Весна-красна - Вишня Остап (лучшие книги читать онлайн бесплатно .TXT) 📗
Симентальський профіль
Зняли одного заврайземвідділу з роботи.
Оголосили догану і зняли!
І за віщо, скажіть на милість?!
Ну, що таке за важність, подумайте самі: ну, на зяб у районі трохи було недоорано; ну, озимини трохи було недосіяно; ну, з жнивами не зовсім упоралися; ну, буряків учасно не прошарували й не пропололи; ну, з довгоносиком невидержка вийшла; ну, в тракторів підшипники розтоплювалися; ну, комбайни трохи там буксували; ну, там кілька відсотків по худобі та по птиці не виконали; ну, там іще сяке-таке…
Одне слово, дрібниці!
За це намахає, було, секретар райкому кулаком:
— Ти мені, мовляв, дивись!
Та з Міністерства земельних справ напишуть:
— Звертаємо увагу і т. д., і т. ін. Зобов'язуємо під вашу особисту відповідальність ізжить і т. д., і т. ін.
Та й вже!
Тваринництво підвело: велика рогата худоба й свинарство.
Іще не так велика рогата худоба, як свинарство!
Придбав заврайземвідділу собі корову.
Хороша така корова, ряба, симентал-полукровка, молода, сумирна така та тиха, як доїш її, так навіть хвостом не махне.
І молоко в неї біле, запашне і на вершки добре!
А хтось узяв її й зурочив!
Кому це вже треба було, так і не вияснили.
Не їсть корова вдома!
Подавай їй колгоспні корма, хоч ти божу мать співай!
І ясла нові поставили, і хлівець як хлівець!
Думав заврайземвідділу навіть сіна й концентратів підвезти: не їсть!
Навіщо ж ті корма, коли вона не їсть?
Не пропадати ж корові: ходила в колгосп, там і годувалася.
Напасеться разом з колгоспною чередою, зав МТФ підкине там їй чи макухи, чи пійла з дерті наколотить — їсть!
А потім сам дубчиком і додому прижене.
Прижене та й каже дружині заврайземвідділу:
— Може, самі б і не трудилися? Моя сьогодні не на роботі, — шостий місяць уже хворіє, — так вона прибіжить і видоїть.
Ну, іноді заврайзиха й самі потрудяться, а більше завмитифика прибіжить і видоїть!
Отак зглазили корову!
Ну, та з коровою ще сюди-туди!
А свині вщент оскандалили!
От прокляті поросята!
Не встиг зав обняти посаду заврайземвідділу, сидить з дружиною під яблунею, чай п'є, коли дивиться — кабанчик біжить…
Біжить кабанчик, став перед ними й хрюкнув.
І так — не здох би він йому! — хрюкнув, ніби каже:
— Вихолощений тримісячний кабанчик з колгоспу «Нове життя» по вашому приказанію на відгодівлю з'явився!
Зав на нього:
— Чу-чу!
А він знову — хрюк! — і в хлівець!
Ну, що робитимеш?!
Підгодували, — з'їли!
З'їли вони цього кабанчика, аж на другий день — знову біжить…
Та вже не один біжить, а двоє: один з «Нового життя», а другий з «Нової зорі».
І так само — у хлівець!
Погодували, поїли…
А вже після цих двох прибігло двадцять п'ятеро, чи що, — зав уже й не рахував! З усіх колгоспів, що в районі, позбігалися.
Усіх же ж не годуватимеш!
Та й у хліві хіба вони помістяться!
Ну, залишили двоє, решту дружина попродала.
І що, скажіть, за характер у тварин?!
Корова — так та увесь час намагається до колгоспу, ніяк її не вдержиш, а поросята — подохли б вони йому! — з колгоспу до зава в хлівець!
Що таке, і не второпаєш!
Ну, після того пішли всілякі обслідування, акти, доповідь на бюро райкому, щось таке в газеті з'явилося і т. д., і т. ін.
Довелося, одне слово, залишити посаду.
Та ще й з доганою, та ще й з попередженням!
Отакого можуть поросята наробити!
А дивись: ніби такі собі сумирненькі, біленькі і, як на ковбаси, дуже смачні!
Приїхав у той район новий заврайземвідділу.
Попрацювавши трохи, заїхав до колгоспу «Нове життя».
Ходить, оглядає…
Зайшов на МТФ.
Зав МТФ, показуючи свої досягнення, на чолі з бугаєм Октавієм-Августом, несміливо нового зава запитує:
— А ви ж якого профілю коровку маєте?
— Нема в мене ніякої корови, — одказує зав.
— Нема?! Воно без корови той… А в нас, знаєте, симентальський профіль! З цього профілю і молоко непогане, і на вершки молоко добре, і дуже підходяща первісточка… Від Октавія-Августа й Резеди 4-ої. Як з правлінням переговорити, так воно той… І тельонки з цього профіля той… Да…
— Ну що ж, хай плодяться! — каже зав.
— Не любите, значить?
— Чому не люблю? Люблю!
— Так як з правлінням переговорити, так воно…
— Та що ви мені корову нав'язуєте, чи що?! Хабара, чи як?! — обурився зав.
— Та ні! Що ви, що ви?! Та ні, я про профіль! Симентальський у нас профіль…
Увечері зайшов зав МТФ до голови правління.
— Ну, як у тебе там новий зав? Як він? — питає голова.
— Та я вже не знаю, що й робити! Я йому про первістку, а він мені кричить: «Хабар!»
— Ну?!
— Точно!
— Та й у мене з поросятами не вийшло! Так і врізав ув очі: «Я тобі, — каже, — таких поросят дам, що сам, — каже, — хрюкатимеш!» Спортився народ! Доведеться, ма'ть, колгосп здавать! — сумно зітхнув голова правління.
— А я ж куди?! — здригнувся зав МТФ.
Дозвольте помилитись!
Писав один письменник літературно-художній твір. Сучасний твір. Роман.
І непогано писав. Чітко писав. Розбірливо.
Писав він його самопишущим пером.
Самопишуще перо не можна покласти на папір і наказати йому:
— Пиши! А я тим часом піду пива вип'ю!
Самопишущим пером треба водити по папері, воно тоді пише літери, з літер складаються слова, із слів — речення, з речень — розділи, з розділів — частини, з частин — книга.
Оце вже й роман.
Коли роман складається з кількох книг, він уже тоді буде — «логія».
Як з трьох книг — трилогія.
З трьохсот книг — трьохсотлогія.
А як більше, то вже буде «Рятуйтелогія».
Вищеменований письменник, значить, водив самопишущим пером по папері, і все так і виходило: літери, слова, речення і т. д.
Написав він уже аж один цілісінький розділ.
Написав і став.
В написаному розділі всі дійові особи вже на світ білий вийшли, вже накреслилося, хто з них буде герой, хто не зовсім герой, а хто зовсім не герой, намітилися ситуації, хто кого полюбить, хто кого й до кого ревнуватиме і т. д., і т. ін.
Ясно вже до деякої міри було, хто воював на фронті, хто в Фергані чи в Ташкенті, хто, повернувшись, відбудовуватиме й відновлюватиме, а хто пивом чи газованою водою торгуватиме і квартири одвойовуватиме.
Головний герой роману вже й автомашину свою мав, і навіть з бензином більш-менш улаштувався.
І от став наш письменник, зупинився.
— Куди далі їхати? В який бік їхати головному героєві?
Їхати йому прямо, як партія та Радянський уряд указують, ясною дорогою до спільної для всіх народів Радянського Союзу мети?
Так це ж усім відомо.
Показати внутрішні переживання героя і героїв?
Лиха його личина знає, які там у нього внутрішні переживання?!
Коли він на передовій стріляє, я це бачу.
Коли він цілує свою кохану, я це бачу. Ну, може, не бачу, так, проте ж, я знаю, що люди цілуються.
Коли мої герої відбудовують чи відновлюють, — я теж це можу побачити.
А от які думки в цих героїв у цей час їм голови розпирають, як у них біля серця, чому один відбудовує, а другий гуляє, чому один одну любить, а другий — трьох одразу, що в них у цей час усередині, які такі в них внутрішні переживання, — вгадай ти їх!
От і зупинився вищеменований письменник.
Думав, думав та й придумав:
— А що, як мій герой, та, може, ще й не один, — візьме та й помилиться?! І я з ним помилюся! Та й піде він в своїй роботі та в житті манівцями?! Інтересний може сюжет бути! Та й фабула така собі, як середньовічний лабіринт! Єй-бо, мабуть, непогано буде! Треба буде порадитися з кимось із товорищів!
