Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер (книга читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Потому Роран почув, як Карн бурмоче слова прадавньої мови. Той був їхнім магом-охоронцем і супроводжував загін, щоб захистити їх від лихих заклять ворожих чарівників. Від інших воїнів Роран не раз чув, що Карн був не дуже сильним магом і що кожне закляття забирало в нього чимало сили, але він брав тим, що вигадував напрочуд хитрі закляття, які вражали його ворогів у самісінький мозок. Сам Карн був худорлявий, мав жваві очі й дещо нервовий вираз обличчя, проте Роранові він одразу ж припав до душі.
Навпроти Рорана перед своїм наметом сиділо двоє чоловіків, Халмар та Ферт. Перший розповідав другому:
— …отож, коли за ним прийшли солдати, він забрав усіх своїх людей до маєтку, а потім підпалив калюжі з олією, які наробили його слуги. Солдати опинились у пастці й згоріли заживо. Ти тільки уяви собі, він убив п'ять тисяч солдатів, навіть не витягуючи з піхов меча!
— А як же йому пощастило втекти? — спитав Ферт.
— Дід Рудобородого був хитрозадим виродком… Він мав тунель, що вів від родинної садиби аж до найближчої ріки. Саме по ньому він і вивів свою родину та своїх слуг живими й здоровими на свободу. А потім він забрав їх усіх до Сурди й переховувався в короля Ларкіна. Галбаторікс дізнався про те, що вони живі, лиш за кілька років. Словом, нам дуже пощастило, що ми під командуванням Рудобородого, адже він програв тільки дві битви, та й то через магію.
За мить з-поміж наметів вийшов Улхарт, і Халмар одразу ж замовк. Ветеран широко розставив ноги й нагадував дуб, чиє коріння сиділо глибоко в землі. Обвівши табір похмурим поглядом, він перевірив, чи всі були на місці, й мовив:
— Сонце вже сіло, тож лягайте спати. Ми виїдемо за дві години до світанку. Конвой має бути за сім миль від нас у північно-західному напрямку. Ми застанемо їх якраз тоді, коли вони тільки попродирають очі… А що робити далі — ви вже й самі знаєте. Паліть усе, що можна спалити, вбивайте кожного, хто вийде до нас зі зброєю! Міцний Молоте, ти поїдеш зі мною. І спробуй-но мені щось утнути, як твій зад миттю опиниться на тупому гаку! — Решта воїнів захихотіли. — Усе, відбій!
В обличчя Роранові били стрімкі пориви вітру, а в його вухах, ніби удари грому, пульсувала кров, поглинаючи всі інші звуки. Несучись галопом, Сніговій нагадував під своїм безстрашним вершником легку морську хвилю.
Юнак не бачив нічого, крім двох солдатів, що сиділи на гнідих кобилах біля передостаннього ворожого воза. Здійнявши молот над головою, Роран закричав так голосно, що в нього самого на мить позакладало вуха. Наполохані вояки похапалися за зброю, та один із них необачно впустив свого списа на землю. Роран тим часом натягнув повіддя Сніговія, звівся на стременах і з усієї сили вдарив бідолаху в плече, розтрощивши йому кольчугу.
Другий солдат усе ж таки встиг замахнутися списом і кинувсь на Рорана, намагаючись влучити йому прямісінько в шию. Відбивши перший удар щитом, юнак так сильно натягнув повіддя свого вірного скакуна, що той став дибки, брикнув ворожого воїна копитом у груди й розірвав його червону сорочку. Той на мить втратив рівновагу, але цього було досить, щоб Роран ударив його молотом по шиї, зламавши відразу ж кілька хребців.
Потому Міцний Молот кинувся до наступного воза, де Улхарт намагався відбитись від трьох супротивників. Коли Сніговій пролітав повз одного з биків, зяпряжених у віз, той махнув своєю великою головою й зачепив одним рогом Рорана за праву ногу. Вершник зойкнув від болю, що, немов шмат розпеченого заліза, пройняв його тіло, і, глянувши вниз, побачив у своєму чоботі величезну дірку, крізь яку визирала роздерта шкіра й порвані м'язи.
Але відчайдушного вершника ніщо не могло спинити, тож за кілька секунд він опинився біля найближчого з трьох солдатів, із якими бився Улхарт, і вибив того із сідла одним ударом молота. Проте другому солдату пощастило ухилитись від смертельної зброї. Він розвернув свого коня й стрімголов поскакав геть.
— Не дай йому втекти! — закричав Улхарт, але Роран уже й так кинувся втікачеві навздогін.
Солдат так відчайдушно бив свого коня шпорами, що невдовзі з його боків бризнула кров, проте як бідолашний скакун не старався, він усе одно не міг бігти швидше за Сніговія. Тим часом Міцний Молот переслідував свого ворога, низько схилившись над шиєю коня, що мчав із такою швидкістю, аж вершникові часом починало здаватися, ніби він летить у повітрі. Урешті-решт, солдат зрозумів, що йому навряд чи пощастить утекти. Тоді він натягнув повіддя, розвернувся й чимдуж помчав Роранові назустріч, вимахуючи шаблею. Юнак помітив це в останню мить і ледь устиг відбити своїм молотом гостре, ніби бритва, лезо. Відразу ж потому Роран кинувся в контрнаступ й хотів був завдати удару згори, проте супротивник хвацько ухилився, встигнувши при тому зачепити його по руках і двічі намагаючись пробити обладунки, які захищали ноги. Роран брудно вилаявся, розуміючи, що перед ним більш досвідчений воїн і що його будь-що-будь слід якомога швидше вибити із сідла, інакше йому вірна смерть.
Напевно, відчувши свою перевагу, ворог став атакувати ще завзятіше, так що Сніговію довелось трохи позадкувати. Аж тричі Роран був певен, що йому вже ніяк не уникнути страшної рани, однак лезо воякової шаблі в останню мить якимось дивним чином оминало юнака, ніби його відводила якась невидима сила. Подумки Роран був красно вдячний своєму братові за його охоронні закляття.
Вирішивши більше не випробовувати долю, Міцний Молот зробив те, чого його супротивник аж ніяк не чекав — він витяг шию, вирячив очі й щосили загорлав «У-у-у!», так, ніби збирався налякати когось у темному коридорі. Солдат спантеличено відсахнувся й тієї ж миті отримав потужний удар молотом по лівому коліну. Його обличчя зблідло від болю, і перш ніж він устиг отямитись, Роран ударив його в поперек, а коли солдат опинився на землі, позбавив його всіх земних страждань важким ударом по голові.
Перепочивши кілька секунд, Міцний Молот пришпорив Сніговія й галопом помчав назад до обозу. Більша частина ворожих солдатів, так само, як і чоловіків, що керували возами, були вже мертві. Біля одного з возів юнак помітив Карна, що стояв обличчям до високого чолов'яги, вбраного в балахон. Обидва маги не рухались, якщо не брати до уваги нервового тремтіння їхніх рук — це була єдина ознака того, що між ними відбувався невидимий поєдинок. Коли юнак, проїжджаючи повз них, востаннє глянув на ворожого мага, той саме впав на коліна й непорушно застиг на землі. Битву було майже виграно, якщо не брати до уваги п'ятьох вояків, що були більш кмітливими за своїх товаришів, встигли повипрягати биків із трьох возів і створили з них барикаду-трикутник. Тепер, сховавшись за возами, вони успішно відбивали напади Мартланда Рудобородого та ще десятка варденів.
Четверо ворожих солдатів висунули з-поміж возів свої списи, тим часом як п'ятий із надзвичайною швидкістю пускав у варденів стріли, примусивши їх відступити й сховатися за одним із найближчих возів. Так чи так, лучник уже встиг поранити кількох повстанців, що попадали з коней і тепер самотужки намагалися доповзти до укриття.
Роран спохмурнів, адже їхньому загону було вкрай небажано затримуватись на одній із найголовніших доріг Імперії — сюди будь-якої миті могла нагрянути ворожа підмога.
Усі ворожі солдати дивились на захід, звідки нападали вардени, а в них за спинами був один тільки Роран, про чию присутність вони навіть не підозрювали і, ясна річ, зовсім не чекали нападу з тилу.
Тоді в Рорановій голові виник план, що його за інших обставин не можна було б назвати інакше, як цілковитим божевіллям. Проте зараз юнак не бачив якогось кращого виходу. Власна безпека геть не турбувала Рорана, оскільки він втратив страх перед смертю ще в перший день цього походу. Отож, Міцний Молот пустив Сніговія галопом, поклавши ліву руку на сідло й майже витягнувши ноги зі стремен. Коли скакун був приблизно за п'ятдесят футів від барикади, Роран зробив хвацький рух і вже за мить стояв на сідлі, зігнувши ноги в колінах, аби не втратити рівноваги. Наближаючись до возів, Сніговій став повертати трохи вбік і побіг повільніше.
