Іліада - Гомер (электронная книга txt) 📗
557] Відповідаючи, мовив до нього він слово крилате:
558] «Кажеш ти, мій Антілоху, щоб іншу Евмелові в домі 559] Я пошукав нагороду, – як хочеш ти, так і вчиню я. 560] Дам йому панцир, у битві здобутий від Астеропея, 561] Мідний увесь, ще й блискучим навколо оздоблений скраю 562] Оловом. Буде це шани великої гідний дарунок».
563] Мовив він так і панцир сюди принести свого друга 564] Автомедонта послав. Той пішов і приніс із намету 565] Панцир і в руки Евмелові дав. Той прийняв його радо.
566] З серцем, повним гіркоти, підвівсь Менелай тоді з місця, 567] На Антілоха розгніваний дуже. Окличник негайно
568] Берло подав йому в руки і всіх до мовчання закликав 569] Воїв ахейських. І муж богорівний почав говорити:
570] «Був ти тямущий раніш, Антілоху, а що наробив ти! 571] Доблесть мою ти зганьбив, ти затримав баских моїх коней, 572] Власних погнавши вперед, хоч слабкіші вони набагато. 573] Вас закликаю, аргеїв вожді і порадники люду! 574] Нас між собою по правді обох розсудіть безсторонньо, – 575] Щоб із аргеїв ніхто не мовив мені міднозбройних: 576] «Тільки обманом здолав Менелай Антілоха в змаганні, 577] Взяв в нагороду коня лиш тому, що більшу мав силу 578] Й гідність, хоч коні у нього і слабші були набагато». 579] Хочете – сам розсуджу я, й ніхто із данаїв, я певен, 580] Не докорить мені: присуд мій буде цілком справедливий. 581] Ближче сюди підійди, Антілоху, стань, паростку Зевсів, 582] Тут, перед кіньми і повозом, як то за звичаєм личить, 583] В руки хвиський узявши батіг свій, що ним поганяєш, 584] Коней торкни і клянися землі потрясателем вічним, 585] Що не навмисно мій повіз затримав ти підступом хитрим».
586] Відповідаючи, мовив йому Антілох тямовитий:
587] «О заспокойсь, володарю, молодший-бо я набагато, 588] Ти ж, Менелаю, й роками, і доблестю старший за мене. 589] Знаєш ти й сам, як в захопленні молодь заноситься часом. 590] Прагнення буйні у неї, а розум її нерозважний. 591] Стримай же серце своє. Віддаю тобі сам кобилицю, 592] Що в нагороду здобув. А бажав би із мого ти дому 593] Більше щось мати, то краще волів би я, паростку Зевсів, 594] Все тобі дати, ніж випасти з серця твойого назавжди 595] І нечестивцем назавжди лишитись в очах у безсмертних».
596] Мовивши так, взяв коня за повіддя син Нестора славний 597] Та передав Менелаєві, й серце у того зраділо, 598] Наче ранковими росами вмите колосся зернисте 599] На половіючій ниві, що збіжжям наїжилось густо. 600] Так же і серце у грудях твоїх, Менелаю, зраділо. 601] До Антілоха звернувся Атрід із словом крилатим:
602] «Нині я сам, Антілоху, тобі уступаю, хоч дуже 603] Гнівавсь на тебе. Ніколи ти досі не був нерозважним 604] Чи легкодумним. Лиш юність сьогодні твій розум здолала. 605] Остерігайся ж надалі обманювать кращих за тебе! 606] Переконав би не так мене скоро хтось інший з ахеїв. 607] Ти ж задля мене багато зазнав, потрудився багато, 608] Разом з тобою й твій батько славетний і брат благородний. 609] Тим-то й зроблю, як ти просиш, і дам тобі я кобилицю, 610] Хоч і належну по праву мені, щоб знали всі інші, 611] Що не злостивий вдачею я і не високодумний».
612] Мовивши так, Антілоху візничому дав Ноемону
613] Ту одвести кобилицю, собі взяв казан він блискучий; 614] А Меріон, що четвертим прийшов, два одержав таланти 615] Золота. П'ята лишалася ще нічия нагорода – 616] Дзбан двоєручний. Ахілл його Нестору в руки старому 617] Дав, через збори аргеїв пронісши, і мовив до нього:
618] «На ось, візьми собі, старче, – хай буде тобі цей дарунок 619] В пам'ять про похорон тіла Патрокла. Його не побачиш 620] Ти уже серед аргеїв. Даю тобі цю нагороду 621] Поза змаганням. Не будеш ні битися ти навкулачки, 622] Ані боротись, ні кидати списа, ні бігти невтомно 623] На перегонах: важка-бо старість тебе пригнітила».
624] Мовивши так, він вручив подарунок. Той взяв його радо 625] І, до Ахілла звертаючись, слово промовив крилате:
626] «Любий мій сину, отут говорив ти цілком справедливо. 627] В м'язах у мене вже сила не та, неміцні мої ноги, 628] Руки у плечах ходять зі скрипом, не так, як раніше. 629] От якби юністю й силою цвів я такою, як в давній 630] Час, коли славні епеї ховали в Бупрасії тіло 631] Амарінкея-вождя і діти державця змагались. 632] Тож не було мені рівного ні між одважних епеїв, 633] Ні між пілоських бійців, ні між духом стійких етоліян. 634] Я навкулачки побив Клітомеда, сина Енопа; 635] Легко здолав і Анкея з Плеврона, що вийшов боротись; 636] Далі, Іфікла, славетного в бігові, теж перегнав я, 637] А у метанні списів переміг Полідора й Філея. 638] Акторіони, проте, на конях мене обігнали, 639] Кількістю взявши лише у заздрій жазі перемоги, 640] Бо щонайвищі за це лишалися ще нагороди. 641] Двоє було їх, близнят, – з них один керував лише кіньми, 642] Кіньми лише керував, батогом їх постьобував другий. 643] От який був я колись. А нині нехай вже молодші 644] За нагороди змагаються. Я ж підкоритись нужденній 645] Старості мушу, хоч гордо пишався колись між героїв. 646] Та продовжуй, Ахілле, змагання на честь твого друга. 647] Я твій дарунок приймаю охоче і серцем радію, 648] Що не забув ти про мене, мою ти любов пам'ятаєш 649] І вшанував мене-гідною шаною серед ахеїв. 650] Хай же за все це боги подадуть тобі ласку жадану!»
651] Мовив він так. Дослухавши слово Неліда похвальне, 652] Рушив до місця свойого Ахілл між рядами ахеїв. 653] Тут за важку навкулачки борню він поклав нагороди – 654] Вивів на збори й припнув до стовпа шестирічну мулицю, 655] Що, терпелива й уперта, до запрягу ще не давалась. 656] А переможений мав одержати келих дводонний. 657] Став між аргеїв Ахілл і слово таке до них мовив:
658] «Сину Атреїв і всі в наголінниках мідних ахеї! 659] Найсміливіших мужів викликаємо двох – навкулачки 660] Битись за цю нагороду. 1 той, кому Феб дальносяжний 661] Дасть перемогу (і згодні усі із цим будуть ахеї), 662] Хай до намету свойого веде терпеливу мулицю. 663] А переможений хай собі візьме цей келих дводонний».
664] Мовив він так. І підвівсь тоді велетень, воїн могутній, 665] Син Панопея Епей, умілий в бою навкулачки. 666] Він терпеливу мулицю за гриву схопив і промовив:
667] «Ну-бо, підходь, хто хотів би хоч келих придбати дводонний! 668] Тож не здобуде мулиці, я певен того, із ахеїв 669] Жоден, мене навкулачки здолавши, бо я тут найдужчий! 670] Хоч поступаюсь в бою, – чи не досить? Адже неможливо 671] В кожному ділі майстерним однаково мужеві бути. 672] От що скажу я тепер, і слова мої збудуться справді: 673] Шкіру на ньому порву і геть розтрощу його кості; 674] Ті, хто ховать його має, збирайтесь сюди й зачекайте – 675] Труп заберете, коли мої руки його подолають».
676] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо. 677] Врешті підвівся єдиний лише Евріал богорівний, 678] Талайоніда могутнього син, владаря Мекістея. 679] В Фіви прибувши колись, де ігри ішли похоронні 680] В пам'ять Едіпа померлого, всіх переміг він кадмеїв. 681] Списом славетний Тідід супроводив його в тім змаганні, 682] Дух бадьорив йому словом, бажаючи щиро звитяги. 683] Спершу він пояс йому пов'язав охоронний, потому 684] Ремені дав йому, скроєні з шкури вола польового. 685] Підперезавшись, бійці на середину вийшли обидва 686] І, замахнувшись руками потужними, враз один з одним 687] Люто зчепились, лиш руки важкі замелькали в повітрі, 688] Щелепів скрегіт страшенний лунав, з їх тіл ручаями 689] Піт опливав. Коли раптом Епей налетів богосвітлий, 690] Вдарив в щоку Евріала, як той озирнувсь. І не встояв 691] Він на ногах – цілим тілом лиснючим умить надломився. 692] Наче з поривом Бореєвим з моря виплигує риба 693] В трави на березі, темна ж і там покрива її хвиля, – 694] Так Евріал від удару підскочив. Його підхопивши, 695] Великодушний підтримав Епей. В оточенні друзів, 696] Що повели Евріала, він ледь волочив свої ноги, 697] Згустками крові плював, голова йому набік звисала. 698] Поміж своїми його, непритомного зовсім, поклали 699] І, повернувшись на збори, одержали келих дводонний.
