Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) - Вишня Остап (первая книга txt) 📗
Іду я до колодязя, реву… Змерз, як березова брунька… Реву:
– Не напувай мене холодною водою, бо заклякну…
А вона не розуміє… Тика мордою моєю в корито, а там не вода, а крига…
Напивсь, реву, бо, чую, замерзаю, зовсім замерзаю…
Веде вона мене до хліва… прив’язала до ясел, кинула січки, дала коліном у черево:
– Їж, чорти б тебе були взяли…
А в хліві вітер аж гуде… Як дуне, так ніби в тебе яка чортяка сто голок устромила… Тупцююсь я на місці та:
– Ата-та-та! Ата-та-та!
А потім як зареву:
– Ой рятуйте! Ой хто в Бога вірує!
Іде моя Мура у моїй кожушині, у повстяках та в кролячій капелюсі:
– Чого ревеш?
– Та помилуйте, – кажу, – хіба ж можна скотину в такім хліві в такі люті морози держати? Пропаду! Їй-бо, пропаду!
– А я, – каже, – пропала? Я три роки, бодай тебе були вовки з’їли, мучусь у цім хліві! Я три роки дрижу, як у пропасниці! Приймись! Бариня яка…
Та по клубах держалном трісь!
– Стій, стерво! Змерзла? А закалялась… Й-и-и! Неоковирна.
Та по жижках держалном трісь! Та матюком мене, матюком…
……………………………….
Зирк. А жінка вже й доїти мене йде. Хочу сказати:
– Палазю! Це я! Що ти робиш?
А вона вже сідає…
Тільки хотіла за дійку вхопитися, я й прокинувсь.
Так, повірите, мокрий увесь… І дрижу…
Перехрестивсь, та оце тільки вам і розказав.
……………………………….
Обмажу на зиму хлів, обкладу соломою, прироблю двері… А то хай йому абищо. Трохи не здурів.
……………………………….
Ага?!
Охорона материнства й дитинства [56]
(До з’їзду)
Ви, певна річ, зразу:
– Іч, вигадали! Материнство й дитинство охороняєте, а батьківство так ні?!
Чудні ви люди, їй-бо.
Кулаки ж у вас є, чоботи ж у вас є? Навіщо ж вас охороняти? Хіба забули, що тисячу тисяч років аж до 11 жовтня 1924 року ми, батьки, прекрасним способом охороняли й охороняємо своє батьківство…
Хіба забули, нащо в жінки довге волосся, а в роті тридцять шість зубів?..
Хіба забули знамениті, класичні фрази:
– Погавкай! Уплутаюсь у патли – гадюкою крутитимешся.
Або:
– Як дам по зубах – не знатимеш, де збиратимеш!
Або:
– Наплодила – й гляди! Та щоб не підлазило до мене, а то як швиргону, то кавкне!
Та чимало взагалі є способів самому охоронити своє батьківство…
Охороняли ми його не погано…
До того охороняли, що довелося завести цілу організацію «Охорони материнства й дитинства»…
Організація ця, отже, є наслідки батьківської самоохорони…
У нас трохи не так зрозуміли цю прекрасну ідею «охороняти мати та дитину»…
У нас здебільша охороняють матір від дитини.
Наслідки: нема ні дитини, ні матері…
І люди ті переконані, що роблять велику і корисну справу.
– Нема, – кажуть, – матері, нема дитини, – й охороняти нікого не треба. І все гаразд… І ніхто не ремствує, що от, мовляв, у вас діти та матері занедбані…
Правильно…
І видатків нікоторих.
Хіба веретено так дорого коштує?..
Дрібниця…
Просто собі два десятки яєць у матері вкрала, карбованця назбирала і городами до баби Чортулихи…
Пошепки:
– Бабусю! Гріх скоївся…
– Лягай, голубочко! Гроші принесла?
– Принесла.
– Лягай! Оче нашу, же єси на небеси!
– Ой!
– Уже, голубочко… У мене веретено, голубонько, гостре! Оце на попий, серденько, пороху та ріжків попоїж!
Через тиждень – труна, піп, кутя, невеличкий хрест і пироги з капустою та з горохом…
І все!
І ніяких консультацій, ніяких будинків для пригрудної дитини, ніяких ясел і всього такого іншого…
І матір схоронили, і дитину схоронили.
Це на селі…
У місті трохи складніше… Тут не веретено, а вже шпилька від капелюха, а то й катетер… А потім «чистка», а потім перитоніт [57], а потім уже похорон, а потім суд… Це все значно довше й марудніше.
……………………………….
Ах, скільки треба книг, книг, книг!
Тільки не на склепи у видавництвах, а на село, на село, на село…
І в робітничі райони!
Земля – Місяць – Марс
Заснувалось товариство міжпланетного сполучення. Недалеко той час, коли можна буде побувати на Марсі, на Місяці і т. ін.
Ми – практики…
Ми, само собою розуміється, не від того, щоб побувати на Місяці, чи на Марсі, чи навіть на Сатурні й на Нептуні…
На Місяць, приміром, це не тяжко… П’ять день усього летіти… Це – небагато…
Зарядять вас в ракету (ракетами, кажуть, туди їздитимемо), вистрелять, приміром, у понеділок, а в п’ятницю вже ви з Місяця знайомих на Землі ручкою вітаєте:
– Здрастуйте! Уже тут!..
А от на Марс уже тяжче. 256 днів на Марс треба летіти. 8 ? місяців… Тяжкувато трохи… Це ж іще як ніякої в путі тобі притичини не трапиться, не зачепишся там за якийся Волосожар чи за Чепігу… А то й цілий рік доведеться їхати, поки до того Марса дочвалаєш…
Довгенько-таки… Хоч за час революції й доводилося з Харкова до Києва місяців чотири іноді їхати, так про те ми вже забули, – це раз, а друге – чотири місяці не вісім місяців…
Та й то таки ж було у себе вдома. На станції можна було й яйце яке за кожуха виміняти, а то ж дорога невідома, харчі треба з собою брать… А як підрахувати, скільки треба самого хліба на 256 днів брати, та солі, та цукру, то й вийде так, що доведеться в одній ракеті сідати самому, а за тобою десяток ракет з харчами свистітимуть…
Та ще, хай Бог боронить, посміється котрийсь із механіків та «зарядить» харчі дужче, як вашу ракету, і вийде так, що ви ще тільки до Місяця долітаєте, а ракета з бубликами вже аж біля Венери… і крикнути нема кому:
– Перейміть, товариші!..
Та що й казати, – попервах чимало буде всіляких незручностей…
Потім воно, звичайно, налагодиться…
Коли по дорозі на Місяці, на Венері та й на інших дрібніших планетах ларьок буде, тоді не так страшно…
Долетів, розрядивсь із ракети, забіг, перекусив і заряджайсь далі…
А зразу все з собою доведеться брати…
Наші практичні пропозиції з цього приводу такі: Перш ніж розпочинати рейси в міжпланетні простори й на різні планети, слід по путі:
1) Позаснувати ларки.
2) Їдальні церобкоопівські, з умовою тільки, що там швиденько подаватимуть їсти, бо ракета – не кінь і не трамвай…
3) Не завадило б на Місяці й «Нову Баварію» [58] причепити.
4) На Венері (до неї 112 день їхати) лікарню з родильним відділом, бо всяко може в дорозі бути…
Першу партію висадити на Марс соціально небезпечного елемента… Бо хоч воно й пишеться, що марсіани народ культурний, та хто їх знає, – ніхто ж їх не бачив… Це ж тільки гадки… Прилетиш, може, вилізеш, а земляки з Марса підскочать, миттю тебе на шпичку та шашлик із тебе й засмажать…
Доказуй тоді, що ти з добрими намірами.
Вишневі усмішки кримські [59]
Крим
Крим!
Легко сказати – Крим, а от як його вам описати так, щоб ви зразу відчули, що воно за країна така отой Крим, що про його й легенди, й пісні, й перекази, що до його з усіх країв світу білого ідуть і їдуть, щоб хоч одним на його оком глянути, щоб хоч раз його повітрям дихнути, щоб підставити хоч на хвилину своє анемічне тіло під палюче й цілюще проміння його гарячого сонця…
Як?!
Цілий, може, натовп учених, цілі, може, століття силу-силенну й тонких, і товстих книг про його понаписували, музеї по всіх кримських містах позасновували, а вам, – я знаю! – вам щоб усе зразу, як на долоні; щоб і історія, і географія, і етнографія… Щоб і флора, й фауна…
56
Усмішку було приурочено до відкриття Всеукраїнського з’їзду у справі охорони материнства й дитинства.
57
Запалення черевини. – Авт.
58
«Нова Баварія» – тут, очевидно, йдеться про харківський ресторан.
59
Цикл із 21 усмішки й кількох кореспонденцій, що друкувалися в періодичній пресі, написано під враженнями від перебування Остапа Вишні на відпочинку в Криму у травні – червні 1924 р. Окреме видання: Вишневі усмішки кримські. [Х.]: Держвидав України, 1925. – 144 с.; 2-ге і 3-тє видання збірки вийшли в цьому ж видавництві 1927 р.; російською мовою: «Вишневые усмешки крымские». Авторизованный перевод с украинского. Х.: «Укр. рабочий», 1927. – 94 с. Підбірка творів цього циклу друкувалася в різних виданнях, зокрема й у зібраннях «Усмішок у 4-х томах» (Х., т. 3, 1928 і 1930 рр.).
