Чорторий - Чемерис Валентин Лукич (читаем книги .TXT) 📗

Я зупинився, щоб гукнути: агов, де тут Микола Сом рибку ловить? Який Микола Сом? А той, що його всі рибалки знають. Принаймні мусять знати, адже Сом — рибалка № 1 міста Києва! Колись навіть при Спілці письменників України очолював секцію (була тоді така!) риболовів, і самі класики — тоді ще живі — української літератури, в тому числі й Михайло Стельмах, консультувалися в нього, прислухаючись до Миколиних порад, бо вони — класики літератури, а Микола — класик риболовлі!

Це ж йому, класику української літератури і своєму старшому побратимові по рибальських зорях, незабутньому Михайлові Стельмаху присвятив він такі поетично-зворушливі рядки (а разом з тим, це й ода рибальству):

Тільки хотів було гукнути, аж раптом у свіжому ранковому повітрі з того човника веселе і бадьоро-дзвінке:

— Го-го, Лукич! Б’ю чолом! Це я — Микола Сом! Чекай, зараз за тобою припливу і на Чорторий тебе заберу!..

Ось тут вже й підоспів час з усією відповідальністю запитати вас: чи знаєте ви, що таке Чорторий і що таке… чорторий?

О, ви не знаєте, що таке Чорторий і чорторий — з великої і з малої літери.

То — знайте.

Колоритним слівцем чорторий (з малої букви) в Україні зветься великий вир, глибока яма, у якій утворюється вир. Також глибокий рів, яр, провалля, де й чортяка ногу зломить. А втім, є ще одне значення: натовп людей, скупчення тварин, що збуджено, неспокійно рухається в різні боки. Так званий людський чорторий.

Але у нас мова піде про природний. Про отой (перше значення), що про нього в Павла Загребельного є: «Сома не було. Він десь, певно, мчав на всю свою сомину швидкість до найглибших чорториїв, до найтемніших вод». (Чорторий завжди чорний і завжди крутить воду, пінячись і гуркочучи). Одне слово, чорторий риє. Тож давні наші предки, мастаки на імена та влучні прізвиська і нарекли його так колоритно і симпатично: чорторий.

А ось Чорторий із заголовної букви — це притока у заплаві Дніпра (колись вона була заболоченою і мала багато озер). Починається він нижче гирла Десни (довжина — близько 14 кілометрів) і впадає в Дніпро в межах Києва — перед Дарницьким мостом. Нижня частина Чортория, починаючи від метромосту, нині зветься Русанівською набережною. В минулому течія Дніпра нижче гирла Десни ділилася на два рукави: лівий — це, власне, і є Чорторий, і правий — Старик.

В літописах згадується у XІІ столітті, під 1103 роком, коли відбувся Долобський з’їзд князів Київської Русі. [5]

А влітку 1181 року половці (а вони у ті роки, як і раніше чи пізніше, часто пустошили руське порубіжжя, особливо Київщину, Чернігівщину, Переяславщину) вирішили через Вишгород напасти на Київ… А далі я дозволю собі процитувати власну історичну повість «Життя і смерть Володимира Глібовича, князя переяславського, за яким Україна багато потужила» (в журналі «Дніпро» твір друкувався під назвою «Приходь учора»): «Але дійшли тільки до Чортория, де Русь і потоптала, а кого й потопила. Січа була запальна і люта, і та і та сторони стояли на смерть, проте половці першими не витримали натиску русичів, накивали п’ятами. А давно відомо: хто тікає, того й добивають. Русичі стільки посікли кочовиків, що вони, порубані, плавом пливли Чорториєм і вода в ньому була червоною…»

Ми сидимо в човнику, що заякорений в потрібному (вважай уловистому) місці Чортория (там, де чорт не дуже риє) — на улюбленім місці ловлі Миколи Сома.

— Го-го, Лукичу! — захоплено вигукує Сом. — Зараз ми відведемо наші душечки, замулені міською суєтою-суєт! Як поталанить, то й родича мого спіймаємо! Він, вусатий, десь тут, під нами, в чорній вирві в глибині Чорторию, у ямі затишній лінькувато дрімає собі… Тільки б з ним упоратись! Бо як трапиться добрячий сомище — тьху, тьху, тьху, щоб не зурочити! — то й човника нашого з якорів зірве і нас Чорториєм хіба ж так покатає! Жеребець! Істинний жеребець, як розійдеться та розлютується! А що вже настрахає! Не для слабкодухих така ловитва. Але удвох, мо’, й упораємось. Якщо тільки Чорторий не накапостить. А він — такий. З ним жарти куці. Ти не дивись, що зверху він ніби тихий та мрійливий — то, аби приспати нашу пильність. Цей тихоня в одну мить може перетворитися на розбурхане пекло!

А тим часом готуємо снасті — уловисті і най-найуловистіші, якими Сом тут таку рибу ловив, таку рибу…

Про наживку — знамениту Сомову мастирку (секрет!) я вже й не кажу! То така мастирка, така, що не пійматися на неї жодна риба не зможе. Вона неодмінно упіймається, бо вважатиме за честь клюнути на таку мастирку на таких снастях… І це доведено багатолітнім Сомовим рибальським досвідом. Взагалі, хто тільки — з рибалок, ясна річ, — не багнув, не силкувався — марно! — розкрити секрет приготування знаменитої Сомової мастирки (та про неї рибалки всього Києва говорять: от би, мовляв, сюди Сомову мастирку, який би кльов почався!) — так ось розкрити секрет приготування знаменитої Сомової мастирки досі ще не вдалося нікому.

А які гроші за той секрет пропонували, так Микола навіть і на безгрошів’ї (а він з нього постійно не вилазить!) на гроші добрі не спокусився. І досі про Сомову мастирку тільки й відомо, що вона — дуже уловиста, а більше нічого. Як запевняють бувалі, на неї можна спіймати і там, де взагалі нічого не ловиться. І навіть там, де й риби немає! А втім, це вже, очевидно, деяке перебільшення, та все ж… Мастирка й справді той… Навіть на безриб’ї ловить. Прямо феноменальна! Жаль, що навіть мені її Сом не відкрив (секрет приготування). Тобто основні її компоненти відомі, але спробуйте ви з тих компонентів щось там приготувати, і у вас нічого не вийде. Тобто щось там вийде, але риба просто буде відвертатися, а ось як Сом приготує — так гачки аж ковтає — наче навіжена!

Отож ми сидимо, виставляємо снасті із знаменитою Сомовою мастиркою — благодать.