Іліада - Гомер (электронная книга txt) 📗
535] Обдарували; поміж людей він усіх виділявся 536] Щастям, багатством, ще й був владарем у мужів мірмідонських, 537] Смертний, дружиною мав од богів він богиню безсмертну. 538] Та недолю й йому приділили богове – не мав він 539] В домі своєму дітей, владущого роду нащадків. 540] Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині 541] Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко 542] В Трої сиджу – і тобі, і дітям твоїм лиш на горе. 543] Чули ми, старче, раніше колись і ти був щасливий: 544] Скільки обмежує Лесбос, оселя Макарова, з моря, 545] З півночі ж – гори Фрігійські та хлань Геллеспонту безкрая – 546] Скрізь визначався ти, старче, як кажуть, синами й багатством. 547] Та як наслали на тебе це лихо богове небесні, 548] Вічно під містом твоїм лиш січі та людоубивства. 549] Мусиш терпіти, журби не тримай безнастанної в серці, 550] Не допоможе нічого печаль за сином убитим, – 551] Не воскресиш його, тільки ще більшого горя зазнаєш!» 552] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий: 553] «Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор 554] Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше, 555] Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене 556] Викуп багатий прийми, що-привіз я. Нехай він на радість 557] Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо, 558] Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло».
559] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий: 560] «Не досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я 561] Гектора тіло вернути, – від Зевса приходила з вістю 562] Мати до мене моя, від морського народжена старця. 563] Знаю-бо й те я, Пріаме, цього не сховаєш від мене, – 564] Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських. 565] З смертних ніхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний, 566] В стан наш вступити – ні від сторожі б не міг він сховатись, 567] Ані так легко затвори на брамах відсунути наших. 568] Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце, 569] Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш, 570] Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив».
571] Мовив він так, і, злякавшись, послухав старий тої мови, 572] Син же Пелеїв, як лев, за двері з намету подався, 573] Та не один, за ним поспішили соратників двоє – 574] Автомедонт благородний і Алкім, що їх поміж друзів 575] Більше від інших Ахілл шанував по Патроклі убитім. 576] Випрягли коней і мулів вони, від ярма одв'язавши, 577] І, до намету з окличником старця Пріама ввійшовши, 578] В крісло його посадили, і з міцноколісного воза 579] Викуп за голову Гектора зносити стали безцінний.
580] Два лиш плащі залишили вони і хітон добротканий, 581] Щоб, загорнувши в них тіло, додому його виряджати. 582] Сам же покликав служниць помити його й намастити, 583] Тільки десь далі поклавши, щоб сина Пріам не побачив. 584] Міг-бо не стримати гніву старий у засмученім серці, 585] Сина побачивши, сам же Ахілл, умить спалахнувши, 586] Зопалу вбить його міг би й порушити Зевсову волю. 587] Тіло помили служниці, і, маслом його намастивши, 588] В чистий вгорнули хітон, і плащем його зверху накрили. 589] Потім Ахілл підняв його сам і, на мари поклавши, 590] З товаришами поставив на добре гембльованім возі. 591] Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:
592] «О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш, 593] Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому 594] Батькові я, – не нікчемний він дав мені викуп за нього. 595] ' Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить».
596] Мовив це, й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий. 597] Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього, 598] При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:
599] «Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, – 600] Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш 601] І повезеш. А зараз пора про вечерю згадати. 602] Не забувала про їжу й сама пишнокоса Ніоба, 603] Що аж дванадцять дітей у неї загинуло в домі – 604] Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці. 605] Стрілами тих юнаків Аполлон повбивав срібнолукий 606] В гніві на матір Ніобу, дівчат – Артеміда мислива, 607] Саме за те, що з Лето ясноликою хтіла рівнятись: 608] Двох-бо дітей породила Лето, а у неї – багато. 609] Хоч їх лиш двоє було, а тих багатьох повбивали. 610] Дев'ять днів у крові ті валялися трупи, й ховати 611] їх не було кому: всіх обертав у каміння Кроніон. 612] Тільки десятого дня їх небесні боги поховали. 613] Слізьми знеможена вкрай, про їжу згадала Ніоба. 614] Нині у скелях далеких, у горах безлюдних Сіпілу, 615] Де, як розказують, захисток мають для себе божисті 616] Німфи, що вздовж берегів Ахелою ведуть хороводи, – 617] В камінь богами обернена, там вона вічно сумує, 618] Отже, про їжу пора нам подумати, мій богосвітлий 619] Старче, встигнеш і потім оплакати милого сина, 620] В Трою привізши, і там многослізний він буде для тебе!»
621] Мовив і, скочивши, білу вівцю Ахілл прудконогий 622] Сам заколов; білували ж, як личить, і справили друзі, 623] М'ясо усе на шматки порубали й, рожнами проткнувши, 624] Смажити стали старанно й готове з рожнів познімали.
625] Автомедонт заходився ще й хліб по столі розставляти 626] В кошиках гарних, а м'ясо ділив сам Ахілл богосвітлий. 627] Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули. 628] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили, 629] Довго Пріам Дарданід дивувався тоді із Ахілла, 630] Зросту його і красі, до богів-бо усім був подібний. 631] Так же й Ахілл з Дарданіда Пріама собі дивувався, 632] Спостерігавши вигляд поважний і слухавши мову. 633] Як навтішались вони, один одного так споглядавши, 634] Перший промовив тоді староденний Пріам боговидий:
635] «Спати пусти мене швидше, годованцю Зевсів, щоб, лігши, 636] Сном утішатись солодким могли ми на ложах спокійних. 637] Ні на хвилину повік не заплющував я над очима 638] З дня, коли духу позбувся мій син під руками твоїми, 639] Тільки стогнав я весь час і муки терпів незліченні, 640] В куряві й бруді з одчаю валяючись серед подвір'я. 641] Тільки ось нині я їжі спожив і вином іскрометним 642] Горло своє покропив, а то зовсім не їв я нічого».
643] Так він сказав. Ахілл тоді друзям звелів і служницям 644] Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками 645] Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати, 646] І покривала вовняні подать їм укритися зверху. 647] Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці 648] Й два для них ложа небавом старанно вони постелили. 649] З жартом звернувся тоді до Пріама Ахілл прудконогий:
650] «Ляжеш ти, старче мій любий, знадвору, щоб часом з ахеїв 651] Хтось не ввійшов сюди радитись, – часто до мене заходять 652] Радити раду мужі, як звичай того вимагає. 653] Тож, як у пітьмі нічній хто-небудь тебе тут побачить 654] І Агамемнону зразу ж розкаже, людей вожаєві, 655] Може, напевно, затриматись видача мертвого сина, 656] Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто: 657] Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати, 658] Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав».
659] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
660] «Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло, 661] Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле: 662] Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба 663] Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже. 664] Дев'ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі 665] І поховать на десятий та справити тризну для люду. 666] На одинадцятий – пагорб насипати зверху могильний, 667] А на дванадцятий – бій відновити, якщо вже так треба».
