Незвичайні пригоди Марко Поло - Мейнк Віллі (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации TXT) 📗

— Він править нами, як мудрий володар, — казав Мафіо братові. Ніколо тільки вдоволено буркотів собі щось під ніс. Видно було, що він пишається сином. Брати й тепер мріяли про повернення на батьківщину, однак загалом були задоволені. Адже вони знали, що мандрівка дасть їм великий зиск. В Цайтумі вони закупили багато товарів і тепер мали чим торгувати.

Якщо Марко вдавалось підтримувати під час подорожі суворий порядок на кораблях, то він був безсилий запобігти хворобі. Як не дивно, але хворіли тільки чоловіки. Кілька з них уже померли. Хворі ніби горіли, вони ставали жовті, як віск, і такі безсилі, що не могли й пальцями поворухнути. Лікарі не могли нічим зарадити, їхні ліки не допомагали. Щоранку, заходячи до каюти Мафіо й Ніколо, Марко стурбовано приглядався, чи не хворі вони. Однак старі Поло мали залізне здоров'я. Та й Марко з Ашімою добре переносили спеку.

Епідемія непокоїла Марко. Він покликав до себе лікарів і спитав їх, чи не можна як-небудь боротись з таємничою хворобою.

Один китайський лікар, який уже не раз плавав до Індії, сказав:

— Нам нічим допомогти, милостивий пане. Люди одужають лише тоді, коли ми висадимось на сушу і дамо хворим свіжих фруктів.

Почувши це, Марко повеселішав: адже коли буде попутний вітер, вони найближчими днями дістануться до Яви.

Минуло вже три місяці, відколи вони залишили Ціамбу. За цей час кораблі пройшли півтори тисячі миль. Зрідка їм траплялися маленькі і великі острови, але здебільшого мандрівники нічого не бачили, крім неба і моря, нічого не відчували, крім гнітючої спеки і дивного неспокою, який ганяв їх з одного кінця судна на другий, нічого не чули, крім могутнього дихання моря і хлюпотіння хвиль.

Нарешті вони причалили до великого і багатого острова Яви. Марко наказав знести хворих на берег і дати їм свіжих фруктів, яких безліч росло на побережжі.

На Яві володарював король, який нікому не сплачував данини. Жителі острова вели жваву торгівлю з купцями, що приїздили сюди з Маньї і Цайтума. Той, хто зважувався на далеку й небезпечну мандрівку, мав добрі прибутки.

Купці, що приїхали з Марко Поло, швидко ввійшли в стосунки з місцевими торговцями, вигідно продаючи їм свої товари. Ніколо й Мафіо поки що притримували свій крам, бажаючи придбати за нього коштовних каменів і перлів, яких було багато на інших островах.

Хворі, як і передбачав китайський лікар, швидко одужали. Через чотири тижні Марко Поло віддав наказ до подальшої подорожі.

Через тиждень мандрівники підплили до Малої Яви [19], острова восьми королівств. Саме настав період дощів з несприятливими вітрами, і венеціанці, проти власної волі, змушені були надовго затриматися тут.

Це був великий і надзвичайно багатий острів. Тут вирощували безліч всіляких прянощів, всюди височіли цілі ліси алое, чорного й сандалового дерева. Острів лежав так далеко на півдні, що звідси не було навіть видно північної зірки. На Малій Яві водились дикі слони, носороги, мавпи та інші звірі.

Королі Малої Яви визнавали над собою владу великого хана, але не сплачували йому ніякої данини. Вони знали, що їхній острів лежить надто далеко від Маньї, щоб хан послав до них війська.

Під час своєї вимушеної зупинки Марко Поло відвідав шість королівств і отримав для імператора багато дорогих і дивовижних подарунків.

В червні, липні й серпні безперестанку йшли дощі. Рослини так швидко росли, що людям здавалось, ніби вони піднімаються просто у них на очах, особливо у ті хвилини, коли між хмар проривалося сонце.

Мандрівники підпливли до королівства Самари, розташованого на північному узбережжі Яви, і там стали на якір, чекаючи попутного вітру, щоб вирушити до острова Цейлону. Сидіти весь час в каютах було важко, тому Марко Поло, підшукавши зручне місце на березі, наказав нап'ясти намети. Він дізнався, що недалеко від берега в горах живуть дикі племена, які пожирають своїх ворогів. Тому навколо табору було викопано глибокий рів, який обома кінцями виходив у море, в дно рову вбито гострі паколи і через кожні сто кроків споруджено невеличкі дерев'яні укріплення.

З жителями прибережних селищ мандрівники жили в цілковитій згоді, оскільки Марко суворо заборонив кривдити голих темношкірих туземців, якщо вони не виявлятимуть ворожості. Мисливці приносили їм у табір дичину, забиту списами або стрілами, рибалки — найкращу рибу, зловлену в річках і в морі, жінки постачали їх вином, фруктами та кокосовими горіхами завбільшки з людську голову.

П'ять місяців пробули мандрівники в королівстві Самарі. Коли вони вийшли, нарешті, в море, туземці довго стояли на березі, махаючи руками, а деякі ще далеко супроводжували їх на своїх незграбних човнах'. Подув давно очікуваний вітер. Венеціанці стояли на палубі і дивились, як поволі зникав на обрії берег.

Знову вони два місяці нічого не бачили навкруги, крім моря, лише зрідка поминаючи невеликі острови!

Вони пливли на захід. Чи далеко залишився Китай?

Може, вони вже на півдорозі від Камбалі до Лайї, що лежить на узбережжі Середземного моря? В голові Марко зародилась думка, яка не давала йому спокою. Адже вони могли б дістатись на батьківщину морським шляхом. І Марко вирішив, якщо вони, виконавши ханське доручення, щасливо повернуться в Камбалі, докласти всіх зусиль, щоб здійснити цей задум.

Під час мандрівки Марко поповнював свої нотатки про чужі краї. Якось ополудні капітан доповів йому, що на обрії з'явився Цейлон. Марко вибіг на палубу. Вдалині таємниче чорніла смужка землі. Колись він чув, що жителі індійського материка вірять, начебто на Цейлоні живуть злі духи. Тому вони й назвали острів «Ланка», тобто «злі духи». Але там володарював також король Зандернац, там були сапфіри, топази, аметисти, найкрасивіші і найкоштовніші в світі рубіни, там навіть був рубін з вершок довжиною і завтовшки в руку, який палав, наче вогонь, збуджуючи жадобу його імператорської величності.

Наступного ранку венеціанці зійшли на берег у супроводі двохсот солдатів, десяти вельмож, перекладача { кількох слуг з подарунками хана. Затока була спокійна, як глибоке, прозоре озеро. Зелена гребля, заросла травами, пальмами, листяними деревами й високою, на зріст людини, папороттю, захищала затоку од вітру.

На воду було спущено всі триста човнів. Вони враз збудили затоку від сну. На деревах заверещали, заметушились маленькі мавпи, застрибали з ліани на ліану, аж поки, нарешті, не знайшли зручне місце, звідки можна було спостерігати незвичну картину. На гілках сиділи барвисті папуги. Якісь маленькі пташки, немов м'ячики, пурхали поміж листям.

Мешканці острова стояли біля своїх хатин і чекали, коли човни підійдуть до берега. Одежа їхня складалася з шматка матерії, обмотаного навколо стегон. Діти були зовсім голі. Коли солдати, сяючи на сонці шоломами й мечами, ступили на землю, перелякані туземці кинулись тікати.

І лише після того, як венеціанці з перекладачами без зброї наблизились до села і запевнили остров'ян, що вони прибули з мирними намірами, чоловіки, жінки і діти, посміливішавши, вийшли їм назустріч.

Якийсь літній чоловік, що носив крім пов'язки на стегнах ще й зелений тюрбан на голові, згодився одвести їх до короля.

Марко Поло попросив батька залишитись з купцями і частиною солдатів на березі і збудувати такий самий укріплений табір, як і на Малій Яві. Сам же він з Мафіо та десятьма вельможами, на чолі двохсотп'ятдесяти вояків і слуг, що несли подарунки, вирушив у глиб острова. Двоє посланців з селища побігли наперед, щоб сповістити короля Зандернаца про приїзд чужоземців.

Вони йшли вздовж берега, пробирались вузенькими стежками крізь ліси, переходили по хистких мостах «річки, піднімалися вгору з допомогою залізних ланцюгів, прикріплених до скель, аж поки, нарешті, на сьомий день не досягли красивої долини, вкритої рисовими полями, пальмовими гаями й садами. Біля підніжжя покраяної проваллями гори розкинулось селище, посередині якого височів королівський палац.