Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович (смотреть онлайн бесплатно книга TXT) 📗
Меч у руці гарна зброя, але вона безсила перед цією дівою, яка може все: пройти крізь ковпак кріокамери, вбити поглядом, померти і жити далі. Її сила необмежена. Вона щойно вбила Едмінгтон і вже немає сили придумати порятунок для себе, немає сили для надії.
Тарас заплющив очі, відчуваючи, що досягнув межі, за якою боротьба вже не має сенсу. Безсилля...
Держак меча втиснувся в долоні, і ніжні слабкі руки лягли на його плечі. Вона щось беззвучно шепоче. Чоловік відчув, як по його пальцях, по ліктях тече теплий струмок. Він відпустив держак меча, і той залишився висіти у повітрі. Тихий стогін вилетів з-поміж вишневих вуст білявки. Береговий розплющив очі й відразу ж полинув у зелені тунелі феї, де електорструмом бився біль. Сльози текли по її шовковистих щоках, вона висіла на чоловікові, вчепившись руками за його плечі, вологі очі благали про порятунок. Сльози жінки, їй боляче. Щойно ця відьма йшла до нього, метаючи блискавки, і ... Може вона не збиралася вбивати його? Може в її очах світилася не жага крові, а щось інше? Чому фея нанизалася на меч, це ж не випадковість?
Держак стирчить з її живота між дірочкою від кулі і вовчою шкурою. Тарас відчув холодний слід сльози в себе на щоці й, скрикнувши, відступив назад. Руки феї зісковзнули з його плечей, але вона втрималася на ногах і тепер легенько похитувалася, затуляючи долонями рану.
Позаду неї хтось стоїть. Почувся новий звук — гострий метал пройшовся холодом по її серці й випнувся вістрям з грудей, Тарас ніби відчув, як її серце зупинилося. Фея повалилася на бік.
Хол нагадує бійню. Від червоної барви повсюди на очі набігають плями, навіть сонце за потрісканими вікнами здається червоним. Мертва дівчина, пробита двома мечами, лежить на килимі, віддаючи йому своє тепло, а над нею стоять два чоловіки, один — худий, подряпаний, інший — заплаканий і блідий.
8. Загибель "Раю"
— Обережно, не стягуй занадто сильно, — Бріксті послабив пов’язку на голові Дороті, наче боявся перетиснути їй мозок. — Я занадто довго мріяв побачити її.
Тарас передав йому розірваний кінець бинту і відступив вбік. Слова цього брудного і засмаглого чоловіка йому не сподобались. "Мріяв побачити". Напевно, що не тільки побачити. Його очі зараз виблискують так, наче лицезріють не худу жінку з перемотаною головою, а сплячу Венеру.
— Вона непритомна.
— Але однаково гарна.
Видно, що Бріксті просто закоханий в неї, а це вже починає не подобатись Тарасу, хоча ревнощі тут недоречні.
— Отже, ти прилетів з групою підтримки? — Ендрюс підвів голову і подивився на Берегового пронизуючим поглядом, в якому і справді було щось божевільне.
— Так, на тому космольоті, що лежить на космодромі.
— Він зазнав серйозних пошкоджень?
— Дуже серйозних. Його ремонт на цій планеті неможливий.
— А радіостанція?
— Розбита.
— Де ж решта ваших? Чи тепер групи підтримки складаються лиш з однієї людини?
— Нас було четверо: один загинув під колоною тераси, яка чомусь обвалилась в день нашої посадки, другий втік у ліс під час приступу мишачого грипу, третя — лежить продірявлена кулями в холі, а я — четвертий.
— Невже вона із Землі? Я думав, що це одна з них.
— Ми їх називаємо феями і вона не одна з них. Вона — моя наречена. — Наречена!? Він сам не знав, чому так назвав Наталку.
— Феї? Вони що, казкові?
— З часом сам все зрозумієш. А зараз моя черга ставити запитання. Розкажи, де ти був весь цей час.
— Дороті сказала тобі, чому я пішов?
— Я читав бортовий журнал. Мене цікавить, не чому ти пішов, а куди.
— Твій тон несхожий на тон людини, яка вдячна своєму рятівнику.
— Вибач, просто я втомлений.
— Я був у фей, в полоні.
— Де, де?
— На схилі якогось вулкану чи то якогось пагорбу з гейзерами.
— Невже? Розповідай, хто вони, як живуть, що робили з тобою?
— Може там нічого і не було пам’ятного. Не знаю... Чекай, здається, там був ... так, був Томас. Він потрапив туди раніше за мене, а потім щось сталося... і ми втекли... Потім загубили один одного...
— Ти його знайшов, він вже тут, під землею. Ми знайшли його припертим до кухонного вікна і закопали, бо кріокамери не працюють. Взагалі нічого не працює. Генератори вийшли з ладу через блок комп’ютерного контролю.
— Це якесь божевілля. — Бріксті сів на землю і на мить забув про свою кохану Дороті.
Тарас залишив його розмірковувати над долею Селвінга й пішов в хол. Фея так і лежить на боці, мертва красуня-воїн. А Наталка схожа на покарану смертю повію. Потрібно обмити її і поховати. Береговий зігнувся, взяв її руку в свої долоні, ледве стримуючись від сліз.
— Я вбив тебе, але ти ж розумієш, чому? Життя — коротке і жорстоке свавілля. А як же я, моє кохання до тебе? Дороті тепер буде з Бріксті, а я навіть не встиг пояснити тобі все...
Отже, Бріксті закоханий в Дороті й, судячи за її розповідями, вона захоче залишитися з ним, стати коханою справжнього чоловіка, а не однорукого молодика. Правда, занадто жорстоко так принижувати себе у власних очах, але частина істини тут є. Американка цінує Бріксті більше, ніж Берегового, й тут немає нічого образливого, Тарас знав, що це справедливо: закінчення його короткого роману з Дороті — виправдана кара за нещирість з його боку. Він втратив Наталку через власну слабодухість, а тепер... Один, самотній. Доведеться жити тут, спостерігаючи за щастям інших.
Хоч би Остап знайшовся! Де він, куди зник? Його викрали, чи він сам побрів через помутніння розуму від хвороби?
— Тарасе, вона опритомнює. — Бріксті махнув рукою в сторону медпункту, і Береговий відпустив холодну руку Хвойної. Як ввічливо і тактовно з його боку поділитися щастям опритомнення коханої з іншим чоловіком!
Коли Едмінгтон розплющила очі й подивилася на Ендрюса, то Береговий гостро відчув, що сумує за Наталкою, що її смерть справжній удар для нього, як і зникнення Остапа. Вони свої, а Дороті з Ендрюсом чужі.
Люди є різні, і феї це чудово відчувають. Серед прибульців є схожі на них і їх, в першу чергу, феї і намагаються використати. Вони діють не власноруч, а з посередництвом обраних, до того ж, людина на цій планеті може конкурувати з феями за їхній дім. Тому ті й протистоять візитерам, що цілком природно. Така ворожість зумовлена не вродженим злом, а прагненням до збереження себе і своєї домівки, дарма, що методи протистояння не завжди гуманні, — так відбувається боротьба за виживання. Тут перевага на боці фей, бо вони господарі, тому для людей було б краще забратися з їхньої землі, планети.
Остап нахилився вперед і нерухомими губами торкнувся соленої шкіри пораненої, та здригнулася, як від доторку криги. Вона не твій ворог, але далеко не подруга. З вершини лісистого пагорба видно десь на заході схили кам’янистого плато.
— Тримайся, красуне, вже недалеко.
У нутрощах генератора порпається Бріксті, розкручує блоки мікросхем, тикає всюди пальцем. Крім того, що він трохи божевільний і справжній чоловік, він ще й чудовий механік.
Тарас стоїть біля вікна медпункту і дивиться на смерекові крони за склом. Вітер розхитує дерева, носить на своїх крилах вечір і штовхається з хмарами — ідеальний еталон раю для СКЕУ, але не для людей, яких він сюди послав.
— Тарасе, не ображайся. — Дороті розплющила очі хвилин десять тому, а вже встигла все осмислити і зрозуміти. — Ти не ображаєшся?
— Звісно, що ні.
— Ендрюс кохає мене і я давно чекала на цей блиск у його очах.
— Я не стоятиму на перешкоді вашого кохання. — Береговий вийшов з медпункту і пішов у котельню, навіть не попрощавшись із співрозмовницею.
Бріксті сидить із закоченими до плечей рукавами, весь вимазаний змазкою, а голова сперта на брудні долоні. Він облишив розкручені панелі генераторів і тепер посилено думає про щось, сконцентрований і... ненормальний.
