«Аристократ» із Вапнярки - Чорногуз Олег (список книг .txt) 📗
Карло Іванович походжав по саду з виглядом садівника, що повернувся у свій райський куточок після довгих блукань і мандрів. Сонце пекло нестерпно, тож нічого не залишалося, як забратися у величезний двомісний гамак, що висів між високою (і єдиною) сосною в саду Бубона та п'ятнадцятирічним каштаном, посадженим у день народження Музи Бубонової, і трохи відпочити.
— Карлушо, — так Мацеста Єлізарівна зверталася до Карла Івановича у хвилини й дні, коли він приносив прогресивку і преміальні, або тоді, коли вона мала намір розповісти йому щось таке інтимне-інтимне, що могло й не сподобатися чоловікові. — Карлушо, бери, любий, стілець і залазь до мене. Трохи відпочинемо, поки гості прийдуть. А то я зранку вже так набігалася.
Карло Іванович брав табуретку, вкриту опалим листом і гусеницями, підносив її до гамака і обережно, балансуючи в повітрі, ставав на неї. Ніжки табуретки глибоко входили в м'яку і теплу землю, а Карло Іванович, нагинаючись, несподівано увалювався, наче лантух з картоплею, в гамак, загрожуючи обірвати шовково-капронові поворозки.
— Карлушо, — удавано гнівалася Мацеста Єлізарівна. — Ти так мене роздавиш.
Карло Іванович у відповідь тільки задоволено посміхався. Деякий час, легенько погойдуючись у двомісному гамаку на одній великій, як перина, подушці, вони дивилися у високе голубе небо з білими, немов розпушена вата, хмаринками і прислухалися до листочків, що ледь чутно перешіптувалися між собою. Кожний з них про щось мріяв і думав про своє.
— Карлушо, — після певного мовчання порушила садову ідилію Мацеста Єлізарівна, яка давно збиралася щось сказати Карлу Івановичу, та все ніби не наважувалася, — А скажи мені, мій любий, що б ти вчинив, якби я раптом тебе зрадила? — Вона повернулася на бік і пильно глянула в замріяні Бубонові очі.
— Я цього б не переніс, — чесно признався Карло Іванович.
— А що б ти зробив?
Карло Іванович задумався. Спочатку він хотів сказати, що втопився б, але — оскільки дуже боявся холодної води і купатися в річці — мовив:
— Я, мабуть, повісився б. Це, кажуть, найсолодша смерть.
— Так ти б ще роздумував?
— Чому? — образився Бубон.
— А для чого ж ти кажеш «мабуть»? Скажи просто: «Я б повісився».
— Я б повісився, — повторив Карло Іванович.
— А коли б я спокусила… міністра? — Мацеста Єлізарівна примружила очі і ще пильніше подивилася на Карла Івановича.
Карло Іванович не примружував очей, він теж повернувся на бік і глянув на Мацесту Єлізарівну. Вираз її обличчя був цілком серйозний, і все говорило за те, що вона на це пішла б, якби раптом того забажав міністр.
— Міністра? — ніби щось зважуючи, повільно перепитав він. — А чого це тобі раптом спало на думку?
— Ти не повіриш, але сьогодні, коли я йшла відбирати свою сукню в ательє, дивлюсь, мені дорогу переходить… Хто б ти думав?
— Міністр фінансів! — випалив Карло Іванович і підвівся на лікті.
— Уяви собі! Він був без машини. Йшов пішки. Майже в такому ж костюмі, як у тебе в шафі. Я на нього глянула, а він на мене. Ну, зовсім просто. Ну, так ніби він не міністр фінансів, а бухгалтер «Фіндіпошу». Я йому вдячно посміхнулася, а він мені. А тоді я не стрималася, кивнула йому головою, ніби кажучи: «Доброго дня!»
— А він що? — Бубон відчув, що у нього під лопатками щось заворушилося, але що саме — він не знав, та й не хотів у ці хвилини знати.
— А він… Знаєш, Карлушо, він зовсім просто, ну, як ми з тобою, каже: «Доброго дня!» Ще раз посміхнувся і зайшов в аптеку.
— Без машини? — уточнив Бубон.
— Без машини, — відповіла Мацеста Єлізарівна.
— І без охорони? — поцікавився Бубон.
— І без охорони.
— А що ж ти?
— А що ж я? Давай, думаю, постою. А може, то й не міністр — раз без машини. Стою, стою, коли це підходить…
— Міністр? — вихопилося у Карла Івановича.
— Ні, міліціонер.
— І що?
— Козирнув і запитав: «Ви на когось чекаєте?»
— А ти йому що?
— А я й кажу: «Чекаю». А сама аж киплю. А тоді: «Міністра чекаю».
— А що він?
— Тільки козирнув і промовив лагідним тоном: «Пробачте». А в цей час виходить міністр. Знову мені посміхнувся, деяку мить постояв і пішов собі пішки далі.
— У чорний лімузин не сідав? — перепитав Бубон.
— Не сідав.
Бубон задумався.
— Це не міністр, — упевнено сказав Карло Іванович. — Міністр без машини не може. Я ніколи не бачив міністра без машини.
— Карлушо! — глянула погрозливо Мацеста Єлізарівна.
— Ну, що ти, шановна, — Карло Іванович замовк і пошкріб для чогось лисину. Деякий час він мовчав, ніби звіряв якісь цифри, що несподівано почали не сходитися, а тоді мовив: — Проти міністра… звичайно, якщо це був він, я не заперечую. Але знаєш що, Мацю…
— Що, Карлушо? — насторожилася Мацеста Єлізарівна.
— З однією умовою…
— Якою?..
— Щоб призначив мене своїм помічником.
— Я подумаю, — згодилася Мацеста Єлізарівна. — У мене є одна знайома модистка…
Вона не договорила. Раптом десь мелодійно пробив годинник.
— Боже, чотири години дня! — схопилася Мацеста Єлізарівна. — А ми ж гостей запросили на п'ять…
— Нічого, — заспокоїв її Карло Іванович. — Ми гостей запросили на п'яту з тим розрахунком, щоб вони прибули хоч на сьому. А о двадцятій п'ятнадцять… — Бубон любовно глянув на Мацесту Єлізарівну, ніби кажучи: «Бач, я пам'ятаю» (саме в ці хвилини з'явилася на світ Мацеста Єлізарівна, невідомо лише, скільки десятків років тому).
Вона нахилилась до нього, по-материнські торкнулася губами чола:
— Спасибі тобі, Карлушо, який ти уважний!
Саме о двадцятій п'ятнадцять Карло Іванович планував виголосити перший тост і випити першу чарку до дна. А там уже — як хто хоче. У Бубона ніхто нікого не насилував, нікого тут не примушували більше, ніж він може, і нікому не загрожували вилляти горілку чи вино за комір, якщо він не вип'є до дна.
— У нас демократія, — гордився своїм сімейним укладом Бубон, ніколи не наголошуючи, що в домі старша Мацеста Єлізарівна. — Але першу чарку за іменинницю треба до дна. За традицією.
Гості, як завжди, прибували поступово і несвоєчасно. Першим, звичайно, приїхав Сідалковський, бо він вважав, що точність — це тільки ввічливість королів і аптекарів, але не продавців гастрономів. Одначе з огляду на те, що до жодної з цих професій він не мав ніякого відношення (він відносив себе до чогось середнього між королем і провізором), ніде нікому про це особисто не казав. Підкотив Сідалковський до садиби Бубона на чорній приватній «Волзі», найнятій за останні карбованці, і зупинився навпроти металевої брами Карла Івановича. З вікна чепурного будиночка Бубонів долинали чарівні запахи смажені — настільки густі й гострі, що Сідалковський втратив красу слова й артистичні жести, з якими він щось довго пояснював приватникові, як своєму власному шоферу. Від тих запахів зміст їхньої розмови став нецікавий, і водій від'їхав від Сідалковського з наміром більше ніколи сюди не повертатися, хоч Євграф нагадав йому вслід:
— Не пізніше двадцять третьої!
Мацеста Єлізарівна виглянула з вікна, з якого видувалася напнута сліпучо-біла фіранка, схожа на вітрило яхти, що постійно надувалося невідомими для Сідалковського пасатами і виривалося на волю.
Мацеста Єлізарівна тієї ж хвилини з'явилася на порозі і швидко, наскільки їй дозволяв вік і вага, побігла назустріч Сідалковському. Вона була зодягнена у чорну плюшеву сукню, що горіла червоним кольором і скидалася на розпечену магму. Уста іменинниці цвіли порцеляновою посмішкою і милим спогадом про кращі молоді роки. Сідалковський підніс букет яскраво-червоних троянд, припадаючи до пухкенької ручки Мацести Єлізарівни. У відповідь вона подарувала йому свою усмішку, яка нічого не коштувала, але зігріла ніжну душу Сідалковського щирістю і теплом.
Потім прибув Стратон Стратонович Ковбик у супроводі Ховрашкевича та електрогітари. Стратон Стратонович не дуже полюбляв ходити в гості, але сьогодні був той день, коли він завітав сюди не лише віддати шану загадковому вікові Мацести Єлізарівни, а й для того, щоб своєю присутністю підтвердити, що всі оті пригоди Карла Івановича і Єви — не що інше, як нерозумні витівки Сідалковського. Ковбику хотілося, щоб його службова совість була чиста, як фіндіпошівський спирт до розкорковування пляшки. Він бажав, щоб у цій показово-зразковій сім'ї знову настали благодать і злагода, а миле й лагідне подружжя й надалі спало, як усе своє післязагсове життя, на одній подушці завбільшки з добру перину.
