Втрачений символ - Браун Дэн (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью .txt) 📗
— Відкрийте рота, — прошепотів демон.
Кетрін з невимовною огидою прошила оком потвору.
— Що?
— Рота розкрий, — повторив чоловік. — Бо знову засуну кляп.
Кетрін затремтіла і розкрила рота. Чоловік простягнув свій товстий вказівний палець і встромив між її губами. Коли він доторкнувся до її язика, Кетрін мало не знудило. Нарешті чоловік витяг мокрий палець і підняв його до маківки своєї бритої голови. Заплющивши очі, він масажними рухами втер слину в маленьке кружальце нетатуйованої плоті.
Кетрін з огидою відвернулася.
Кімната, в якій вона сиділа, виявилася чимось на кшталт бойлерної — труби на стінах, булькання, флуоресцентне освітлення. Та не встигла вона як слід роздивитися, як її погляд прикипів до дечого, що лежало на підлозі. То була купа одягу: водолазка, твідова спортивна куртка, мокасини та годинник з Мікі-Маусом.
— Господи! — Кетрін крутнулася до татуйованої тварюки, що стояла перед нею. — Що ви зробили з Робертом?
— Ш-ш-ш, — прошепотів чоловік. — Бо він вас почує. — Відступивши вбік, він показав рукою собі за спину.
Та Ленґдона там не було. Кетрін тільки й побачила, що великий чорний ящик зі скловолокна. Його форма моторошно нагадувала ті важкі ящики, в яких доставляли тіла загиблих на війні. Ящик був надійно замкнений двома масивними застібками.
— Роберт — усередині?! — випалила Кетрін. — Але ж він задихнеться!
— Ні, не задихнеться. — Чоловік показав на кілька прозорих трубок, що тягнулися до днища ящика. — То йому так хотілося б.
Лежачи в цілковитій темряві, Ленґдон прислухався до приглушених вібрацій, що донеслися із зовнішнього світу. «Що то? Голоси?» І він почав гепати в ящик та щосили вигукувати:
— Допоможіть! Хто-небудь чує мене?!
Десь далеко почувся приглушений вигук.
— Роберте! О Боже, ні! Ні!
Він упізнав голос. То був голос Кетрін. Переляканий голос. Та навіть попри це, то був жаданий звук. Ленґдон набрав повні легені повітря, щоб прокричати у відповідь, але враз зупинився, несподівано відчувши щось на своїй шиї. Здавалося, з-під ящика дув легенький вітерець. «Як таке може бути?» Він принишк, розмірковуючи і прислухаючись. «Так, і справді». Ленґдон відчув, що волосинки на його шиї лоскоче легенький подув повітря.
Він почав інстинктивно мацати долівку ящика, шукаючи, звідки надходить повітря. Це зайняло якусь секунду, не більше. «Ось тут маленька дірка!» Цей маленький перфорований отвір був схожий на злив кухонної раковини, з тією різницею, що з нього йшов постійний потік повітря.
«Він нагнітає мені повітря. Він не хоче, щоб я задихнувся».
Та недовго тривало полегшення, яке відчув професор. З дірочок у отворі раптом почувся моторошний звук. Булькання рідини неможливо було сплутати з жодним іншим звуком. І ця рідина текла до нього в ящик.
Кетрін приголомшено дивилася на потік прозорої рідини, що прямував по одній з трубок до ящика, де лежав Ленґдон. Ця химерна картина скидалася на сценічний номер якогось схибленого фокусника.
«Невже він напомповує воду в ящик?!»
Кетрін щосили смикнулася, ігноруючи різкий біль від дроту, що знову вп'явся їй в зап'ястя. Та нічого не змогла вдіяти — лише сиділа і панічно спостерігала. Вона почула, як Ленґдон почав відчайдушно бахкати по стінках, але коли вода дісталася до нижньої частини ящика, гепання припинилося. На якусь мить запала моторошна тиша. А потім удари відновилися з іще більшою силою та відчаєм.
— Випустіть його! — стала благати Кетрін. — Ви не зробите цього!
— Так, потонути у воді — це дійсно страшна смерть, — зауважив чоловік, спокійно походжаючи колами. — Ваша асистентка Триш може це підтвердити.
Кетрін почула ці слова, але вони не вмістилися в її свідомості.
— Може, ви пригадуєте, колись я мало не потонув, — прошепотів чоловік. — То було біля вашого родинного маєтку на Потомаці. Ваш брат вистрелив у мене, я впав униз, у ярок, і пробив кригу. У тому місці, де колись був місток Зака.
Кетрін з ненавистю та огидою поглянула на нього. «Це він убив мою матір».
— Того вечора боги захистили мене, — сказав він. — І показали мені, як стати одним із них.
Вода, що булькала під головою в Ленґдона, була теплою на дотик, приблизно кімнатної температури. Її вже набігло кілька дюймів завглибшки, і вона повністю покрила всю нижню частину його оголеного тіла. Коли вода поповзла вгору по ребрах, Ленґдон відчув, як невблаганно насувається на нього жорстока реальність.
«Я загину».
Його вкотре охопила паніка, і він знову почав несамовито гепати в ящик.
РОЗДІЛ 101
— Випустіть його! — знову заклинала Кетрін крізь сльози. — Ми зробимо все, що вам потрібно!
Рідина прибувала, і Кетрін почула, як Ленґдон іще відчайдушніше закалатав у ящик. Але татуйований монстр лише посміхнувся.
— А з вами набагато легше мати справу, аніж з вашим братом. Мені чимало довелося пововтузитися з Пітером, поки він виказав мені свої таємниці...
— Де він? — скрикнула Кетрін. — Де Пітер?! Кажіть! Ми зробили точно так, як ви хотіли! Ми розшифрували піраміду і...
— Ні, ви не розшифрували піраміду. Ви намагалися надурити мене. Приховали інформацію і привезли з собою агента держбезпеки. Не така поведінка заслуговує на мою винагороду.
— Ми не мали вибору, — відказала Кетрін, захлинаючись слізьми. — ЦРУ вас розшукує. Вони змусили нас їхати зі своїм агентом. Я все вам розповім, тільки випустіть Пітера! — Кетрін чула, як Ленґдон кричить і гепає в ящик, і бачила, як прибуває вода. Вона знала, що часу в неї обмаль.
А чоловік у татуюваннях задумливо потер підборіддя і спокійно спитав:
— Отже, на майдані Франкліна на мене чатують агенти ЦРУ?
Кетрін не сказала нічого. Тоді чоловік ухопив своїми велетенськими долонями її за плечі і повільно потягнув уперед. Зв'язані руки Кетрін були зафіксовані за спинкою стільця, тому її плечі пронизав нестерпний біль. Іще трохи — і вони повискакують із суглобів.
— Так! — скрикнула вона. — На майдані Франкліна вас ждуть агенти!
Мучитель потягнув іще сильніше.
— Яка адреса вказана на маленькій піраміді?
Біль у зап'ястях та плечах став нестерпним, але Кетрін мовчала.
— Краще скажіть зараз, Кетрін, інакше я поламаю вам руки, а потім — знову спитаю.
— Вісім! — вигукнула, охнувши від болю. — Пропущена цифра — вісім! На горішньому камені написано: Ця таємниця криється в Цьому Ордені — Франклін-сквер, вісім! Присягаюся! Мені більше нема чого вам сказати! Адреса — майдан Франкліна, вісім.
Та чоловік і далі тримав її за плечі.
— Це все, що я знаю, — кричала Кетрін. — Ось вам адреса! А тепер відпустіть мене! Випустіть Роберта з отого ящика!
— Та я б і випустив, — мовив чоловік, — але є одна проблема. Я не зможу потрапити до майдану Франкліна, вісім, бо мене там спіймають. Скажіть, а що за тією адресою?
— Я не знаю!
— А символи на основі піраміди? На нижній стороні? Ви знаєте, що вони означають?
— Які символи на основі? — Кетрін і гадки не мала, про що він говорить. — На нижній стороні немає символів. Там шліфована чорна поверхня.
Не звертаючи ані найменшої уваги на приглушені крики по допомогу, що лунали зі скляного контейнера, татуйований велетень неквапливо підійшов до сумки Ленґдона і витяг звідти кам'яну піраміду, потім повернувся до Кетрін і підняв перед нею основу піраміди так, щоб вона могла її бачити.
Коли Кетрін побачила викарбувані символи, то аж охнула від несподіванки.
«Але ж... цього не може бути!»
Усю нижню частину піраміди вкривали загадкові різьблені символи. «Там же нічого раніше не було! Я в цьому впевнена на всі сто!» Кетрін ані найменшого уявлення не мала, що ці символи означають. Здавалося, вони містили в собі всі містичні вірування, серед яких були навіть такі, про належність яких вона могла лишень здогадуватися.
