Іліада - Гомер (электронная книга txt) 📗
170. Амброзія (амбросія) – пожива богів, тут фігурує ще й як косметичний засіб.
201. Океан і його сестра-дружина Тетія (Тетюс) – боги, батьки Реї, матері Зевса і Гери, а також батьки річок, які також з погляду стародавнього грека були богами. У цих поглядах вбачають зародки теорій ранньої іонійської філософії, зокрема уявлень Фалеса, що вода – першоелемент усього сущого.
226. Пієрія – країна, що лежить на північ від Олімпу. Ематія – приблизно там, де нинішня Македонія. 250. Син хмаровладного Зевса – Геракл.
259. Ніч. Обожнювання ночі сягає найдавнішої епохи. Це – божество, старіше від олімпійських богів; своєю таємничістю воно навіває острах у людей і богів. У поемі Гесіода «Про походження богів» Ніч – мати Сну і Смерті.
271-274. Найчастіше присягалися саме нічними (підземними) богами і підземними силами. Найстрашнішим вважалося присягання водами підземної ріки Стіксу. Торкаючись рукою землі й води, люди і боги ніби входили в контакт з підземними силами, робили їх свідками своєї клятви.
290-291. Не встановлено точно, про якого саме птаха тут ідеться. Що мова богів різнилася від людської, згадується в «Іліаді» кілька разів, причому до мови богів залічуються, як правило, слова архаїчніші та рідше вживані.
317-328. Дуже недоречний тут перелік любовних пригод Зевса з їх наслідками деякі дослідники розглядають як пізнішу інтерполяцію. Але це може бути і просто особливістю розповідної манери гомерівського епосу. 344. Гелій – Геліос, бог сонця і саме сонце.
484-485. Автор «Іліади» знає звичай родової помсти. Відомий, правда, йому й інший звичай – вносити за вбитого викуп. ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА
18-30. Епізод, поданий тут, частково згадувався і в попередніх піснях. Коли Геракл, зруйнувавши Трою і вбивши Лаомедонта, морем повертався додому, Гера, яка ненавиділа його більше, ніж інших побічних дітей і улюбленців Зевса, вирішила саме тепер занапастити його. Вона намовила Сон приспати Зевса, а сама тим часом підняла на морі бурю. Ледве уникнувши при цьому загибелі, Геракл висадився на острів Кос, людність якого вороже ставилась до чужинців і напала на нього. Зевс, прокинувшись, врятував Геракла. Отоді-то Зевс і вчинив розправу над Герою й тими богами, що хотіли їй допомогти.
36-46. Присягання Гери казуїстичне: вона клянеться, що не робила того, в чому Зевс її й не звинувачує, – не намовляла Посейдона допомагати ахейцям. Але її виверт досягає мети.
71. Ахейці захопили Трою, хитрощами ввівши туди дерев'яного коня із схованими в ньому воїнами. Зробити так порадив їм Одіссей, а йому цю хитрість навіяла Афіна. 87. Феміда – дочка Урана й Геї, богиня права і справедливості.
431. Кітери (Кітера) – острів, що лежить південніше Малейського мису, один з найвідоміших осередків культу Афродіти.
639. Копрей – Еврістей, під владу якого потрапив Геракл, що мусив для нього виконати дванадцять подвигів, сам боявся наказувати йому, а свої накази передавав через вісника – Копрея.
680-684. Згадка про їзду верхи і навіть вольтижування зустрічається тільки тут. Взагалі герої «Іліади» їздять не верхи, а лише на колісницях. ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
17. Зухвальство аргеїв. У зухвальстві (тобто в кривді, спричиненій Ахіллесові) винен Агамемнон, проте Ахіллес схильний перенести свою образу на все ахейське військо. 133. Внук Еака – Ахіллес.
233. Додона – прадавнє місто в Епірі (північний захід Греції), засноване ще догрецьким плем'ям пеласгів. Місто було одним із центрів культу Зевса і вславилося своїм оракулом; жерці, що переказували пророкування оракула тим, хто звертався з запитами, тлумачили відповіді бога, вслухаючись у шелестіння листя священного дуба. У звичай цих жерців, що звалися селлами (чи, за іншим варіантом міфа, – геллами) входило не мити ніг і спати на голій землі. Це мало магічне значення, вказуючи на тісний зв'язок жерців з
підземними силами. Можливо, до введення культу Зевса цей оракул належав до якихось давніших підземних божеств.
328. Амісодар – малоазійський (карійський чи – за іншою легендою – лікійський) владар, що вигодував Хімеру, дочку Тіфоея і Єхідни. Хімера – страшна вогнедишна потвора, що спереду нагадувала лева, тулубом – козу і ззаду – дракона. її вбив герой Беллерофонт (про це йде мова в шостій пісні «Іліади»). Згодом Беллерофонт викликав ненависть богів тим, що замислив на крилатому коні Пегасі піднятись на Олімп, в оселю богів. Зевс націлив на Пегаса ґедзя, що довів його до сказу, кінь скинув героя, і той, упавши, скалічився і осліп. 459. Кривава роса – призвістка нещастя.
595. Еллада – тут, звичайно, не вся Греція: Елладою звалося також місто й ціла область у Фессалії.
717. Асій – Гекторів дядько. Не плутати з іншим Асієм, Гіртаковим, що загинув раніше (пісня XIII, рядок 771). ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
122. Те, що Гектор знімає з убитого Патрокла зброю, не зовсім узгоджується з закінченням шістнадцятої пісні (793-804), де розказано, як Аполлон збив з Патрокла шолом, потрощив списа і вибив із рук щита. Деякі коментатори вважають, що закінчення шістнадцятої пісні – пізніша інтерполяція або механічне перенесення з якоїсь ранішої пісні. 301. Ларіса – тут місто в Малій Азії, можливо, сусіднє з Троєю.
514. «…в безсмертних… лежить іще… на колінах…» – справа ще не вирішена, ще невідомо, як воно буде. ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
37. Нереїди – морські богині, дочки Нерея, морського божества. Нереїдою була, зокрема, й Ахіллесова мати Фетіда.
117. Згідно з міфом, Геракл помер так. Колись він смертельно поранив кентавра Несса, що хотів був оволодіти його дружиною Деянірою. Вмираючи, Несе залишив у дар Деянірі чудовий одяг, запевнивши її, що одяг просякнутий любовним данням і що коли вона подарує цей одяг Гераклові, а той носитиме його, то ще дужче полюбить Деяніру й ніколи її не покине. Коли Геракл одяг вбрання, насправді отруєне, отрута, зігрівшись, пройшла в тіло, завдаючи героєві нестерпних мук. Деяніра, побачивши, до якого непоправного нещастя вона спричинилась, у відчаї наклала на себе руки. Геракл, не бачачи рятунку, теж вдається до самогубства: він складає на горі Ойті (Еті) величезний стіс дерева, сходить на нього й наказує своєму синові розпалити вогнище. Автор «Іліади», мабуть,
не знав іншого міфа (чи, точніше, продовження попереднього), що, коли вогнище запалало, пролунав Зевсів грім, спалахнула блискавка, і Зевс забрав Геракла в оселю богів, дарувавши йому безсмертя. Щоправда, в «Одіссеї» ця легенда згадується (II, 601 – 614); там розповідається, як Гераклова тінь з луком блукає по Аїду, а сам він щасливо живе собі разом із безсмертними богами. Деякі коментатори вважають це місце в «Одіссеї» пізнішою інтерполяцією. 141. Морський старець – Нерей. 326. Опунт – головне місто Локріди (Середня Греція).
375-377. Тут – мрія про «самохідні» автомати, а нижче (рядки 417-420) тогочасні уявлення про своєрідних служниць-роботів.
382. В кульгавого бога-коваля Гефеста, за «Іліадою», дружина – одна із вродливих Харіт. В «Одіссеї» ж – дружина Гефеста – богиня кохання Афродіта. Для дослідників, які вважали, що «Іліаду» створив не той автор, що «Одіссею», ця розбіжність була одним із аргументів. 399. Еврінома – дочка Океана, мати Харіт.
469-472. Схоже на те, що міхи в Гефеста працюють також автоматично, – принаймні немає мови про помічників, які б ті міхи приводили в рух.
481. П'ять шарів щита треба уявляти собі так, що кожен нижчий шар був ширший від того, котрий лежав на ньому. Отже, цілком видним був тільки горішній шар, а з кожного нижнього видна була тільки певна смужка – ці смужки, що лежали концентричними поясами, і були вкриті різьбленими оздобами. Цікаво, що оздоби не були пов'язані з військовою тематикою.
485-486. Назви сузір'їв у давніх греків походять з міфів. Плеяди – сім дівчат, дочки Атланта і Плейони, яких переслідував закоханий велетень – мисливець Оріон, тож вони й попрохали богів обернути їх на зорі. Пади – сестри Плеяд, німфи, також з різних міфічних причин перетворені на зірки. Нарешті Оріон насмілився зазіхнути на богиню Артеміду, що, рятуючись, наслала на нього Скорпіона, який вжалив Оріона в п'ятку. І Оріон, і Скорпіон також були перетворені на сузір'я, при чому вважалося, що Скорпіон весь час переслідує Оріона.
