Країни свiту. Азія - Мирошникова Валентина Валентиновна (книги серии онлайн .TXT) 📗
Острови держави дуже різні за розмірами. Найбільшими є Нова Гвінея, Калімантан (Борнео), Сулавесі, Суматра, Ява. Крім того, до складу країни входить багато невеличких коралових атолів та поодиноких скель. Частина островів Індонезії належить до так званої Зондської платформи. Колись це був масив суходолу, який з’єднувався з материковою Південно-Східною Азією, а згодом опустився під воду, залишивши на згадку про себе острови, моря та протоки. А от Танібар, Ару, Кей та частина Нової Гвінеї - складові Сахульського шельфу. Вони є продовженням Австралійського континенту, затопленого Арафурським морем. Починаючи з Сулавесі в західному напрямку пролягає Зондська (Бірмано-Яванська) гірська дуга - частина Гімалайської складчастої системи.
Клімат Індонезії - екваторіальний та субекваторіальний. Завдяки цьому в низинах температура повітря протягом року коливається від +25° до +27 °C. У горах, звичайно, трохи прохолодніше, але й там досить тепло як влітку, так і взимку.
Зате сезонні та просторові коливання кількості атмосферних опадів тут досить відчутні. «Дякувати» за це треба мусонам. Дощі в Індонезії йдуть переважно під час західного мусону - з грудня по березень. Східний мусон щороку приходить сюди в червні - липні і приносить із собою зливи аж до кінця вересня. Протягом року кількість опадів становить 2000-4000 мм. Звичайно, існують і місцеві аномалії. Однією з них є місто Палу на заході Сулавесі: воно перебуває в «дощовій тіні», тому щороку отримує від природи в «подарунок» не більше 530 мм опадів. Зате місто Паданг (острів Суматра), що розташоване на тій же широті, може похвалитися 4200-4500 мм опадів.
Рослинність країни дуже багата. Майже 90 % Індонезії покривають мусонні та вологі тропічні ліси (крім Яви та Балі), які подекуди перемежовуються саванами та рідколіссями. Взагалі, тут чудово себе почувають понад 35 тис. видів рослин. У районах висотою 450-900 м над рівнем моря можна побачити рослини помірної зони, а на висотах понад 1500-1850 м їх змінюють гірська гілея та моховий тропічний ліс. Вологі ліси найчастіше мають три яруси. Перший «поверх» становлять дерева висотою до 50 м, другий - зімкнуті крони 25 - 30-метрових дерев, третій - молода парость та чагарники. У мусонних лісах особливого розповсюдження набули тик, численні види бамбука, евкаліпт та інші складові австралійської флори. До речі, в Індонезії росте найдовша рослина світу - ліана ротанг («чортів канат»), з якої виготовляють чудові плетені меблі. Крім того, саме на цих островах є такі рослини, як отруйний анчар та непентеси, - рослини, що їдять комах.
Прибережна частина островів - царство мангрових боліт, яке несподівано поступається місцем чудовим піщаним пляжам в оточенні струнких пальм.
Фауна Індонезії напрочуд різноманітна. Вона включає представників як азіатського, так і специфічного австралійського тваринного світу. На заході країни водяться слони, два види носорогів, буйволи та подекуди навіть тигри. На островах Сулавесі та Тімор можна побачити кілька видів азіатських приматів (людиноподібних мавп, орангутангів, гібонів та напівмавп тупайї). Східніше поширені азіатські птахи, плазуни та комахи. Серед пернатих представників фауни слід назвати павича, райського птаха, птаха-носорога, казуарина та численні види папуг. А в провінції Іріан-Джая на острові Нова Гвінея більшість «братів менших» є представниками австралійського сімейства сумчастих. Цю особливість вперше помітив у XIX ст. А. Р. Уоллес, який умовно позначив межу, що поділила тваринний світ Індонезії на азіатський та австралійський. Зате змії та крокодили таких «кордонів» не визнають - вони водяться майже на всіх островах. Крім того, у місцевих водах живе безліч видів акул. Місцева фауна налічує й чимало ендеміків, тобто видів, що їх можна зустріти тільки в даному районі. Найвідомішими з них є орангутанг та гігантський дракон-варан з острова Комодо.
За кількістю населення Індонезія посідає четверте місце у світі після Китаю, Індії та США. В містах мешкають понад 34 % людей. Нині в столиці, наприклад, живе понад 10 млн людей, у Сурабаї - 3,8 млн, у Семарангу - 2,4 млн, у Бандунгу - більше 3,2 млн людей.
Острови країни заселені дуже нерівномірно. Наприклад, на Яві (близько 7 % території Індонезії) мешкають майже 60 % жителів держави. А ось у провінції Іріан-Джая (22 % території) зосереджено тільки 1 % індонезійців. Острів Калімантан, укритий вологими тропічними лісами, теж є майже безлюдним. Через це влада почала проводити програму трансміграції, яка передбачає переселення частини жителів Яви, Мадури, Балі та Ломбока в малонаселені частини країни. Щоправда, такі примусові заходи не дали вагомого результату.
Державною мовою в країні визнана індонезійська. Цією мовою проводять навчання в усіх державних школах, нею спілкуються освічені індонезійці та й узагалі всі мешканці міст. У сільській місцевості використовуються мови яванська, сунданська та мадурська. Мови всіх народностей Індонезії мають суттєві відмінності, але всі вони належать до однієї малайсько-полінезійської сім’ї (винятком є папуаські мови, поширені на сході країни).
Взагалі ж, в Індонезії мешкають близько 300 етнічних та племінних угруповань, кожне з яких має власну мову, характерні звичаї та специфічну соціальну організацію. Наприклад, на Яві типова родина складається з подружжя та дітей, є самостійною в побуті й не підтримує тісних стосунків з іншими родичами. А на Балі поширені численні родини, де кілька братів із жінками та дітьми живуть разом зі своїми батьками.
Типове індонезійьке поселення
Цікаво, що донедавна невеликі племена з Калімантану, Сулавесі, Малих Зондських та Молуккських островів були ізольовані від зовнішнього світу. Частина таких островитян веде напівкочовий спосіб життя, а їхні мови й досі залишаються недослідженими.
Більшість жителів держави є мусульманами (90 %). Але в Індонезії також багато послідовників християнства, буддизму, іудаїзму, анімізму та конфуціанства.
Грошова одиниця країни - індонезійська рупія.
Країна належить до категорії аграрно-індустріальних. У сільському господарстві мирно співіснують великі державні та іноземні плантації й невеличкі приватні селянські господарства. Переважну частину експортної продукції становлять урожаї каучуконосів, кокосових та масличних пальм, кави, чаю, какао, агави, тютюну, прянощів, цукрової тростини та хінного дерева (Індонезія є головним у світі постачальником кори з нього). Крім того, в державі вирощують рис, кукурудзу, просо, сою, арахіс, сагову пальму, батат та численні фрукти (ананаси, близько 300 сортів бананів, манго, папайю, дуріан та інші). А ось тваринництво в Індонезії майже не розвинене. Зате тут добре розвинене рибальство, морський промисел та розведення риби.
У державі досить успішно займаються заготівлею деревини та гірською промисловістю, видобуванням та переробкою нафти (перше місце в Південній та Південно-Східній Азії), видобуванням газу (шосте місце у світі, а за його експортом - перше), олова (друге місце у світі), вугілля, бокситів, мідних та нікелевих руд (четверте місце у світі), азбесту, асфальту, фосфоритів, золота, срібла та солі. Непоганими темпами розвиваються також традиційні галузі промисловості: харчова, текстильна, швейна та взуттєва. Останнім часом місцева влада приділяє багато уваги розвитку автомобільного, авіаційного та суднового будування, хімічної та нафтохімічної промисловості, радіоелектроніки. Головними партнерами Індонезії із зовнішньої торгівлі є США, Японія, Німеччина та Сінгапур.
Дуже важливе значення для країни має морський транспорт. Державні порти - Танджунгпріок, Сурабая, Балікпапан, Уджунгпан, Палембанг - обслуговують потреби місцевого населення й здійснюють зв’язок Індонезії з багатьма країнами світу. Непогано розвинутий у державі також залізничний та автомобільний транспорти.
У 70-80-х рр. минулого століття країна інвестувала великі кошти в освітню сферу. Нині тільки 10 % індонезійців віком від 10 років не мають початкової освіти й залишаються неписьменними. Ті учні, які бажають продовжити навчання в повній середній школі, повинні скласти відповідні екзамени. А вищу освіту мають 16 % місцевих жителів.
