Претенденти на папаху - Чорногуз Олег (бесплатные онлайн книги читаем полные версии .TXT) 📗
— Болванка Ковбика — у п'яту піч на вижіг!
Стратона Стратоновича аж пересмикнуло від тих слів. Чи не найбільше вразило його оте дивне слово «вижіг».
— Нічого не поробите, Стратоне Стратоновичу, — розвів руками Позніхіренко, вибачливо посміхаючись, — така наша термінологія.
«Буде мені «вижіг», — повторював це вперше почуте слово Стратон Стратонович, повертаючись додому. — Буде мені «вижіг», коли про цей бюст дізнається ще якийсь фіндіпошівський Кнюх. Як не напише, то розпатякає язиком…» Щоправда, після перемоги над Благоуханний і Кнюхом у Стратона Стратоновича знов було з'явилась самовпевненість: Хлівнюка й Понюхна він уже умовно заткнув за пояс. Та ось на тобі — Ховрашкевич…
— Як ніж під праву лопатку!
— Що ви сказали? — не повертаючи голови, перепитав Антоша.
— Кажу, не жени так, ніби за тобою чорти гоняться. Мало тобі сосни на сьогодні?..
«Торжествувати рано, бо невідомо, хто ще якого коника викине. Та й Нещадим так просто не заспокоїться. А я ж через Ховрашкевича пропонував йому посаду свого заступника… Чи хоч передало воно? Передало, та тільки, видно, не те, що слід. Йому ж тепер нічого не можна довіряти. Розляпає все, що знає і чого не знає. Ще цей маневр присипання викриє… Я знаю, що воно до мене більше не піде у заступники, але хай би думало: Ковбик без мене, Арія Федоровича Нещадима, не може, з «Фіндіпошем» не впорається. Хлівнюк Нещадима не замінить. Хай би дурне думкою багатіло. Так знову ж Ховрашкевич… Великий дипломат! І ти цяця, Стратоне Стратоновичу, — прокинулась Ковбикова інтуїція й заговорила до нього його ж таки голосом. — Знайшов через кого передавати Нещадимові запрошення…»
Під'їжджали до «Вареничної» на околиці Кобилятина-Турбінного — якраз при в'їзді в місто. Вона славилась тим, що в ній ніколи не було вареників. Тут варили самі лише варениці, хоч у меню постійно значилося: вареники з м'ясом, вареники з картоплею, вареники з грибами й капустою, вареники просто з капустою, вареники з вишнями і, звичайно, вареники з сиром.
Відвідувач скромно сідав до столу. Бо йому постійно з неприхованою гордістю нагадували:
— У нас НЕ самообслуговування. Сідайте, будь ласка, за стіл.
Відвідувач покірно сідав, до нього поважно підходила офіціантка. Вона чомусь не старіла, а тільки переходила з однієї вагової категорії в іншу. Вищу.
— Вареники з м'ясом, — замовляв відвідувач і, глянувши на круглі литки офіціантки, обов'язково уточнював: — Дві порції.
Офіціантка старанно занотовувала замовлення в блокнот, який у її руках скидався на мініатюрну сірникову коробку, на яких часто записують телефони нових знайомих, а потім, як тільки сірники закінчуються, викидають оті коробки разом із записаними номерами. Потім поважно розверталася. Сідалковський сказав би: як перевантажений корабель біля пірсу. Ковбик — як гарба з соломою. Хлівнюк — як гранд-дама. Нарешті, розвернувшись, офіціантка робила кілька витків навколо стола, а тоді вже поважно гукала у вікно-амбразуру, крізь яке виднілося кілька величезних котлів і чотири пари голих ніг (дві пари худих, одна пара товстих і одна — волохатих, щоб побачити, кому ці ноги належать, потрібно було просунути голову в амбразуру, але це майже нікому не вдавалося через гору брудного посуду). Гукала завжди одне й те ж:
— Катю, дві порції вареників з м'ясом!
Катя, якій належала одна пара вищеописаних ніг, але яких саме — через стіну уточнити важко, відповідала баритоном:
— З м'ясом закінчились!
Офіціантка робила черговий розворот і знову поважно йшла до відвідувача.
— З м'ясом закінчилися, — конфіденційно повідомляла вона відвідувача, який це вже й без неї чув.
— Тоді хай дає з сиром. Чотири порції!
Офіціантка так само довго записувала, розверталася, пробиралася, мов слаломіст, поміж столиками й знову гукала:
— Катю, чотири порції вареників з сиром!
— З сиром уже закінчилися, — гукали чиїсь ноги тим самим тоном.
Тоді таким самим робом переходили до вареників з вишнями, з картоплею, з капустою, картоплею і грибами, слухаючи аналогічні повідомлення голосу-баритона, відвідувач нарешті не витримував, кричав уже не своїм голосом:
— А варениці у вас хоч є?!
— Катю, у нас варениці є?
— Варениці є,— відповідала амбразура.
Відвідувач їв варениці, підігріваючи свій апетит думкою, що їсть вареники. Бо харч хоч і не той, що в меню, але ціна однакова.
Кажуть, колись у давнину, коли ще не було Кобилятина, на цьому місці стояла корчма, де, скільки й пам'ятають, завжди варили знамениті кобилятинські варениці. Довгий час навіть на гербі самого Кобилятина була зображена варениця, наколота на виделку. Та Стратон Стратонович мало в те вірив, вважав, що той історичний факт дещо перебільшений…
Різко скрипнули гальма. Машина під Стратоном Стратоновичем присіла, потім нахилилась на бік і, ляпаючи шинами, мов калошами, з'їхала на узбіччя.
— Шина спустила. Піймав свіжого цвяха, — спокійно повідомив Антоша.
— А звідки ви знаєте, що він свіжий? — механічно запитав Ковбик.
— А для мене кожний спійманий цвях — свіжий. Навіть іржавий, — кинув Антоша, нехотя вилізаючи з теплої кабіни.
«Це не на добро, — подумав забобонний Стратон Стратонович, — інтуїція так підказує… Мо', у «Вареничну» сходити, вареників з капустою поїсти?» І одразу згадав Понюхна.
Сам до себе посміхнувся.
— Антоша, — голосом Іраклія Йосиповича гукнув, опускаючи бічне скло. — Ви б оце зараз свіженьких вареничків з капустою з'їли?
— А чому б і ні!
— А де ж їх у біса взяти?
— А он у «Вареничній». Ще відчинено, — не зрозумів Ковбикового гумору Антоша.
«А й справді,— загадав собі Стратон Стратонович, — зазирну я у «Вареничну». Якщо офіціантка виконає замовлення, то все буде гаразд, а як ляпне, що вже закінчилися, — моє діло труба. Чекай претендента на папаху…»
— Антоне Петровичу, поки ви тут з колесом возитиметесь, я й справді загляну у «Вареничну». То ви розумну думку подали.
— А наше діло шоферське, — відповів, як завжди, Антоша. — Крути «баранку» і дивись, чи за бордюром автоінспектор з «рефлектором» не сховався.
Ковбик увійшов у «Вареничну», і йому здалося, що він в одному з паризьких бістро на вулиці Кліші.
— У нас НЕ самообслуговування, — підвелась, як заводна лялька, резервна офіціантка.
Поважно підійшла основна офіціантка. Ковбик не раз бачив її, бо часто сюди заглядав, хоч ніколи ще не їв тут вареників. Офіціантку він нарік «яловою телицею» і, пропонуючи комусь зайти у «Вареничну», завжди казав: «Мо', заглянемо до ялової телиці?»
— Є вареники з м'ясом, — поважно подала меню офіціантка.
Стратонові Стратоновичу це сподобалося. Вона подавала меню тільки відвідувачам, яких поважала або вбачала у них прихованих ревізорів чи представників торгінспекції.
— З сиром, з капустою, з грибами й свіжомороженими вишнями…
Стратон Стратонович мовчав, мовчки заглядаючи їй у вічі, ніби вгадуючи, де вона каже правду, а де нахабно бреше, хоч і меню подала. «А може, для мене й справді знайдуться? Що ти скажеш?»—звернувся до своєї інтуїції. Інтуїція, заколисана довгою їздою в автомобілі, спала.
— Що будемо замовляти? — поцікавилась «ялова телиця».
«Замовлю варенички, а їх не буде, так і знай — невдача», — подумав Ковбик.
— Дві порції,— глянув у її прозорі очі Стратон Стратонович. — Дві порції варениць і чашку кави з молоком.
Офіціантка поважно розвернулася, зробила вісімку навколо двох столів і наблизилась до амбразури:
— Катю, дві порції варениць і чашку кави з молоком!
Катя за цілий день, очевидно, вперше не витримала й виглянула з вікна. Вона закрила грудьми всю амбразуру, притисла фартухом, який колись був білим, посуд на підвіконні і, здивовано лупаючи великими очима, шукала поглядом відвідувача-дивака, що сам замовив варениці.
«Який?» — випромінювали її очі благальний погляд.
