Затемнення - Майер Стефани Морган (книга жизни TXT) 📗
Саме в цю мить кулак Райлі всадився Сетові в бік, від чого той приглушено заскавчав. Сет відступив, його плечі смикнулись, ніби він намагався струсити з себе біль.
Будь ласка, — хотіла я благати Райлі, але не могла знайти в собі сили, щоб розтулити рота, аби хоч випустити повітря з легенів. — Будь ласка, не треба, він лише дитина!
Чому Сет не втік? Чому він не втікає зараз?
Райлі знов зменшував відстань між ними, відтручуючи Сета до кручі поряд зі мною. Вікторія раптово зацікавилась долею свого партнера. Я бачила, як краєм ока вона вираховує дистанцію між Райлі та мною. Сет гавкнув на Райлі, відштовхуючи його назад, а Вікторія зашипіла.
Сет більше не кульгав. Він крутнувся і кількома великими стрибками опинився біля Едварда, його хвіст ковзнув по Едвардовій спині. Очі Вікторії розширились.
— Він не нападатиме на мене, — сказав Едвард, відповідаючи на питання, що виникло в голові Вікторії. Він використав її розгубленість, щоб підсунутись ближче. — Ти підняла нас проти спільного ворога. Ти нас об’єднала.
Вона зціпила зуби, намагаючись сконцентруватися лише на Едварді.
— Подивись уважніше, Вікторіє, — тихо промовляв він, смикаючи за мотузки її зосередження. — Невже він справді схожий на те чудовисько, якого Джеймс вистежував у Сибіру?
Її очі широко розплющились і почали перебігати з Едварда на Сета, на мене і знов, і знов по колу.
— Він не такий самий? — гарчала вона своїм дитячим сопрано. — Це неможливо!
— Немає нічого неможливого, — прошепотів Едвард, голос був м’яким та оксамитовим, Едвард посунувся ще на сантиметр до неї. — Окрім того, чого ти хочеш. Ти ніколи не торкнешся Белли навіть пальцем.
Вона труснула головою, швидко та уривчасто, борючись із тим, що відвертало її увагу, і спробувала обійти Едварда, але він випереджав її на крок, тільки-но вона будувала в голові план. Гнів перекривив її обличчя, вона схилилася нижче до землі, знову схожа на левицю, і рушила просто на Едварда.
Вікторія не була недосвідченим перволітком, що керується лише інстинктами. Вона була смертельно небезпечною, навіть я могла побачити відмінність між нею та Райлі, і я знала, що коли б Сет бився б з цим вампіром, довго він би не протягнув.
Едвард також посунувся вперед, вони наближалися одне до одного — лев та левиця.
Танець ставав дедалі швидшим.
Своїми різкими змазаними спіральними рухами вони були схожі на Алісу та Джаспера під час тренування, на галявині, лишень цей танок не мав такої бездоганної хореографії. Різкий хруст і тріск відбивалися від стіни скелі, коли хтось із них робив помилку. Але вони рухались так швидко, що я не могла помітити, хто саме з них хибив…
Райлі був спантеличений видовищем цього шаленого балету, в його очах прочитувалася стурбованість за напарницю. Сет атакував, відгризши від вурдалака ще один невеличкий шматок. Райлі заревів і дужим косим ударом, який потрапив Сетові просто в груди, відкинув вовкулаку. Величезна Сетова туша підлетіла вгору футів на десять і вдарилась об скелю над моєю головою з такою силою, що здалось, здригнулась уся круча. Я почула, як повітря з шипінням вихопилось із його легенів, і ледь встигла посунутись убік, коли туша, відскочивши від стіни, обвалилась на землю в кількох футах переді мною.
Сет тихо скиглив.
Маленькі гострі камінці посипались мені на голову, дряпаючи незахищену шкіру. Зазублений уламок упав мені на праву руку, і я рефлексивно його впіймала. Мої пальці стиснулись навколо боків довгого уламка, тільки-но прокинулись мої власні інстинкти. Оскільки варіантів для втечі не було, моє тіло — не важливо, наскільки неефективним був той жест, — приготувалось до боротьби.
Адреналін заструмував моїми артеріями. Я знала, що пов’язка врізалась у мою долоню. Я знала, що тріскотіння моїх суглобів висловлює протест. Я знала це, але болю не відчувала.
Позаду Райлі я могла бачити лише вихор із волосся Вікторії та розмиту білу пляму. Дедалі частіше металеве клацання та тріск, здавлене зітхання та суворе шипіння очевидно свідчили, що цей танок стане для одного з них смертельним.
Але для кого?
Райлі хисткою ходою рушив до мене, його червоні очі палали страшенною люттю. Він кинув швидкий погляд на обм’яклу гірку пісочного хутра між нами, і його руки — пошматовані, поламані руки — виставили пазурі. Він розтулив рота, оголюючи блискучі зуби, і приготувався перегризти Сетові горлянку.
Мені в голову, ніби електричним шоком, знов ударив адреналін, і раптом усе стало дуже зрозумілим.
Обидві бійки відбувались дуже близько одна від одної. Сет був на межі програшу своєї, і я не мала гадки, програє Едвард чи перемагає. Їм обом потрібна допомога. Маневр для відвернення уваги. Щось, що дало б їм перевагу.
Я так міцно стискала кам’яний клин, що скоба в бандажі на руці тріснула.
Чи достатньо я сильна? Чи достатньо я хоробра? Як глибоко зможу я увігнати міцний камінь у свою плоть? Чи дасть це Сетові доволі часу, щоби звестися на ноги? Чи зможе він відновитися досить швидко, аби моя жертва не була марною?
Я виметикувала, як використати уламок, закатала рукав в’язаного светра, щоб заголити шкіру, і притулила вістря до згину ліктя. На тому місці вже був довгий шрам із мого минулого дня народження. Тієї ночі моєї крові, що юшила з порізу, було достатньо, щоб привернути увагу вампірів і примусити їх застигнути на мить на місцях. Я молилась, щоб ця моя хитрість спрацювала. Я приготувалась і зробила один глибокий вдих.
Звук мого важкого дихання збентежив Вікторію. Її очі на частку секунди завмерли і зустрілися з моїми. Лють і цікавість дивно поєднались у виразі її обличчя. Я не була впевнена, що крізь усі шуми, які луною відбивались від скелі й гомоніли у мене в голові, я почула один тихий вдих. Лише звуку мого серцебиття було досить, щоб його заглушити, та коли я чверть секунди дивилася в очі Вікторії, мені здалось, що я почула її знайоме роздратоване зітхання.
В той-таки момент танець жорстоко урвався. Все трапилось так швидко, що я навіть не встигла прослідкувати за розгортанням подій, аж усе скінчилось. Я спробувала все розкласти по поличках у своїй голові.
Вікторія вилетіла з розмитої клями і з розгону вдарилась об стовбур чепуристої ялини. Вона впала назад на землю і миттю підскочила на ноги. В той час Едвард, невидимий через шалену свою швидкість, обернувся і схопив нічого не підозрюючого Райлі за руку. Далі було так: Едвард ніби приставив ногу до спини Райлі, трохи потягнув — і…
Наш маленькій табір наповнив пронизливий, повний страждання звук.
Тим часом Сет підвівся на лапи, затуляючи мені майже весь огляд.
Але я й досі бачила Вікторію. І незважаючи на те, що вона мала дивно спотворену зовнішність, оскільки не могла повністю випростати спину, я бачила ту саму усмішку з моїх жахіть, що спалахнула на її здичавілому обличчі.
Вона приготувалася стрибнути.
Щось біле, невеличке просвистіло в повітрі й зіткнулось із нею посеред стрибка. Удар можна було порівняти з вибухом, і її відкинуло просто на дерево, від чого воно розламалось навпіл. Вікторія миттю приземлилася на ноги, готова до бою, але Едвард уже чекав на неї. Моє серце наповнилось полегшенням, коли я побачила, що він стоїть прямо і на ньому немає жодних ознак ушкодження.
Вікторія щось легенько відбуцнула зі свого шляху босою ногою — снаряд, що зруйнував її атаку. Той підкотився до мене, і я зрозуміла, що то було таке.
Мене занудило.
Пальці і досі смикались, жадібно хапаючи травинки, рука Райлі безглуздо повзала по землі.
Сет знову кружляв навколо вурдалака, цього разу Райлі відступав. Він задкував від вовкулаки, що мав незаперечну перевагу, обличчя його було суворим від болю. Він підняв вцілілу руку, захищаючись.
Сет кинувся на Райлі, й вампір утратив рівновагу. Я бачила, як Сет встромив зуби в його плече і відірвав шматок, відстрибуючи назад.
З оглушливим металічним скрипом Райлі втратив другу свою руку.
Сет хитнув головою, відкидаючи її в ліс.
