Царська охота - Чемерис Валентин Лукич (читать полную версию книги txt) 📗

У такому віці всяк час страх у вічі лізе і в душу лізе, хоч його ніхто й ніколи не бачив — як уже згадуваного грому чи блискавки. не чув, але незалежно від того, бачимо його чи ні, а він існує-гримить… І мова йде не про якихось там полохливих, не про фобії /нав’язливі страхи, що виникають всупереч волі хворого чи й здорового, наприклад, страх висоти/, що їм несть числа. От я, наприклад, теж боюся. Виходу на пенсію, що її ледве вистачить — я ж не депутат і не держчиновник, — оплатити квартиру, хвороби /а втім, якщо хвороба й помилує, то ліки залишать без їжі й засобів до існування/. За що ж тоді жити? І бодай хоч раз на день їсти — є такий пережиток в людей — їм ще й їсти треба бо дай раз на день і у щось зодягатися.

Так і живемо, постійно чогось боячись. От, наприклад, моя сусідка боїться зморщок, що так і сіються в неї на личку, наче там хто щоночі плугом оре, її кицька боїться сусідського псяюри, який у свою чергу боїться ветерана з нижнього поверху, бо той має звичку ходити з ґерлиґою і пускає її в хід, адже терпить собачого гавкоту, її чоловік — втратити потенцію, бо тоді рідна жіночка іншого знайде, а ще більше — роботу, тож перед начальством рота не розкриває і, ходять чутки, що його будуть скорочувати — за безініціативність…

А ви чого боїтеся, громадяни?

А НАС УСЕ ЩЕ ПОСИЛАЮТЬ ДО «ЧИЄЇСЬ МАТЕРІ»

Ну, що б, здавалося, мат?

Ні, ні, не мат у значенні половин /мата/, і не той мат, що настає в партії в шаховій грі, при якому король під ударом фігури супротивника не може захиститись, і партія вважається програною. Мовляв, пардон, вам — мат! Це, як кажуть, культурний мат, хоч декому щось там і нагадує.

І не той мат /матовість/ маємо на увазі,про який писав ще Я. Щоголів: «Темні коси, сині очі, Мат любастрових плечей». А той мат, найуживаніша частина якого складається із сакраментальних трьох літер, на широко відому в народі адресу яких частіше всього й посилають. Чи як за словниками: матюкатися — лаяти когось матюками. А матюк /за все тими ж делікатними словниками/ — вульгарна лайка /звичайно, з образливо вжитим словом мати/.

Пригадуєте, у М.Коцюбинського: «Скажу тільки, що лаялись страшенно… тут кляли й матіркували у все, в що хочете: в хрест, віру, богородицю, душу. ворота і навіть свічку…»

Ось такий, значить, МАТріархат виникає при тому матіркуванні. Оскільки ж матріархат це є форма первісного родового суспільства, то й матіркування справді первісне /майже печерне/. Але — живуче! Тисячоліттями з наших ротів горобцями випурхує.

Якось мати питає сина:

— Що батько сказав, як упав з драбини?

— Лайку пропустити? — питає син.

— Звичайно.

— Тоді нічого не сказав.

І таких однобоких «мовознавців» у нас — ой-ой-ой! Але тут хоч привід наяву /для вживання ненормативної лексики/ — гепнувся чоловік з драбини! І хай через власну необачність, але під гарячу руку чого тільки не на вигукуєш не відомо на чию адресу, поминаючи «матір» — хіба що драбини?

Як і в тому випадку, коли чоловік, забиваючи цвяха, садонув молотком по власному пальцю — ну, як тут не вдатися до все тієї ж ненормативної народної лексики?

Чи коли із сусідом /сусідкою/ за межу посваришся, чи як у міському транспорті хтось тебе ненароком штовхнув, чи на улюблену мозолю гаспид, наступить — ненормативна лексика для таких випадків за переконанням більшості просто життєво необхідна. Не для всіх, звісно, але для переважної більшості. Хоча до тієї ненормативної лексики часом вдаються і просто так. Особливо начальство перед підлеглими. Мабуть, для того, аби показати, що й воно з простого народу і не цурається його часом вражаючих мовних багатств. /Любив таким способом підкреслювати свій зв'язок з трудящим людом-пролетаріатом М.С.Хрущов, коли керував однією шостої земної кулі!/ Пребагацько таких скарбів має «вєлікій і могучій» — усім вистачить, був би тільки рот поширший та горлові зв’язки поміцніші!

Для іноземців, наприклад, такі «багатства» руського язика просто незбагненні. Ось типовий приклад. Двоє іноземців випадково стали свідками явно гарячої і архітемпераментної розмови двох руських. Послухавши, один з чужоземців і питає другого:

— Ти вчив російську: про що туземці так емоційно розмовляють?

— Вони спілкуються якось незбагненною мені мовою, яку я чомусь не вчив, відповів той. — Часто згадують чиюсь мать — через слово-друге. і до тієї… е-е… матінки один одного для чогось посилають.

Так на Московській Русі ще з часів татарщини розмовляли і нині розмовляють, посилаючи один одного до «чиєїсь матері». /Варіант: на три букви/, і спину тому немає. І — не передбачається. Більше того, із знищенням комуністичної цензури /а, ви знаєте, вона, драконівська, щось таки мала й позитивне!/ матірщина вже перейшла і на сторінки художньої /якої — то. — вже інша річ!/ літератури. Більше того /хоча куди вже більше!/ з» явилися письменники, герої і героїні у творах яких, крім нецензурщини, здається, і не знають іншого «вєлікого та могучого». Один з таких творців красного, даруйте, письменства, в чиїх писаннях всуціль і постійно посилають до «чиєїсь матері». В інтерв’ю вельми солідній і респектабельній московській газеті, котра старається і в Україні сіяти вічне, добре, заявив:

— Використовував у своїх романах мат і буду його використовувати. Це теж — велікій і могучій руський язик! Літ через двадцять в Росії всі будуть тільки таким і розмовляти!

Гм-гм… можливо. Принаймні, до того йдеться у нашої північної сусідки. Але Росія — суверенна держава і це її внутрішня справа яким велікім і могучим їй розмовляти — нормативним чи ненормативним. Ми, боронь нас Боже, у її внутрішні справи не втручаємось. Гірше, що ця пошесть повзе й до нас і в нас успішно здобуває право вільного вживання-використання… Ні, ні, цитувати сьогоднішній розгул «вєлікого і могучего» — в тім числі і в Україні — у сфері вживання ненормативної лексики не буду. А ти часом наша респектабельна /мовби ж респектабельна!/ преса ще й рада цьому. Представляючи одного московського кутюр’є, який виступав у Києві, вона захоплено писала: «…особенно потрясли собравшихся шокообразные изречения московського гостя, который явно балдеет от нецензурной лексики… В частности метр причесок й визажа вызвал бурю восторга /почему-то в основном среди женщин/ несколько раз произнеся слово парикма-ХЕР, смачно выделяя последний слог». Очевидно, любитель отих трьох літер в російському слові «парикмаХЕР» з насолодою повторюватиме назву одного південного українського міста, що починається на ці три сакраментальні літери.

Звичайно, і в нас воно так, але, як казав незабутній Шельменко так і трішечки не так. Ось про оце «трішечки» і слід пам’ятати. А полягає воно ось у чому: «Через мить вода вирвала… у нього люльку із зубів і змила з голови бриля. «Переймай!» — загорлав він, вигрібаючись із води, кленучи дідів, прадідів і прапращурів таким матюком, що аж верби поприщулювалися» /Г.Тютюнник. Вир/.

«Таким матюком»… Слава Богу, наші творці красного письменства хоч і згадують слово «матюк», самих матюків при цьому (вистачає такту. Чи цивілізованості, культури) не цитують. і на тім спасибі. А ось із «зореносної» експортують до нас і друковану нецензурщину — перш за все маємо на увазі словники мату, що їх білокам’яна охоче видає масовими тиражами — для всіх охочих посилати ближніх до «чиєїсь матері», і купують словники, аби користуватися невичерпним запасом «великого і могучого». Хоча б як «Блуд на Руси… Составитель А. Манаков». /Хотілося б отут… гм-гм… пом’янути меткого «составителя» — якої вражої матері він лається та ще таким товстелезним томом і таким значним тиражем?!. — та, на жаль — чи на щастя — в українській мові нема свого рідного мату. З лайки наші «відсталі» предки /до того, як запізналися зі своїми північними сусідами/ вживали хіба що «сучий ти сину!» та «біс тобі в ре- бро!» /Пардон, іноді й матір згадували: «Трясця його матері!» А втім, ніде правди діти, маємо й патріархальний варіант матріархальної лайки: " Біс батька знає що…». «На бісового батька…»- Але хіба це мат? Хіба таким «матом» далеко й «смачно» пошлеш кого? Ні, це не мат. Бодай у порівнянні з виданим у Москві том-томищем «Русский мат. Толковый словарь». Уявляєте? Мало того, що нецензурний, так ще й, виявляється. «толковый — а, бий тебе коцюба! /Теж од на з найвищих українських лайок!/