Диво - Загребельный Павел Архипович (читать книги без регистрации полные .TXT) 📗
Побачивши князя, застольники мляво розсовуються, даючи йому місце, але жоден не підводиться, бо, по-перше, ліньки, а по-друге, надмірна шаноба зараз ще ні до чого, треба набивати собі ціну. Але набиває собі ціну кожен. Князь теж знає ряди, він і не думає всідатися поруч з цими питухами, вій стоїть, мов у молодої на оглядинах, спокійно позирає туди й сюди, він не гнівається за неповагу, бо тут його гнів пропаде марне, для цих людей він не князь, для них і сам господь бог иє бог, а чорт - не диявол, вени йдуть за своїми мечами, а кличе їх тільки блиск золота.
- То що? - не витримує врешті князь, бо варяги потрібніш! йому, ніж він варягам, для них по світах чимало знайдеться і князів, і королів, і василевсів, для нього ж вибору нема, та й звик він мати справу з цими суворими північними людьми, на яких можна покластися, коли вже вони пообіцяють, бо нема в них східної підступності й віроломства.
- Ось той - Еймунд, - показує Коснятил на розмаханого, бистрого в погляді бороданя в простій сорочці з простого пелет-на. Коло бороданя з одного боку сидить гнучкий красень, недбало накинувши на плечі густо затканий товстими золотими нитками плащ, мабуть, такий важкий і міцний, що ве прорубаєш крізь нього й мечем, а з другого - круглої беродтїй здоровань з нашитим на каптані нагрудним кружалом з щирого золота, посередині ж того золотого круга - емаллю зроблені, мов живі, два ока, тільки не голубі, як у варяга, а горіхові, з поблисквм, ніби в ромея. У Еймунда ж - ніяких прикрас, тільки на лівій рунд на пальці - золота каблучка, з якої звисає величезна, просто неймовірного розміру, як голубине яйце, біло-рожева перлина.
- То що, - повторив князь, тепер уже звертаючись до Еймунда, - даси правицю, чи як?
Ейжувд підвівся. Був трохи вищий за Ярослава і старіший, мабуть, також вбився вже в ті мужські літа, коли вагання відкинуто поза себе, коли простуєш тільки вперед, докладаючись лише на власні сили й на свій набутий у житті сирит,. і якщо були в тобі зародки хитрощів, то розростуться вони на цю пору до краю, а коли підступністю відзначався вже замолоду, то закостеніє вона в тобі тепер, хижість же стане безжальною, хоч би чим прикривалася.
У варяга все приховувалося за розмаханістю в рухах і шмиг-ливістю очей. Браво підхопив він княжу долоню, став потискувати Ярославові пальці, дужче й дужче, водночас якось дивно перекочував очі, позирав на князя то з одного боку, то з другого, то ніби знизу, то ніби згори, і все те - не схиляючи голови, зовсім непорушне тримаючи голову, а орудуючи самими тільки очима. Князь витримав перші потиски Еймундові, давоиув і сам; той відповів новим стиском, Ярослав наддав і собі, розбіга-ні очі закружляли ще невловиміше, ще дивніше, але Ярослав знав, що не зіб'ють вони ного з пантелику: він-бо зазнав не таких очей, стояли й досі перед його поглядом дикі очі непоюрної Шуйці, світилися так само загадково й дивно, як усе її тіло, - то що вже тут хитрі заморські очиська.
- Не тужся, воєводо, - сказав спокійно князь, - не пересидиш мене в руках, в іншому чомусь - то може, але не в руках.
- А коли випущу на тебе Гарду-Катіллу? - вкрадливо поспитав його Еймунд, несподіваним для його тіла тонким голосом і кивнув на того, що з очима на золотому колі.
- Кого хоч випускай, маю руки міцні, як залізо,- не випускаючи його долоні, сказав Ярослав. - То що? Рядитись будемо?
- Встигнемо, - здався Еймунд, - не втече від нас ряд, а ти, князю, сідай з нами та випий, як воно водиться… А ось мої люди. Гарда-Катілла, який служив у самого імператора ромеїв і має відзнаку всевидячих очей за пильну службу. Ото - Хакон, що зняв золоту луду з германського вождя в битві, де нигло більш як шість тисяч, а що то за битва така, то сам знаєш, князю: після такої битви стають нові королі й імператори, Хако-ну ж досить було й золотої луди, бо й так про неї складено пісні. А ото Торд-старший, брат того Торда-молодшого, що служить тобі, князю, а там далі сидять Рагнар і Аскелл, а ще Б'єрк…
Ярослав сів між Еймундом і Хакоиом в золотій луді. Вмостився й Коснятин, розгортаючи долонею вуса: завжди готовий був смачно випити й поїсти.
Князь вільно говорив по-варязькому, і це воїнам, які вже багато начулися про Ярислейфа, як називали вони Ярослава, вельми припало до душі. Безладний гамір за столом сам по собі стих, запанувала тиша, зімкнулися в коло кубки, поставці й ковші, підійшли ті, що вовтузилися коло печей, кілька сплячих теж пробуркалися й потяглись до столу, випили мовчки, ще випили, ще помовчали, потім Еймунд сказав:
- Маєш, князю, воїнів найдосвідченіших у цілій Європі. От Гарда-Катілла. Служив ромейським імператорам, а то - нелегка служба. Треба завжди знати, куди пристати, на чий бік, бо там…
- У ромеїв нині твердо сидять василевси Василій і Константин, - перебив його не зовсім ґречно, аж якось мовби з серцем Ярослав, мабуть, натякаючи на те, що й у Києві досить твердо й давно вже сидить його батько князь Володимир.
- Чував я, що в хозарів звичай гарний є, - посміхнувся Еймунд, - за тим звичаєм каган їхній не може правити більше як сорок літ, бо розум його від такого тривалого володарювання слабне і розсудок потьмарюється…
- А коли каган не поступається владою? - поспитав хитро Коснятин.
- Тоді зв'язують його волосяним арканом і вивозять у степ та кидають там на вовчу поживу…
- Хозари від нас далеко, - поважно мовив Ярослав, лякаючись, щоб не перейшла бесіда на справи київські. - А от чи був хто з вас у наших сусідів? Польський Болеслав виріс на потужного володаря…
- Хакон знає, - сказав Еймунд,- кажу ж тобі, князю, що бували ми скрізь, без нас ніде нічого…
- Болеслава не люблю. - Хакон мав голос розкапризовано-го, розбалуваного парубчака.
- А не любить Хакон польського владцю, бо той не наймає наших у свою службу, - засміявся Еймунд.
- Поки ми стояли в Йомсборзі, то начулися про Болеслава, - додав хтось із Хаконових товаришів, - а поляни ж звуть його владцею з голубиною душею…
- Не люблю! - стукнув поставцем об стіл Хакон. - По мені - так владу треба звойовувати в чесному бою! Кулак - на кулак, меч - на меч, груди - на груди! - Він випнув свої широкі груди, повів плечима. Варяги схвально загули, їм подобався цей молодий ярл своєю прямотою. Еймунд постріляв туди й сюди своїми меткими очим.а, сказав з погано прихованою насмішкою:
- Хаконе, хлопчику, я б поляскав тебе за твої слова по плечу, але ж у тебе дуже шорстка луда.
- Я добув свою золоту луду в чесному бою! - гукнув Хакон. - Хай би так добув Болеслав своє королівство! Його батько Мішкб, мабуть, знав, якого синочка виплодив, тому по смерті своїй заповідав державу синам від другої дружини, Оди, доньки маркграфа Дітріха, - Мішку, Святополку й Ламберту. Землю полян було розділено на три частини. І що? Трьох літ не минуло, як Болеслав, що не мав нічого, з лисячою хитрістю зумів з'єднати державу в своїх руках, вигнавши мачуху з її синами…
- Старший син успадковує владу. Такий звичай, - поважно докинув Коснятин.
- Звичай? - повернувся до нього Хакон. - А що скажеш, посаднику, коли додам ще, як відплатив Болеслав своїм найближчим помічникам, у захопленні влади - Одилену й Прибивбю? Може, нагородив їх щедро? Дав їм землі до володіння? Просто осліпив, та й геть!
- Не була то кара найсуворіша, як, скажімо, повішення або відсічення носа, язика й вух, - розгладив долонею вуса Коснятин.
- А потім запрагнув Болеслав приєднати до своїх земель ще й Чехію, - Хакон розпалювався більше й більше, мабуть, мав неабияку образу на Болеслава польського, який вибився з нічого до знатності й слави без варязької помочі, не витративши, отже, на чужоземних найманців ані шеляга. - Може, згадав, що його мати Добравка походила від чеських князів. Лестощами заманив володаря Чехії Болеслава Рудого до Кракова й там осліпив його. Щоправда, той Рудий теж було таке собі «пхи». Перед тим позбавив мужськості одного з своїх суперників, другого пробував задушити, потім зарубав мечем власного зятя, побив своїх воєвод. Та ще й у великий піст, не лякаючись гріха. Може, тому чехи прийняли польського Болеслава, але вже через місяць мав утікати з Праги, бо виявився ще кровожерніший за їхнього власного Болеслава… А з германським імператором! Цей Болеслав скільки разів укладав угоди за германцями, а другого дня підступно бив їм у спину…
