Країни свiту. Азія - Мирошникова Валентина Валентиновна (книги серии онлайн .TXT) 📗
З індустріалізацією на Кіпрі познайомилися тільки в 60-х рр. минулого століття. А через три десятки років експорт острова на три чверті складався з продуктів харчування та напоїв (8 %), тканин, взуття, готового одягу, меблів, хімічних продуктів, машин та обладнання. Ввозяться ж сюди пальне, автомобілі, промислові вироби та деякі харчові продукти. Дефіцит торговельного балансу в економіці вдало перекривається за рахунок доходів від туризму - починаючи з 80-х рр., ці доходи є основним джерелом валюти в державі. Кіпріоти досить швидко забезпечили собі високий рівень життя. Тут переважає так званий «середній клас»; заробітна платня остров’ян дозволяє не тільки жити заможно, але й відкладати гроші. Квартири тут взагалі вважають тимчасовим житлом! От і збирають кіпріоти гроші на власний двоповерховий будинок. Аті, хто дуже поспішають, беруть для цього позичку в банку. Остров’яни дуже цінують гарний вигляд оселі, тому кожний будиночок оточений садом - чистим, охайним, з викладеними плиткою доріжками, з фонтаном або скульптурою. Котеджі мають відкриті тераси, а на даху в них установлюються діжі з водою: її зігріває сонце. На острові майже всюди використовуються сонячні батареї.
Назва Кіпру походить від слова сиргит - «мідь». Це тому, що в надрах острова насправді з глибокої давнини добували цей метал. Крім того, на Кіпрі є азбест, пірит, умбра, хром. Одначе наприкінці минулого століття гірські розробки почали сильно скорочуватись. Незважаючи на це, економіка грецької частини острова швидко розвивається, обсяг експорту постійно зростає. Аот у північній частині справи складаються не так добре, незважаючи на допомогу Туреччини.
На острові діє ретельно продумана система освіти. Її початкова (обов’язкова і безкоштовна) та середня ступені ведуться окремо по етнічних общинах. На Кіпрі працюють кілька технікумів, професійно-технічних училищ, педагогічних коледжів, грецька православна семінарія. У 1992 р. в столиці було відкрито Кіпрський університет.
Археологи стверджують, що цей прекрасний острів був колискою могутніх давніх культур. Перші сліди тутешніх поселень належать до епохи неоліту (XI тис. до н. е.). Уже в IX тисячолітті до н. е. на Кіпрі існувала розвинена цивілізація. Неабиякий вплив на місцеву культуру мала спадщина давнього Криту - одна із найзагадковіших у світі.
Після XVI ст. до н. е. на острові почали виникати міста-держави, які підтримували торговельні та культурні зв’язки з Єгиптом, Сирією та Палестиною. Греки-ахейці захопили цей шматок суходолу в XIV-XI ст. до н. е., а згодом тут оселилися також фінікійці. Починаючи з IX ст. Кіпр стає одним із центрів міжнародного мореплавства й торгівлі.
Церква на околиці Протараса
Протягом наступних віків острів постійно захоплювали: то ассирійці, то єгиптяни, то перси. Потім настала черга Александра Македонського (у 333 р. до н. е.). Згодом Кіпр став частиною Єгипту, потім - Римської держави, Східної Римської імперії (майбутньої Візантії). Християнство тут з’явилося рано: апостольська церква була створена на Кіпрі в 46 р. н. е. Однак тільки в V ст. вона була визнана автокефальною (самостійною). Нетривалий мир знову змінився війнами. Цого разу острів Афродіти захопили араби. Візантія повернула собі владу над ним, але. тільки для того, щоб через кілька років поступитися хрестоносцям. Річард Левине Серце, у свою чергу, продав острів лицарському ордену тамплієрів. Тепер на Кіпрі точилися релігійні чвари: ще б пак, правителі були католиками, а населення - православним. Економічна влада потихеньку переходила до купців-італійців. У 1488 р. остання кіпрська королева (венеціанка за походженням) офіційно передала острів Венеціанській республіці. Одначе вже в 1570-1571 рр. Кіпр захопили турки, які зберігали свою владу над ним протягом 300 років.
У 1878 р. острів знову змінив хазяїв. Тепер він належав Великій Британії (хоча до 1914 р. вносив данину в турецьку казну). Після Другої світової війни греки почали вимагати передачі Кіпру під владу Греції, а турки, навпаки, бажали будувати власну суверенну державу. У 1954 р. болюче питання було винесене на засідання ООН. Не дочекавшись результату, через рік місцеві патріоти розпочали партизанську війну. Туреччина вимагала або передати Кіпр під її владу, або розділити його між нею та Грецією. І тільки під тиском НАТО в 1959 р. в Цюриху була підписана угода, згідно з якою 16 серпня 1960 р. багатостраждальний острів офіційно був визнаний незалежною державою, хоча політична ситуація на ньому залишалася дуже нестабільною: фактично, Кіпр був розділений на дві частини.
У 1990 р. ця держава подала офіційне прохання про вступ в Європейську Співдружність. Але кіпріотам порадили спочатку політично врегулювати ситуацію в країні. Пізніше, у 2003 р., Кіпр, проте, став членом ЄС, хоча об’єднання острова так і не відбулося (до міжнародної організації була прийнята саме визнана в усьому світі Республіка Кіпр).
Острів часто порівнюють з величезним музеєм під відкритим небом. Це не дивно - від кожного тутешнього каменя віє самою історією. Дива починаються вже тоді, коли ви ступаєте на землю, овіяну легендами. Поряд з аеропортом у Ларнаку мерехтить Солоне озеро, на березі якого розкошують під сонцем рожеві фламінго. На західному березі озера, в оазисі, ховається одна з великих мусульманських святинь світу - Текке Умм Харам (Хала Султан Текке) - вона вважається третьою за рангом після Мекки та святилища Мухаммеда в Медині. Це місце пов’язане з прийомною матір’ю пророка Мухаммеда, Умм Харам (Хала Султан), що прибула на острів у 649 році. Під час битви жінка впала з коня й померла. Поховали Умм Харам на цьому ж місці, поклавши на її могилу кам’яний метеорит вагою в 15 т; кажуть, що цю каменюку принесли на Кіпр ангели з гори Синай. Пізніше поряд з могилою побудували мечеть і будинок для паломників і розбили сад з фонтанами. Вважають, що Ларнака знаходиться на місці найдавнішого з кіпрських міст-держав Кітіону, заснованого ще славетним нащадком Ноя Кіттімом. Назва сучасного міста походить від слова «ларнакс» - саркофаг: саме тут знаходяться саркофаг Св. Лазаря та могили численних завойовників острова. Тут же народився й знаменитий античний філософ Зенон.
Пафос - особливе місце на Кіпрі: тут зосереджена нечувана кількість історичних пам’яток. Він названий на честь міфічної дочки Афродіти та Пігмаліона. Це - давня столиця острова. У Пафосі залишилися могили кіпрських королів, вирубані в невисоких пагорбах, руїни римської вілли вражаючих розмірів, прикрашені чудовою мозаїкою, старовинна цитадель (вона знаходиться в порту й понад усе нагадує величезний кубик), давній театр. Археологи майже не припиняють розкопок у тутешньому грунті, але з ними могли б легко конкурувати місцеві селяни: вони постійно знаходять давні предмети під час сільськогосподарських робіт. Наприклад, у 1962 р. трактор одного кіпріота відкрив посеред поля кам’яну підлогу з мозаїчними картинами на диво тонкої роботи. Виявилося, що це - залишки величезного старовинного палацу (V ст. до н. е.). Картини, викладені зі шматочків різнокольорового каміння, зображують тваринний світ острова того часу та сцени з давньогрецьких міфів. А на околиці сучасного міста можна побачити руїни Палепафоса (Старого Пафоса). Колись там існувало головне святилище Афродіти, де відбувалися щорічні дійства, присвячені цій богині. На них прибували не тільки кіпріоти, але й іноземці. До речі, Афродіта вважається покровителькою Кіпру, тому тут її вшановували особливо. З моря ж «пінонароджена» богиня вийшла саме неподалік від Пафоса, і там, де вперше ступила її ніжка, з моря вистромився великий камінь («скеля Афродіти»). Кажуть, що навколо нього треба пропливти кілька разів, щоб залишатися молодим і вродливим протягом багатьох років. Саме Пафос першим з тутешніх міст визнав християнство. У 45 р. Св. Павло прибув до міста й настановив на віру його володаря, Сергія Павла, який став першим християнським правителем у світі.
Мабуть, на Кіпрі важко знайти місце, яке не могло б похвалитися власним «експонатом» історії. Подорожі до старого покинутого монастиря Меса Потамос, старовинними містами Пафос-Куріум, Тродос-Кіккос та іншими задовольнять найвибагливішого з туристів. А у Фамагусті й нині височить суворий та непривітний венеціанський замок, де колись розігралася драма Отелло та Дездемони…
