Код Да Вінчі - Браун Дэн (читать полностью книгу без регистрации .txt) 📗

— Наскільки мені відомо, капітан Безу Фаш рідко помиляється. Я ще з ним не розмовляв про це, але, знаючи, як він працює, підозрюю, що публічний розшук агента Неве і містера Ленґдона був частиною плану, який мав на меті виманити справжнього вбивцю.

Кореспонденти здивовано перезирнулися.

— Не можу сказати, чи містер Ленґдон і агент Неве добровільно погодилися взяти участь у цій операції. Капітан Фаш воліє нікому не розкривати карт передчасно. На цей момент я можу підтвердити лише те, що капітан Фаш уже заарештував людину, яка все це скоїла, і що містер Ленґдон і агент Неве ні в чому не винні і їм ніщо не загрожує.

Фаш повернувся до Арінґароси з ледь помітною усмішкою на губах.

— Гарний хлопець цей Колле.

Минуло ще кілька хвилин. Нарешті Фаш пригладив і без того прилизане волосся і, подивившись на Арінґаросу, сказав:

— Ваша святосте, перш ніж повернутися до Парижа, хочу обговорити з вами ще одне, останнє, питання — ваш незапланований приліт до Лондона. Щоб змінити курс, ви дали пілотові хабара. Цим ви порушили низку міжнародних законів.

Арінґароса безсило відкинув голову.

— Я був у розпачі.

— Так. Пілот теж був у відчаї, коли ми його допитували. — Фаш поліз до кишені і витягнув перстень із пурпуровим аметистом із знайомим зображенням митри.

Коли Арінґароса взяв перстень і надів знову тта палець, на очах у нього виступили сльози.

— Ви стільки для мене зробили. — Він схопив Фаша за руку. — Я вам такий вдячний.

Фаш лише відмахнувся. Підійшов до вікна і задивився на місто. Думками він явно був десь далеко. Тоді повернувся і якось невпевнено запитав:

— Ваша святосте, куди ви тепер?

Таке саме запитання Арінґаросі вже поставили минулої ночі, коли він виходив із замку Ґандольфо.

— Думаю, шлях мій непевний, так само і ваш.

— Так. — Якусь мить Фаш мовчав. — Мабуть, я рано вийду на пенсію.

Арінґароса усміхнувся.

— Віра може творити чудеса, капітане. Лише трішечки віри...

Розділ 104

Каплиця Рослін, яку часто називають собором Кодів, розташована за сім миль на південь від Единбурга в Шотландії на місці давнього храму Мітри. Побудували її тамплієри 1466 року. Кам’яні' стіни, підлога й стелі каплиці прикрашені неймовірною сумішшю символів, що походять із єврейської, християнської, єгипетської, масонської та поганської традицій.

Географічні координати цього храму точно збігаються з меридіаном, що проходить через Гластонбері. Із цією лінією троянди, або ж рози, традиційно пов’язують легендарний острів короля Артура Авалон, і вона вважається стрижнем британської сакральної геометрії. Власне від цієї священної лінії рози і походить назва каплиці Рослін.

Шпилі каплиці відкидали на землю довгі вечірні тіні. Роберт Ленґдон і Софі Неве зупинили авто, винайняте спеціально для цієї поїздки, на галявині біля підніжжя пагорба, на якому стояв храм. За час короткого польоту з Лондона до Единбурга вони трохи відпочили, хоч жоден із них так і не заснув, думаючи про те, що їх чекає в кінці подорожі. Задивившись на строгий силует каплиці на тлі вечірнього неба, Ленґдон почувався, як та Аліса, що впала сторчма в кролячу нору. «Мабуть, це сон». Однак він знав, що останнє послання Соньєра однозначно вказує на це місце.

Ленґдон уявляв, що карта Ґрааля — це якась схема, на якій хрестиком позначено місце заховання скарбу. Але останню таємницю Пріорату Соньєр описав тією самою мовою, якою розмовляв з ними від самого початку. Простий вірш. Чотири рядки, що беззаперечно вказують саме на це місце. У вірші не тільки чітко названо каплицю Рослін, а й згадано кілька її знаменитих архітектурних особливостей.

Попри зрозумілість останнього послання Соньєра, Ленґдон почувався дещо невпевнено. На його думку, каплиця Рослін була аж надто очевидним місцем. Світом століттями ходили чутки про те, що Ґрааль заховано саме тут. В останні кілька десятків років про це заговорили вголос, коли за допомогою потужного радара під каплицею виявили дивовижну річ — велику підземну камеру. Мало того, що велетенський склеп здавався більшим за саму каплицю, — він ще й не мав жодного входу чи виходу. Археологи вже хотіли прокладати тунель до таємничої камери за допомогою вибухів, але фонд каплиці Рослін категорично заборонив будь-які розкопки на священному місці. Звісно, це тільки ще більше заінтригувало цікавих. Що ж такого приховує фонд каплиці Рослін?

Сьогодні каплиця стала справжнім місцем паломництва для шукачів таємниць. Деякі з них стверджують, що сюди їх притягує потужне магнітне поле, яке невідомо чому випромінюють ці координати; інші кажуть, що приїхали шукати потаємний вхід до підземелля. Але більшість зізнається, що хочуть просто побродити по цій землі і відчути дух Святого Ґрааля.

Ленґдон ніколи раніше тут не був, але завжди в душі підсміювався, коли хтось казав, що тепер Святий Ґрааль покоїться в каплиці Рослін. Можливо, колись давно Ґрааль і справді пробув тут якийсь час... але сьогодні його, безумовно, тут немає. В останні кілька десятиріч надто багато уваги було зосереджено на цій каплиці. Рано чи пізно хтось таки знайде спосіб проникнути до підземелля.

Серйозні науковці, що цікавилися Ґраалем, вважали, що Рослін — це приманка, один із тих глухих кутів, що їх Пріорат влаштував так майстерно. Однак тепер, тримаючи в руці наріжний камінь Пріорату, в якому виявився вірш, що вказував просто на це місце, Ленґдон уже не був такий впевнений. Йому не давало спокою одне запитання: «Навіщо було Соньєрові докладати стільки зусиль, щоб спровадити нас до такого очевидного місця?»

Відповідь могла бути лише одна.

«У Рослін є щось таке, чого ми поки що не розуміємо».

— Роберте! — Софі стояла біля авта й чекала на нього. — Ти йдеш? — Вона тримала в руках скриньку трояндового дерева, яку повернув їм капітан Фаш. Усередині лежали обидва криптекси, зібрані, один в одному, так, як їх і знайшли. У меншому був надійно захований папірус із віршем — бракувало лише розбитого флакона з оцтом.

Ідучи догори довгою, посиланою гравієм стежкою, Ленґдон і Софі проминули славнозвісну західну стіну каплиці. Необізнані відвідувачі вважали, що ця дивна стіна — недобудована частина храму. Ленґдон пригадав, що насправді її історія значно цікавіша.

Західна стіна храму Соломона.

Тамплієри спроектували каплицю Рослін точнісінько за зразком храму Соломона в Єрусалимі — із західною стіною, вузьким прямокутним приміщенням і підземеллям на кшталт Святая Святих, де перші дев’ятеро рицарів колись розкопали безцінний скарб. Ленґдон не міг не визнати, що в ідеї тамплієрів побудувати сучасний мавзолей для Ґрааля, який би перегукувався з його первинним сховком, була якась заворожлива симетрія.

Вхід до каплиці Рослін виявився скромнішим, ніж Ленґдон очікував. Маленькі дерев’яні двері висіли лише на двох петлях, поряд була дубова дощечка з написом:

Ленґдон пояснив Софі, що ця старовинна назва походить від словосполучення «лінія рози», що означає меридіан, на якому розташована каплиця, або ж — як вважали науковці — родовід Марії Магдалини.

Каплицю вже скоро мали зачинити. Ленґдон потягнув двері, і з-за них вирвалася хмарка теплого повітря, неначе старовинний храм утомлено зітхнув наприкінці довгого дня. Арки над входом були прикрашені різьбою у вигляді п’ятилисників.

«Троянди. Лоно богині».

Увійшовши разом із Софі, Ленґдон мимоволі обвів поглядом стіни й стелю знаменитого храму. Хоч він доволі багато читав про дивовижну різьбу по каменю в каплиці Рослін, однак, побачивши все на власні очі, був глибоко вражений.

«Рай символів» — так назвав цю каплицю один із колег Ленґдона.

Стіни й стелю суцільно вкривали символи — християнські хрести, юдейські зірки, масонські печатки, хрести тамплієрів, роги достатку, піраміди, астрологічні знаки, рослини, овочі, пентаграми та троянди. Тамплієри були неперевершеними мулярами, вони споруджували церкви по всій Європі, але каплицю Рослін уважають їхнім найвеличнішим творінням, до якого вони доклали максимум любові й старання. Ці вправні майстри не залишили тут жодного каменя без малюнка. Каплиця Рослін була храмом усіх релігій... усіх традицій... а передусім, храмом природи й богині.