Соляріс. Едем. - Лем Станислав (книги онлайн полностью бесплатно .txt) 📗
Інженер стрибнув на сидіння, схопився за важіль, й перше, про що він у цю мить подумав, то це під’їхати до Лікаря й Хіміка. За сто кроків попереду, в кінці зарослої алейки світло прожектора вихопило з темряви їхні бліді обличчя, які приголомшено дивилися на постаті, що мчали вперед. Але він не міг зрушити з місця, бо втікачі не звертали ніякої уваги на машину, пробігали під самісіньким її носом, кілька великих тіл упало, пронизливе сичання лунало вже зовсім близько, — здавалося, воно виривається звідкись знизу.
З-поміж найближчих постаментів, освітлених прожекторами Захисника, за кілька сантиметрів над грунтом, виповз кінець гнучкої труби, з якої бив струмінь піни. Бризкаючи на грунт, піна починала бурхливо диміти й затягувала все довкола сірою запоною.
Коли перша хвиля сірого туману огорнула башточку, Інженер відчув, як тисячі колючок вп’ялися йому в легені. Засліплений, із залитим слізьми обличчям, він глухо скрикнув і, задихаючись, ридаючи від жахливого болю, різко натиснув на акселератор. Захисник стрибнув уперед, наче ним вистрелили, перекинув чорну статую, миттю видерся на неї й з риком переїхав. Інженер зовсім не міг дихати, страшний біль ламав його навпіл, однак башточки він не закривав, бо знав, що спершу треба забрати товаришів, і їхав далі; засліпленими очима він ледве розрізняв статуї, які валилися з гуркотом і які трощив Захисник; повітря стало трохи чистішим, він скоріше почув, ніж побачив, як Хімік і Лікар вискакують із заростів і видираються на броню, хотів крикнути: «Залазьте!» — але з його спаленого горла вирвався тільки хрип. Товариші, заходячись від кашлю, стрибнули в машину. Інженер навпомацки натиснув важіль, металевий купол над ними закрився, але туман, який розривав горло, все ще висів усередині кабіни. Інженер стогнав, з останніх сил боровся з ручкою сталевого трубопроводу. Кисень під високим тиском з гуком вирвався з редуктора. Інженер відчув, як його вдарило в обличчя, відчуття було таке, наче хтось зацідив йому кулаком межи очі.
Він не звертав на це уваги, потонувши в живильному струмені; товариші, прискорено дихаючи, навалилися йому на плечі. Фільтри працювали, кисень витискав із кабіни отруйний туман; поступово усі троє прозріли, але, дихаючи, ще відчували гострий біль у грудях, кожен ковток повітря, здавалося, стікав по оголених ранах трахеї, та це відчуття швидко минало; через кільканадцять секунд Інженер бачив уже зовсім добре. Він увімкнув екран.
Між основами трикутних постаментів, у боковій алейці, до якої він не доїхав, ще здригалося кілька розпластаних тіл, але більшість уже зовсім не ворушилися; переплетені ручки, маленькі торси, голови то зникали, то з’являлися з-за сірих клубів диму, які мляво перекочувалися. Інженер увімкнув зовнішній мікрофон. Почулося покашлювання й скиглення, яке з кожною секундою слабшало й віддалялося, ззаду щось затупотіло, хор розрізнених, надірваних голосів іще раз заревів десь біля сплетених білих фігур, однак там нічого не було видно, крім одноманітного перекочування сірого туману. Інженер переконався, що башточка закрита герметично, і, зціпивши зуби, пересунув важелі керування. Захисник поволі розвертався на місці, гусениці скреготали на кам’яних уламках, три снопи світла прожекторів намагалися пробити хмару; Інженер повів машину вздовж розбитих статуй, шукаючи горло шиплячої труби. Він знайшов її по піні, яка била вгору й на боки, за якихось десять метрів, хитка хвиля диму заливала вже підняті руки чергової постаті.
— Ні! — крикнув Лікар. — Не стріляй! Там можуть бути живі!!!
Запізно. Екран на мить почорнів, Захисник підстрибнув, мозби підкинутий страхітливим кулаком, і з жахливим скреготом упав; спрямовуючі хвилі, ледве відірвавшись од вістря захованого в корпусі генератора, відразу влучивши в те, що викидало шиплячу піну, й антипротоновий заряд з’єднався з еквівалентною кількістю матерії.
Коли екран спалахнув знову, між розкиданими далеко уламками постаментів зяяв вогненний кратер.
Інженер навіть не глянув на нього, а, напруживши зір, силкувався побачити, що сталося із залишком труби й куди вона щезла. Ще раз розвернув машину на місці на дев’яносто градусів і повільно поїхав уздовж повалених вибуховою хвилею статуй. Сірий туман дедалі рідшав. Захисник поминув троє чи четверо розпростертих, накритих лахміттям тіл. Інженер пригальмував ліву гусеницю, щоб не наїхати на найближче з них. Трохи нижче, в гущавині, маячив величезний нерухомий силует. Там відкривалася видовжена галявина, на її краю сріблом блиснули постаті, які тікали в зарості; замість маленьких торсів у них були неприродно довгі, вузькі, приплющені з боків ковпаки чи шоломи, закінчувалися вгорі якимись дзьобами.
Спереду в Захисника щось глухо гупнуло, екран потемнів і знову спалахнув. Ліва фара погасла.
Інженер повів машину темним узліссям, другим, центральним прожектором висвітив між віттям численні срібні плями, за якими щось почало дедалі швидше крутитися; на всі боки полетіло віття, цілі скошені кущі, й величезна маса, яка оберталася, перемелюючи повітря в світлі прожекторів, метнулася вбік. Інженер прицілився в самісінький центр цього вихору й натиснув на педаль. Глухе сильне «умпф!» струснуло башточкою. Як тільки засвітився екран, Інженер повернув башточку вбік.
Враження було таке, наче щойно зійшло сонце. Захисник стояв майже посеред галявини. Нижче, де тільки-но був гай, п’ята частина обрію обернулася на біле море вогню. Зорі зникли, повітря гарячково тремтіло, на тлі цієї повитої димом стіни до Захисника посунула пузата, розіскрена яскравими спалахами куля. Інженер не чув нічого, крім гуготіння вогню. Захисник здавався притиснутою до самісінької поверхні планети крихточкою в порівнянні з цим громаддям, яке почало обертатися ще швидше й перетворилося на високий, мов повітряна гора, смерч, перекреслений посередині чорним зигзагом. Інженер уже тримав його в перехресті прицілу, коли за кількасот метрів попереду помітив освітлені загравою бліді силуети втікачів.
— Ну, держіться! — заревів він і раптом відчув, що в горло йому вп’ялися сотні гвіздків.
Пролунав пекельний скрегіт, гуркіт — Захисник здригнувся від зіткнення зі смерчем. Інженерові на мить здалося, що башточка Захисника падає на нього. Машина застогнала, затанцювала на всіх амортизаторах, броня загула, наче дзвін, затріщала, мовби лопаючись уздовж і впоперек. Екран на мить потемнів і знову прояснився. Гуркіт не припинявся — здавалося, сотня пекельних молотів люто гупає по верхній кришці. Потроху цей оглушливий гуркіт слабшав, удари дедалі ставали повільнішими, кутастий важіль ще кілька разів зі свистом розітнув повітря, і раптом броня задрижала від глухого протяжного скреготу металу, що падав на неї, і кілька «лап», ліниво скорочуючи свої павучі суглоби й знову їх випростуючи, лягли перед самісіньким носом Захисника. Одна з них іще ледь помітним рухом розмірено барабанила в броню, немовби погладжуючи її; та нарешті й вона застигла непорушно. Інженер спробував зрушити з місця, проте гусениці лише на якісь півметра просунулися вперед, заскреготали й заклинилися. Він увімкнув задній хід — і Захисник поїхав. Повільно, орючи грунт уламками, які волоклися ззаду, машина сунулася, наче рак; нарешті її відпустило, метал дзенькнув, і звільнена машина рвучко стрибнула назад.
На тлі гаю, що й досі був охоплений вогнем, усі троє побачили тридцятиметрового розчавленого павука; кукса одного з важелів іще конвульсивно дряпала грунт. Між довгими вугластими кінцівками висіла рогата куля; вона була відкрита, і з неї вискакували срібні постаті.
Інженер машинально перевірив, чи немає когось на лінії пострілу, й натиснув педаль. Пролунав гуркіт. Нове сонце спалахнуло на галявці. Уламки павука з виттям і свистом розлетілися навсібіч, у центрі здійнявся стовп киплячої глини, піску, легких, мов солома, пластівців кіптяви. Інженер зненацька відчув слабість, його замлоїло, холодний піт котився в нього по спині, як вода, заливав обличчя. Занімілою в одну мить рукою він ухопився за важіль і раптом почув Лікарів крик:
