Іліада - Гомер (электронная книга txt) 📗
254] Й лають усмак одна одну, на вулицю вибігши з дому, 255] З правдою сиплють і лжу, бо в гніві й вона виникає. 256] Ти бойової відваги словами в мені не вгамуєш, 257] Перше ніж міддю не зміряєм сили. Мерщій починаймо 258] На мідногострих списах один з одним змагання завзяте!»
259] Так він промовив, і в щит той застрашливий списом могутнім 260] Тяжко ударив, аж щит загудів під вістрям важенним. 261] Аж затремтів Пеле'ід і рукою м'язистою щит свій 262] Зразу вперед одхилив, боячись, що своїм довготінним 263] Списом навиліт простромить Еней його, духом відважний. 264] Тож, нерозумний, у мислях і в серці своїм не подумав 265] Він, що славетні дарунки богів нелегко людині 266] Смертній вдається здолать чи примусити їх поступитись. 267] Не пощастило Енеєві мужньому списом могутнім 268] Щит той пробити: наткнувсь він на золото, божий дарунок. 269] Дві лиш платівки пробив він, а далі під ними лишалось 270] Ще три, бо п'ять їх усього прибив до щита кривоногий: 271] Зверху – дві мідні, зсередини – дві олов'яні, й між ними – 272] Ще й золоту, – вона то й затримала спис ясеновий.
273] В чергу свою, і Ахілл метнув тоді спис довготінний, 274] Ним він поцілив Енеєві в щит, на всі боки округлий, 275] Близько від верхнього краю, де мідна платівка найтонша, 276] Там, де найтонша і шкура волова. Пройняв його наскрізь 277] Ясен з гори Пеліону, і щит загудів від удару. 278] Низько нагнувся від страху Еней і підняв над собою 279] Щит свій, а спис пролетів над плечима у нього і вістрям 280] В землю встромивсь, на великім щиті, що все тіло вкриває, 281] Круги обидва пройнявши. Уникнувши довгого списа, 282] Випроставсь він, і смуток безмежний залляв йому очі 283] З жаху, як близько те вістря вп'ялося. Ахілл же тим часом 284] Вихопив меч мідногострий і кинувся люто на нього 285] З криком жахливим. Та камінь схопив син Анхіса руками 286] Вельми важкий, – і вдвох не могли б його смертні підняти 287] З нині живущих, а він і один ним розмахував легко. 288] Втрапив би камінь Ахіллові, що набігав на Енея, 289] В щит чи в шолом, та печальну загибель вони б відвернули, 290] А Пелеїд у Енея мечем своїм душу підняв би, 291] Якби не вгледів цього Посейдон, землі потрясатель. 292] Тож до безсмертних богів він з такими словами звернувся:
293] «Горе, як жалко мені відважного духом Енея! 294] Здоланий сином Пелея, він скоро зійде до Аїду, 295] Тож, нерозумний, послухався лучника він Аполлона, 296] Той же від нього печальної згуби уже не відверне. 297] Тільки ж навіщо він має, безвинний, страждання терпіти 298] Через гризоти чужі? Тож завжди він любі приносив
299] Жертви безсмертним богам, що в широкому небі домують. 300] Ну ж бо, смертну тепер відведімо від нього загрозу, 301] Щоб не прогнівавсь Кронід, коли справді рукою Ахілла 302] Буде убитий Еней. Судилось йому врятуватись, 303] Щоб не без сліду пропав і не без нащадків лишився 304] Рід Дардана, якого Кронід уподобав найбільше 305] З-поміж синів, що смертні жінки породили від нього. 306] Став-бо Кронідові рід Пріамів уже ненависний. 307] Правити нині троянами буде Енеєва сила 308] Й діти дітей, що мають од нього іще народитись».
309] В відповідь мовила так велеока володарка Гера:
310] «Сам ти, землі потрясателю, в серці своєму розмисли, 311] Чи врятувати Енея, чи дати Ахіллові змогу, 312] Сину Пелея, приборкать його, хоч який він могутній. 313] Ми-бо обидві багато разів уже клятви давали 314] Перед богами безсмертними, я і Паллада Афіна, 315] Що од троян одвертать ми не будемо згубної днини, 316] Навіть тоді, коли Троя уся нищівним запалає 317] Полум'ям, що войовничі запалять синове ахеїв».
318] Слово почувши таке, Посейдон, землі потрясатель, 319] Крізь бойову колотнечу й списів завірюху навальну 320] Рушив туди, де стояли Еней із славетним Ахіллом. 321] Темною млою тоді оповив він Ахіллові очі, 322] Сину Пелея; спис ясеновий, загострений міддю, 323] Вирвав з міцного щита у відважного духом Енея 324] Й тут же відразу поклав його перед стотіами Ахілла, 325] Потім підняв над землею і з розмахом кинув Енея. 326] Через численні героїв загони і коней численних 327] Перелетів Еней тоді, кинутий бога рукою, 328] І опинився на самім краю многотрудної битви, 329] Там, де, до бою готуючись, лави кавконів стояли. 330] Близько туди підійшов Посейдон, землі потрясатель, 331] І, до Енея звертаючись, слово промовив крилате:
332] «Хто із безсмертних богів осліпив тебе нині, Енею, 333] Що з Пелеоном безстрашним ти збройно готовий змагатись, 334] Він же багато сильніший за тебе й безсмертним любіший? 335] Тож відступи перед ним, де й коли б він тобі не зустрівся, 336] Щоб не потрапить в оселю Аїдову, всупереч долі. 337] А коли жереб лихий і загибель Ахілла настигнуть, 338] Сміло виходь з ворогами у лавах передніх змагатись, – 339] З інших ахеїв ніхто із плечей твоїх зброї не зніме».
340] Все роз'яснивши, лишив Посейдон по цій мові Енея 341] І, дивовижну одвівши імлу, він Ахіллові очі 342] Знов прояснив. І здивовано той навкруги оглянувся, 343] Тяжко зітхнув і до свого відважного серця промовив:
344] «Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі! 345] Спис мій лежить на землі, та ніде я навколо не бачу 346] Мужа, в якого я кинув його, наміряючись вбити! 347] Бачу напевно тепер, що безсмертним богам таки справді 348] Любий Еней. Я ж гадав, що він марно тоді похвалявся. 349] Хай забирається геть! Зі мною він битися збройно 350] Більше не схоче, радіючи з того, що смерті уникнув. 351] Зараз же – час мені в бій войовничих закликать данаїв, 352] Вийти насупроти й інших троян випробовувать сили».
353] Мовив і, так ідучи, підбадьорював кожного мужа:
354] «Нині не стійте здаля від троян, богосвітлі ахеї, 355] Муж проти мужа виходьте, збройно готові змагатись. 356] Важко одному мені, хоч який би не був я могутній, 357] Воїв долати стількох і збройно із ними змагатись. 358] Навіть Арей, хоч і бог він безсмертний, і навіть Афіна 359] Встоять під пащею бою такого, проте, не здолає. 360] Те, що силою рук або ніг чи поривом одваги 361] Зможу, робитиму все до найменшого я, запевняю, 362] Кинуся прямо в ворожі ряди, й не радітиме, певно, 363] Той із троян, хто на спис наскочить мій мідяногострий!»
364] Так бадьорив він своїх. А тим часом осяйливий Гектор 365] Лунко гукав до троян, закликаючи йти на Ахілла:
366] «Трої сини гордовиті, не бійтеся ви Пеліона! 367] Міг би і я на словах із самими безсмертними битись, 368] А на списах небезпечно: вони набагато сильніші. 369] Тож і Ахілл – не всі свої виконать може погрози: 370] Збудеться дещо, а дещо розсиплеться вже й з півдороги. 371] Я проти нього іду, хоч руками він з полум'ям схожий, 372] З полум'ям схожий руками, могуттю – з залізом блискучим».
373] Так бадьорив він троян. І списи свої вгору піднесли 374] Трої сини. І зійшлись вороги, й залунали їх крики. 375] Раптом з'явивсь перед Гектором Феб-Аполлон і промовив:
376] «Гекторе, в лавах передніх у бій не вступай із Ахіллом! 377] Краще тримайся у натовпі, між сум'яття бойового, 378] Щоб не поцілив він списом чи зблизька мечем не ударив».
379] Так говорив Аполлон. І, голос божистий почувши, 380] Жахом охоплений Гектор в юрбу вояків заховався. 381] В час той Ахілл налетів на троян в бойовому пориві 382] З криком жахливим. І першим славетного вбив Отрінтіда 383] Іфітіона, що був вожаєм численних народів. 384] Городоборцю Отрінту Наяда його породила 385] В Гіді, квітучім краю, біля снігом укритого Тмола. 386] Біг напрямки він, і стрів його списом Ахілл богосвітлий, 387] В голову вцілив йому, і навпіл вона розкололась. 388] Тяжко він гримнув об землю, і скрикнув Ахілл богосвітлий:
389] «От ти лежиш, Отрінтіде, із воїв усіх найстрашніший! 390] Ось де знайшла тебе смерть, а твій край – узбережжя Гігеї– 391] Озера, де й твій наділ, що від батька прийняв ти у спадок, 392] Близько водоверті Герма й багатого рибою Гіллу».
393] Так похвалявсь він, а вбитому очі вже пітьма окрила. 394] Коні ахеїв йому, пролітаючи в лавах передніх, 395] Краяли тіло колесами. Потім хороброго духом 396] Демолеонта, міцного в боях, Антенорове віття, 397] Списом у скроню ударив Ахілл крізь шолом міднощокий. 398] Мідне забрало не стримало сили удару, і вістря 399] Череп йому пройняло, і, мозок всередині з кров'ю 400] Перемішавши, приборкало запал його войовничий. 401] Гіпподаманта по тому, що скочив із повоза свого 402] Й кинувсь тікати, у спину він ратищем дужим ударив. 403] Дух випускаючи, той заревів, наче бик круторогий, 404] Що юнаки його тягнуть мерщій, владарю Гелікону 405] В жертву приносячи, й з того радіє землі потрясатель. 406] Так він ревів, умираючи, й випустив дух свій одважний. 407] До богорівного кинувсь із списом Ахілл Полідора, 408] Сина Пріама. Батько йому боронив воювати: 409] Був-бо він поміж синами його усіма наймолодший 410] І найлюбіший та їх перевищував ніг бистротою. 411] Спритністю ніг похвалитись бажаючи, він, нерозумний, 412] В лави проскочив передні й життя свого тут же позбувся. 413] Списом ударив його прудконогий Ахілл богосвітлий 414] В спину, коли пробігав він, – в те місй*е, де череса злотні 415] Пряжки, на панцир зайшовши, подвійну броню утворили. 416] Вістря навиліт пройшло біля пупа, все тіло пройнявши. 417] З зойком навколішки впав він і, в чорну імлу оповитий, 418] Гримнув об землю, притиснувши нутрощі, що випадали.
