Претенденти на папаху - Чорногуз Олег (бесплатные онлайн книги читаем полные версии .TXT) 📗
— Он у мене вчора був випадок. Усім випадкам випадок! — Ковбик відвернувся од Ховрашкевича. — Старого дурня серед білого дня два молокососи обвели круг пальця, ще й французьку шапку зняли. Перший раз нап'яв на голову. А я їм ще й поміг. А ви кажете, Ховрашкевич, епізод. Оце вам епізод!
— Ну, то не менш цікавий, Стратоне Стратоновичу… — знову взявся за своє Ховрашкевич.
— Я вам от що скажу, Михалку, якщо ви й далі ляпатимете в такому дусі, то мені доведеться замовляти кисневі подушки, щоб освіжити перевитрачене вами повітря… Я вас, товариші, зібрав ось для чого. — Стратон Стратонович запалив цигарку і сів так, ніби почав позувати перед кінокамерою. — Ви знаєте, мабуть, що у Кобилятині почалася шапкоманія. Хто в добротній шапці — тому й справді дають по голові. В такій ситуації тільки Іраклій Йосипович може бути спокійним: він ходить у двох шапках одразу…
— Інтерпеляція, — закопилив губу Клавдій Миколайович.
— А я вам відповім, — глянув на Хлівнюка Ковбик. — Коли на роботу йде, то на голові дорога шапка, а як повертається з «Фіндіпошу», то дорогу ховає у портфель, а стару натягує на голову.
— Метаморфоза, — покивав головою Хлівнюк.
— Фоза-поза в паровоза, — передражнив Стратон Стратонович, кахикнув і повів далі: — Я запросив на нашу наукову нараду і Карла Івановича, — кивнув Ковбик на головбуха Бубона. — У нас, товариші, повністю підупала дисципліна. Я б сказав, крива по надоях пішла різко вниз. Отож пропоную: хто віднині запізниться на роботу, тому прогресивки не бачити, як кажанові своїх вух. Сьогодні я вам урочисто заявляю, що гологенезами і гетероформозами більше займатися не будемо. Ніяких гібридизацій, схрещувань і суміжних професій. Кожен займається своєю справою. Наша мета — соціологія. В зв'язку з цим, так мені думається, час і наше гасло поміняти. Так що від цієї хвилини раджу думати над іншим транспарантом. За найкращий заклик — перша премія.
— Соціологією єдиною! — вихопилося у Мамуні.
— Октавіане! — повернувся до нього Ковбик. — Не спішіть поперед батька в ополонку. Хай першим батько вскочить…
— …І виміряє глибину, — тихо додав Понюхно.
Мамуня перелякався власного голосу і зовсім зник за комірцем сорочки. Тепер він скидався на ховрашка в нірці, який чекав, що піде дощ, а його несподівано облили окропом.
— Турботи соціології — на свою голову, — чинно мовив Хлівнюк, підкреслюючи кожне слово. Йому здалося, що це дуже серйозно.
Ковбик подивився на нього й скривився: «Господи, кого я тільки набрав у «Фіндіпош»?..»
— І оце ви, Клавдію Миколайовичу, збираєтесь очолювати «Фіндіпош»? — ще раз згадав він анонімку і подумав: «Хто ж, крім нього, міг її написати? Тільки той, хто мітить на моє місце!»
— Аутодафе! — підскочили від здивування брови у Хлівнюка. — Хлівнюкові вже нічого робити у «Фіндіпоші». Хлівнюка виживають. Абасандо!
— Хто вас там виживає? Ви ж уже немолодий чоловік. Ви ж не Мамуня. У вас же постава. Голос! Папаха на голові. Під рукою тека. Солідний чоловік. Хто вас у шию гонить? Зараз розійдемось по кабінетах — і думайте собі на здоров'я! Але не за сіцілійською системою… — натякнув він на любителів шахів. — Товаришу Аякс, — звернувся далі до Сідалковського, — де це ваш брат по духу Грак? Я вже третій день не бачу вашого віце-ад'ютанта. І вдома його немає, як сказала мені Зося. Що ви удаєте, ніби нічого не розумієте? Воно ще хоч не сидить?
— Учора ще не сиділо, — в тон йому відповів Сідалковський. — 3 міліції поки що повідомлень не було.
— У мене було одне повідомлення… Ви, товариші, можете розходитися по кабінетах, — звернувся він до решти. — Так от, у мене було одне повідомлення, — продовжив Ковбик, коли всі вийшли, — що ви з Граком шукаєте собі багатих наречених. Чи, як ви там висловлюєтесь: мар'яж де резон… Так от, ви собі резоньте, поки не дорезонились. А Грака залиште в спокої. У нього є інше завдання: треба якнайшвидше підшукати місце для будівництва. Будуватимем новий «Фіндіпош». Це приміщення йде під якесь новостворене товариство: по захисту раків чи сибірських рябчиків. Поки що не знаю… А тепер по кабінетах, — по-кавалерійськи скомандував Ковбик. — Алюр три хрести!
Сідалковський залишив кабінет Стратона Стратоновича і відчув, що його нараз покинуло почуття гумору. «От звідки з'явився дядя Філя! Грак міняє прописку і жінку. Ну, Граче, я покажу тобі дядю Філю!»
У приймальні він ще застав Бубона. Той регулярно брав з нього аліменти, Сідалковський платив йому за Це регулярним глузуванням.
— Хотів вас запитати, Карле Івановичу, ви й досі посилаєте дитину на музику?
— А що таке, шановний? — насторожився Бубон.
— Не калічте дитину. Повірте моєму досвідові…
— Може, у вас і є досвід, шановний, тільки не у вихованні дітей….
— Давайте хоч сьогодні без натяків, Карле Івановичу. У мене такий радісний день!
— Що ж у вас за день? Черговий раз одружуєтесь? Чи вас змушують до цього?
— По секрету скажу. Нахиліться ближче, — притягнув його до себе Сідалковський. — Тільки це суто між нами! На дипломатичний прийом запрошений….
— Так я вам і повірю! Що там, у Києві, нема більше кого запрошувати, тільки вас? Стільки шановних людей!
— Карле Івановичу, ви мене ображаєте! Адже щойно ви й на мене казали «шановний». Навіть двічі.
— Я так на всіх кажу. На вас сказав би малошановний, та не… Як вам сказати? Слова потрібного не підберу…
— Ваша культура вам не дозволяє…
— От-от, культура! Совість моя не дозволяє так казати! Що ви там за дитину хотіли сказати, бо я вже йду?
— Не посилайте її на музику. Не вірите моєму досвідові, повірте досвіду дяді Філі…
— А хто такий дядя Філя? Ваш друг, приятель?
— Як, ви не знаєте дяді Філі?! Це президент підпільного клубу «Навіки разом». Торгує найкращими адресами, його знають усі. Навіть у прокуратурі республіки, куди час від часу запрошують на ділові побачення.
— Не морочте мені голови, шановний! Мені ніколи. Ідіть транспарант придумуйте. Гроші не пахнуть.
— Я це знаю. Так от, дядя Філя має і досвід, і гроші. До речі, ні перше, ні друге йому кишень не обриває,— натякнув Сідалковський на Бубонові кишені, в яких Карло Іванович завжди щось виносив з «Фіндіпошу»: то папір, то клей, то кнопки, то чорнило, то навіть електролампочки.
— Йдіть ви до біса! — Карло Іванович круто повернувся, але, заінтригований дядею Філею, все ж не чинив опору, коли Сідалковський нахабно схопив його за нарукавник.
— Я той досвід дяді Філі хочу передати вам, Карле Івановичу. Не мучте дитину фугами й сонатами! Мені ж уже, гадаю, дядя Філя не знадобиться, — він показав на білосніжний конверт. — Бачте, не «шановний», а «вельмишановний» пишуть! І звідки? З кон-суль-ства! — збрехав він, не кліпнувши жодним оком.
— Вам? І з консульства?
— Мені! Так от, зважте, я за досвід грошей не беру. Мені достатньо того, що ви даєте під звіт, і я в цьому відчуваю усю вашу любов до себе…
— Шановний, де ваш досвід?
— Не досвід, Карле Івановичу, швидше порада: не робіть з Музи піаністки. Хай краще йде королевою бензоколонки чи в кондитерську школу при ресторані. У неї завжди будуть солодкі тістечка і свіжий торт. Повірте мені, там більше варіацій, ніж у сучасній музиці. Як, до речі, і в бухгалтерії…
— Ви таки хам, Сідалковський! Я в цьому ніколи не сумнівався…
— Карле Івановичу! Не підкреслюйте мені цього. У мене ж незакінчена вища…
— Бабусі, шановний, скажете… Я знаю… Тільки дурником прикидаєтесь!
— Але я виховувався у старенької гувернантки дореволюційного походження. Тож і не дивно, що в мене стільки пережитків. А ви ж людина сучасна. І з спецосвітою. Така посада! Народилися у вік розщеплення атома і схрещування ондатри з їжаком, і так висловлюватися?!
Бубон ішов коридором, щось бубонів і відмахувався від Сідалковського, як старий вгодований кінь від надокучливих мух. Євграф не відставав ні на крок.
