Іліада - Гомер (электронная книга txt) 📗
357] «Ні, Гефесте, ніхто із богів проти тебе не встоїть, – 358] Годі й мені у бою з вогнедишним тобою змагатись! 359] Киньмо борню, – хай троян хоч і зараз Ахілл богосвітлий 360] Вижене з міста! Навіщо б я їх боронив та змагався!»
361] Так говорив він, весь в полум'ї, й світлі кипіли вже хвилі. 362] Як над великим вогнем розігрітий котел закипає 363] З салом розтопленим вепра, якого як слід годували, 364] Дрова палають сухі, і сало в котлі аж клекоче, – 365] Так же і хвилі Потоку палали й вода клекотіла. 366] Став він і плинути далі не міг, знеможений жаром, 367] Що велемудрий ним дихав Гефест. Із благанням до Гери 368] Врешті звернувся Потік і слово їй мовив крилате:
369] «Геро, чому серед інших богів лиш на мене одного 370] Син твій розгнівався? Перед тобою не стільки я винен, 371] Скільки інші богове, що стали троянам на поміч. 372] Можу-бо я, якщо так ти накажеш, її припинити, – 373] Хай же припинить і він. Крім того, тобі я клянуся 374] Згубної днини од війська троянського не одвертати, 375] Навіть коли б ненаситним охоплена полум'ям Троя 376] Вся запалала в огні, що його запалили ахеї!»
377] Тільки-но Гера-богиня почула це білораменна, 378] Мовила так до Гефеста вона, свого любого сина:
379] «Годі, Гефесте, дитя моє славне! Адже не годиться 380] Бога безсмертного кривдити нам задля смертного люду!»
381] Так говорила, й Гефест вогонь погасив божественний. 382] Хвилі назад повернулись до течій своїх струменистих. 383] Як вгамувалася Ксантова сила, обидва негайно 384] Бій припинили. Хоч сердилась Гера, а стримала зваду. 385] Та серед інших богів учинилася раптом страшенна 386] Звада, – серця з їх грудей поривались у сторони різні. 387] З шумом великим зіткнулись вони, аж земля застогнала 388] Й небо велике вгорі загриміло. З висот олімпійських
389] Зевс їх почув, і радістю серце у нього заграло 390] В грудях, коли він побачив, як битись богове зійшлися. 391] Довго вони не вагалися. От розпочав тоді битву 392] Щитопробивний Арей, із мідяним ратищем перший 393] Кинувся він на Афіну і слово їй мовив лайливе:
394] «Знову ти, мухо собача, на зваду богів підбиваєш, 395] Горда й зухвала, куди завела тебе високодумність? 396] Не пам'ятаєш хіба, як сина Тідея підбила 397] Ранить мене, а сама спрямувала свій спис проти мене 398] Й перед очима усіх пройняла мені тіло прегарне. 399] Нині ж за вчинене зло сподіваюсь тобі відомстити».
400] Мовлячи так, по страшній, отороченій пишно егіді, 401] Що не проб'є її й Зевсова блискавка, тяжко ударив, – 402] В неї Арей закривавлений списом ударив великим. 403] Трохи назад одступивши, камінь схопила Афіна 404] Чорний, великий, пощерблений, – за давнини його в поле 405] Ціла громада людей прикотила межу позначати. 406] Вцілила в шию Ареєві ним і всю міць одібрала. 407] Впавши, він вкрив сім пелетрів, скупав у пилюці волосся, 408] Брязнула зброя на нім. Засміялась Паллада Афіна 409] І з похвальбою до нього промовила слово крилате:
410] «Дурню, то й досі не знав ти, наскільки міцніша твоєї 411] Сила моя, що зважився нині зі мною рівнятись! 412] Матері так ти своєї спокутуєш врешті прокльони, – 413] Лиха наслала вона тобі в гніві за те, що ахеїв 414] Кинув і став ти до помочі високодумним троянам».
415] Мовивши це, одвернула Афіна ясні свої очі. 416] В час той Арея, що тяжко стогнав, Афродіта за руку, 417] Зевсова донька, взяла, і з натугою він опритомнів. 418] Щойно це Гера-богиня побачила, білораменна, 419] Зразу ж вона до Афіни промовила слово крилате:
420] «Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню! 421] Знову ця муха собача веде людовбивцю Арея 422] Крізь колотнечу жорстокого бою. Жени її далі!»
423] Мовила так, і побігла Афіна, радіючи серцем, 424] І, Афродіту догнавши, ударила в груди рукою 425] Дужою. В тої ж і любеє серце, й коліна зомліли. 426] Разом лежали обоє вони на землі многоплідній, 427] І з похвальбою Афіна промовила слово крилате:
428] «От якби й інші богове, що стали троянам на поміч, 429] Вийшовши разом на бій проти мідянозбройних ахеїв, 430] Стійкі й відважні так само були, як ота Афродіта, 431] Що проти сили моєї змагатись прийшла за Арея, – 432] То із цією війною давно б уже ми покінчили 433] І Іліон зруйнували б, прегарно збудоване місто!»
434] Так промовляючи, Гера всміхнулася білораменна. 435] До Аполлона звернувсь тоді дужий землі потрясатель:
436] «Фебе, чому це ми осторонь бою? Хіба це нам личить 437] В час, коли б'ються вже інші? Була б нам ганьба до Олімпу, 438] В Зевсову міднопорогу оселю без бою вернутись! 439] То починай же. Ти – віком молодший. Мені ж починати 440] Буде негарно – й родивсь я раніш, і досвідчений більше. 441] Блазню дурний ти із серцем безпам'ятним! Ти ж і забути 442] Встиг уже, скільки ми лиха зазнали навкруг Іліона, 443] Серед богів лиш одні ми, коли повелінням од Зевса 444] Лаомедонту зухвалому на рік служити взялися 445] За договірну платню, й він почав нам накази давати. 446] Я для троян тоді мур поставив навколо їх міста, 447] Дуже красивий, широкий, щоб місто було неприступне. 448] Ти ж, Аполлоне, узявся повільних биків круторогих 449] Пасти на зритих ярами узгір'ях лісистої Іди. 450] А як минув уже рік, і щедротні на радощі Ори 451] Виплати час принесли, платню силоміць нам затримав 452] Лаомедонт навісний і з погрозами нас одпровадив. 453] Руки і ноги над ними погрожував нам він зв'язати 454] Міцно й на острів далекий продати обох у неволю. 455] Мав він і вуха обом нам одрізати гострою міддю. 456] Так ми від нього з обуреним серцем назад подалися, 457] Гнівні за той заробіток, що він обіцяв та не дав нам. 458] Ти ж його людові ласку являєш свою і не хочеш 459] Нині подбать, щоб загинули високодумні трояни 460] Смертю лихою, а з ними їх діти й шановні дружини».
461] В відповідь мовив йому владар Аполлон дальносяжний:
462] «Мабуть, землі потрясателю, й сам ти мене б нерозумним 463] Визнав, якби я з тобою змагатись почав за нужденних 464] Смертних, що, мов зеленіюче листя, сьогодні безжурно 465] Повним буяють життям, годуючись ниви плодами, 466] Завтра ж марніють і гинуть. Отож припинімо негайно 467] Зваду між ними оцю, – лай люди самі повоюють».
468] Мовивши це, він назад повернувся. Було йому сором 469] З батьковим битися братом, піднявши на нього правицю. 470] Та його рідна сестра, Артеміда, володарка звірів, 471] З гнівом великим до нього промовила слово лайливе:
472] «Що, дальносяжче, тікаєш? Готовий лишити звитягу 473] Всю Посейдонові ти і віддать незаслужену славу! 474] Нащо, дурню, оцей тобі лук, непотрібний, як вітер? 475] Щоб я надалі не чула від тебе у батьківськім домі 476] Слів похвальби, як раніше траплялося в колі безсмертних, 477] Ніби спроможний ти справді в бою з Посейдоном змагатись».
478] Мовила так, але Аполлон не сказав їй нічого.
479] І поважна Зевса дружина, палаючи гнівом,
480] На стрілометну богиню напала із словом лайливим:
481] «Ах, безсоромна ж ти суко, то вже й проти мене посміла 482] Стати? Але тобі важко зі мною змагатися буде, 483] Хоч луконосна ти, й серед жінок тебе Зевс як левицю 484] Настановив і вбивати, яку б не схотіла, дозволив. 485] Краще по горах на звірів тобі лісових полювати, 486] Оленів диких стрілять, ніж із дужчим за тебе змагатись. 487] як захочеш боротись, то знатимеш скоро, наскільки 488] Слабша од мене, щоб мірятись силами сміти зі мною».
489] Мовила так, і лівицею в неї обидві схопила 490] Руки при кистях, правицею ж, лук Артеміди зірвавши 491] З пліч її, била по вухах богиню зі сміхом глузливим. 492] Ця ухилялась всіляко. Та стріли розсипались бистрі. 493] Ледь із плачем утекла Артеміда, неначе голубка, 494] Що, від ненатлого яструба в нетрі скелясті умкнувши, 495] Скрилася там, де від нього загинути їй не судилось, 496] Так із плачем утекла й Артеміда, свій лук залишивши. 497] Світлий дозорець Гермес до Лето тоді слово промовив:
498] «В битву з тобою, Лето, я не буду вступать. Небезпечно 499] Бій починати з дружинами Зевса, що хмари збирає. 500] Отже, й ти між безсмертних богів похвалятися можеш, 501] Ніби могутньою силою вже і мене подолала».
