,
Які всю ніч палахкотять,
Мені здається я на морі,
І всі жінки мене хотять.
О, як би я, так би сказати,
Як дівка свій відкриє грот,
Хотів би дівку цілувати,
І хай про це гримить народ.
О, як би я заліз в ту скриню,
Де мед дівчина береже,
І весь би згриз його, як диню,
І заодно – дівчину теж.
Я знаю, що твоїй красуні,
Прости мене – нема ціни,
Та за мою ковбаску, люба,
Мені і мед свій віддаси.
11.7.2012 р.
НАЙКРАЩИЙ ВІТАМІН
Кажуть, гарна молодиця,
То – найкращий вітамін,
Бо варт лише подивиться,
Й він відразу – до колін.
А коли ще й притулюся –
Нападає колотун,
І тоді вже, вибачайте,
Я немов – ведмідь-шатун.
11.7.2012 р.
БАТЬКІВСЬКА ХАТА
Пригадалась вишенька в батьковім садочку,
Де гніздилась віволга рік у рік завжди,
Де читав я книги влітку під кленочком,
І духм’яним літом пахло з лободи.
А поза городами, де сріблилась річенька,
І пускала вічно зайчики мені, –
Там стояла дівчина, мила свої ніженьки,
І весь час співала про любов пісні.
Пахло в лузі травами, м’ятами і грозами,
Блискавки гасали у моїй душі,
І нехай у ті часи не були ми босами,
Та очей не зводили днями ми з її.
Зараз ми вже виросли й стали незалежними,
І над нами небо зовсім, як живе,
Та в життті ніколи не забуду річеньку,
Ту, що про дитинство пам’ять береже.
26.2.1968 р.
НА ПРОХІДНІЙ
Ти на нашу прохідну
Хрен заманиш хоч одну,
Бо для них пенсіонер,
То уже – не кавалер.
А як Гриць на дівку глянув,
То відчув в трусах прорив,
Дівка тут же зупинилась,
Щоб і ще раз повторив.
Погукайте діда Льову,
Щоб пощупав нашу нову.
Та дідок не розгубився
Ще й до дівки притулився.
На роботу йдуть дівчата,
Мов худі «мартишечки»,
А як вечором з тютюнки
Всі неначе – пишечки.
А як йде дівча й сміється,
Так і знай, що й ще вернеться.
ДВІ НОВИНИ
Із відрядження, нарешті,
Шеф прибув з столиці.
– Які новості? – питає
У своєї жриці.
– Одна новость препогана,
А друга гарненька,
То з якої починати? –
Шефові чемненько.
– Давай зразу про погану! –
І присів навпроти.
– Ось наказ, що вас звільнили
Вчора із роботи.
– А яка ж тоді хороша,
Красота тендітна?
– Вчора лише я узнала,
Що від вас вагітна.
7.2.1989 р.
ДИВЛЮСЬ Я НА ВАСЮ
