Долина Єдиної Дороги - Микітчак Тарас Ігорович (книги регистрация онлайн txt) 📗
— Не все. Навіщо ти навчила їх вогненної магії? Лише тому, що Морфід став твоїм коханцем?
— Любов — це фантастичне почуття. Воно набагато сильніше за все, що може пережити Права.
— І вона, ця любов, виправдовує все те, що ти заподіяла нашому світові?
— У моїх очах — так, у твоїх — ні. А магії я навчила їх, щоб дати новим союзникам зброю проти зла з глибини пустель. Я не знала, що коти повернуть цю силу проти півночі.
— Те, що вигнало каракотів з їхніх земель, може бути злом лише у твоєму розумінні й необов’язково повинно просуватися далі на північ. Ти повинна була порадитися з нами, а не самовільно втручатись у справи смертних!
— Потім усе вийшло з-під мого контролю. Пізно було радитися з вами. Через деякий час ми з Морфідом розстались. У нього було надто багато жінок…
— То чому ти визволила його з мого палацу? Ти досі любиш його!
— Не знаю. Колись тебе спіткає щось подібне. Тоді зрозумієш і пробачиш мені.
— Зрозумію? Може, в чомусь і зрозумію, бо й сама ледь не зробила твоєї помилки.
— У Морфіді є якась незбагненна, надприродна сила, що зваблює жінок, якась особлива чоловіча магія.
— Я помітила це, — Синьоволоска знизала плечима й подивилася кудись під стелю.
Витримавши мовчазну паузу, вона запитала:
— Після того, як ти втрутилась у війну смертних, Небесний Отець залишив тебе Правою?
— Ні. Я втратила свою стихію. Залишилась лише вогненна магія й мої знання.
— Гаразд, вистачить розмов на сьогодні. Відпочивай і набирайся сил. Ти ще матимеш змогу виправити свої помилки.
— Не хочу їх виправляти. Так само як і ти колись не захочеш виправляти свої.
Синьоволоса погордливо скривилась і мовчки вийшла з кімнати. Зупинившись надворі, вона з неприємністю збагнула, що дивується самій собі. Як швидко вчишся вдавати те, чого насправді немає. Сьогодні вона вдала погорду, завтра навчиться зображувати радість, любов, презирство і ще багато чого. Як можна так швидко змінитися?
* * *
Проминув тиждень після бою. У долині Єдиної Дороги повіяло зимовим холодом. Декілька ночей з неба сипався дрібний твердий сніг, який на ранок розтавав. Місяць Сомніон господарював на повну силу.
Багато поранених померло від невідомої досі в долині пошесті, через яку рани швидко загнивали й заражали кров. Якби не втручання синьоволоски, смертей від цієї зарази було б набагато більше. Вона варила різні трави, плісняву, досипаючи туди розмаїті додатки, й багатьох ставила на ноги. Арніка й Ліводверник уважно спостерігали за її травництвом і лише дивувались, бо Права значно перевищувала їх у цілительстві.
Якщо проблема з пораненими чорнолатими після їхньої смерті вирішувалась сама собою, то з тими, хто вижив (а це більше сотні чоловік) з’являлося безліч неприємностей. Вони навіть спробували підняти заколот, який, утім, легко придушили доріжанські охоронці, що постійно несли варту біля полонених. На щастя, обійшлося без жертв. Жоден заземелець не був покараний за бунт. Аж тоді чорнолаті збагнули, що їх тут уже не сприймають як ворогів. Врешті-решт, їх вирішили відпустити, але з умовою, що вони підуть на південь без зброї й у супроводі загону лісовіїв і дібровників. Один заземелець попросив дозволу залишитись у долині. Це був Репинга. Його хотіли виселити за Пічкурик, але Верхнячка Горолом запропонувала йому пожити в неї. Її батько й чоловік загинули у боях і тепер ця огрядна жіночка залишилася сама з великим господарством і трьома малими дітлахами. Доріжан і самого Репингу сильно здивувала така пропозиція, але ніхто цьому не спротивився, й заземелець оселився у напівзруйнованому Міждоріжньому.
Синьоволоска, ледве одужавши від ран, гасала по всій долині на онді, постійно допомагаючи доріжанам, розраджуючи їх, лікуючи, радячи щось. Золотоволоска вже встала з ліжка й поволі почала ходити. Вона трималася осторонь. Обличчя постійно ховала під хустку, залишаючи неприкритими лише очі. Їй не хотілося бачити жаль в очах місцевих людей. А однієї ночі південна права просто зникла з дому Арніки. Її не шукали. Так само несподівано зникла й Рута зі зміями, і Розпис. Нічого не було чути й про Морфіда.
У мешканців колишнього Верхнього Доріжнього з’явилось нове житло: вони заселили фортецю.
Чорна Армія, очевидно, найближчим часом не збиралася повертатись у долину. У кількох боях з плітниками Антіо втратив ще дві тисячі воїнів. Болота виявились надто невигідною ареною бою для важко озброєних заземельців. Ще кілька сотень чорнолатих загинуло від нападів різноманітних болотних тварюк. Особливо неприємними для південного війська були несподівані й стрімкі атаки керіангів. Невдача спіткала і перевізників платформ з метальними машинами. Майже всі вони застрягли в болотах обабіч Єдиної Дороги. Це був набагато гірший край для заземельців навіть порівняно з лісами демонів.
* * *
Незважаючи на холоди, розквітнув зимівник, щоб зберегти свої квіти аж до весни й тоді відплодоносити. Його напівпрозорі зелено-бурі пелюстки маленьким дивом прикрасили квітник, порожній осінньою жовтизною.
Чисторос обережно підважив кущик зимівника разом із землею, турботливо огорнув викопаний прямокутник полотном і поставив його у кошичок. Тепер можна йти до неї. Найімовірніше, вона зараз порається по господарству у себе вдома, в Бездоріжньому. Шлях туди неблизький, але полатаний Правою живіт повинен витримати цю подорож.
Не поспішаючи, Болітник рушив стежечкою через степ, але не встиг пройти і сотню кроків, як хтось окликнув його надтріснутим голосом.
— Ей, малий, далеко зібрався?
Обернувшись, хлопець побачив Верескового. Старий сидів біля куща шипшини, обриваючи з нього маленькі червоні сонечка.
— У Бездоріжжя, у справах, — відповів Чисторос, підходячи до діда. Той обтрусив білу бороду від листочків і звівся на ноги.
— Її зараз немає в Бездоріжньому. Вона розбирає і в’ялить конину в Міждоріжньому.
— А хто це вона?..
— Як хто? Твоя подружка, Рибохвостик. Чи ти останнім часом дружиш із синьоволосим ангелом?
— Чому це я не можу дружити з обома відразу?
— Ти диви! Ще недавно було таке мале і шмаркате, а тепер обклався дівками з усіх боків, — дідо похихикав трохи й відразу його зморшки склались у серйозну міну. — Товаришувати можеш з обома, а от вони бути одночасно твоїми подругами не зможуть. Ти повинен обрати одну, а інша зникне з твого життя.
— Мені зараз байдуже, — спробував відбрехатись Чисторос, але старого було важко провести.
— Дарма ти так. Дарма. Зараз час думати не лише про відновлення долини, а й про збільшення чисельності її мешканців. А як твій живіт?
— Зростається потрохи. Синьоволоска казала, що мені тепер потрібно більше рухатись, щоб перерізані м’язи правильно зрослися.
— Розумна вона. І красива. На жаль, на такого діда, як я, вже й дивитися не буде. Як думаєш? — Ліводверник підморгнув хлопцеві й сховав усмішку в білій бороді.
— Та ви ще хлопець хоч куди. А щодо синьоволосого чортика, то їй удесятеро більше років, ніж вам. Маєте всі шанси!..
Обоє розсміялися.
— Обнадіяв ти мене… Гаразд, ходімо разом у Міждоріжнє. Ось оженю тебе швиденько з тією маленькою Моряною, а сам вдягну білі штани й побіжу підскоком до чарівної горянки.
— І звідки у вас такий молодечий запал на старості літ? — вдав здивованого Чисторос. — Не кожен юнак витримає те, що сталося з вами за останні дні.
— Звідки-звідки! Просто я не збираюсь оголошувати свої роки “старістю літ”.
І вони тихенько почалапали до Єдиної Дороги.
Що менше залишалося до Міждоріжнього, то сильніше поколював поранений живіт. Чисторос стишив ходу. Вересковий одразу це зауважив.
— Болить?
— Трохи є, — вони вийшли на горбик і зупинилися, щоб перевести подих. Замість акуратних різнобарвних хаток і латок городів унизу чорніло згарище. Чорнолаті підпалили село, коли проходили колоною обабіч нього.
