Празький цвинтар - Эко Умберто (читать лучшие читаемые книги TXT) 📗

— Зрозумів.

— Капітане, я не скажу, що налагодити її змогла б навіть дитина, але старий капітан ґарібальдійців, безперечно, в змозі це зробити. У вас тверда рука, несхибне око, вам лишається лише дотримуватись настанов, які я вам даю. Варто лише все зробити у правильній послідовності.

Я погодився. Якщо зроблю діло, враз знову стану молодим, спроможним кинути до своїх ніг усіх Мордехаїв світу. Й повієчка з туринського гетто, Gagnu, так ти казала? Ох я тобі тоді покажу!

Мені треба здихатися запаху Діани в охоті, який переслідує мене літніми ночами ось уже півтора року. Тепер усвідомлюю, що я прожив життя лише задля того, щоб побороти це трикляте поріддя. Рачковський має рацію, лише ненависть розпалює серце.

Свій обов'язок треба виконати при параді. Я вдягнув фрак та наклеїв бороду, які залишилися у мене ще з тих часів, коли я ходив на вечори до Жульєт Адам. У одній зі своїх шаф я майже випадково натрапив на заначку кокаїну «Parke & Davis», яку мені дав ще лікар Фройд. Хтозна, як він туди потрапив. Я ніколи не пробував, але, якщо лікар не збрехав, зілля надасть мені поштовх. Я запив усе трьома склянками коньяку. Тепер почуваюся левом.

Ґав'ялі захоче піти зі мною, але я йому не дам, бо своїми повільними рухами він може завадити.

Я чудово зрозумів, як працює пристрій. Підкладу бомбу, яку запам'ятають на віки.

Ґав'ялі дає мені напутні застереження: «Будьте пильні тут і будьте уважні там».

Хай йому родимець, я ж ще не здитинився.

Надаремні вчені уточнення

Історичні відомості

Єдиний вигаданий персонаж у цій розповіді — головний герой, Симоніно Симоніні, а от дід його, капітан Симоніні, справді існував, хоч і згадувався у творі лише як загадковий автор листа до абата Баррюеля.

Усі інші персонажі (окрім кількох другорядних героїв, як-от Ребауденґо чи Нінуццо) дійсно жили й казали ті ж самі слова й робили ті ж самі вчинки, що й у цьому романі. Це стосується як героїв, які з'являються на сторінках книжки під власними іменами (може, хтось мені не повірить, але така людина, як, наприклад, Лео Таксиль — реальна історична особа), так і персонажів з вигаданими іменами, та й то тому, що я, аби не затягувати розповідь, приписав одному (вигаданому) вчинки й слова кількох людей (які насправді колись існували).

Утім, якщо ми гарненько помізкуємо, то навіть Симоне Симоніні, попри те, що це персонаж збірний, у вуста якого вкладені слова й якому приписані вчинки, які робили декілька людей, певним чином теж колись існував.

Більше того, відверто кажучи, він досі десь серед нас.

Фабула та сюжет

Оповідач цілком усвідомлює, що у досить безладному сюжеті щоденника, який відтворено на цих сторінках (з купою забігань уперед та повернень назад, чи, як би сказали кінематографісти, «flashback») читач, можливо, не зможе переказати те, в якій послідовності розгорталися події, від народження Симоніні до самого кінця щоденника. Це й є фатальна неузгодженість між story and plot, як кажуть англосакси, чи навіть гірше, як казали російські формалісти (усі геть-чисто євреї) — між фабулой и сюжетом твору. Сказати б по правді, Оповідачеві самому часом важко було в усьому розібратися, та він сподівається, що уважний читач обійдеться без цих тонкощів й отримуватиме не менше задоволення від власне фабули. Однак якщо ж трапиться надто прискіпливий читач чи неметкий на кебу, нижче наведено табличку, яка пояснює взаємозв'язок між двома рівнями (втім, цілком звичними для кожного, як колись давно казали, добротного роману).

У колонці «Сюжет» наведено послідовність сторінок щоденника, відповідно до розділів, достоту так, як читає їх читач. А у колонці «Фабула» відтворено справжню послідовність подій, яку Симоніні чи Далла Піккола згадують чи відновлюють у різний час.