Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги онлайн бесплатно серию книг txt) 📗

На закінчення ще кілька слів про форму.

Той матеріал, що ми тут розглянули, той, що доніс нам найбільше старих мотивів, в котрих можемо добачати відгомони часів чорноморсько-київських, се переважно обрядові, найчастіше величальні пісні, уложені в рівноскладових строфах простої, одностайної, архаїчної будови, схарактеризованої вище. Одним із засобів, котрим додається деяка змінність сьому досить монотонному співові, являється приспів, досить вільно і дотепно змінюваний. Старші рефрени, традиційні — одностайні і незмінні. Вони характеризують, очевидно, цілі цикли пісень:

«Ой рано!» — аналогічне з балканськими і зах.-слов’янськими приспівами (рано-найрано і под.), зв’язаними з стрічею нового весняного сонця, особливо при воді, раннім ранком — так що й сей обряд зветься «на ранило».

«Ой лелю» або «Ой ладо» — варіантом чого, мабуть, і галицький приспів: «Лелію!» — також широко звісне на Балканах, характеризує пісні паровальні і весільні 1.

Приспіви, як «Воїн бо воїн над усе військо подобен» або «Війне, війниче, молодий паничу» 2, мабуть, вказують на подібний характеристичний рефрен пісень величальних дружинних.

1 Пор. матеріал у Потебні, Объясн., І, c. 16 і д., II, с. 786.

2 Гол., II, с. 64, IV, с. 53; Гн., II, с. 45.

3 Вибираю і значу виключно корпусом Гнатюка як найповнішою, збіркою: ч. І — величання господареві і господині, ч. II — величання парубкові і дівчині, цифра означає тут скрізь сторінку.

Сі й інші аналогічні рефрени приходять потім в різних комбінаціях, але поруч них бачимо й інші способи приспівування. Приспів береться з першого віршу, доповнює його, і потім повторюється при всій пісні. Напр., як ми бачили вище в величаннях господаревого багатства:

В нашого господаря —

Приспів: Біг му дав!

Не заздростіте, панове-братя —

Дасть і вам! (І, 120 3)

Вар.: Біг йому дав!

Не завидуйте, милиї братя —

Біг йому дав. (І, 141)

То йому, то йому Бог дав,

Що вітця-матку шанує! (І, 191)

Господареньку, господиночку

Присп.: Встань горі,

Люба ти радість на дворі! (І, 153)

Чи дома господинонько —

Присп.: Ой дома, не повідають! (I, 217)

Ой славна була наша госпося —

Присп.: В тім дому,

Та ходить вона по домі,

Як пчоленька по лоні. (І, 237)

А в пана Йвана славная жена —

Присп.: Бог йому дав,

Бог йому дав

Славную жону у його дому (І, 242)

Мав Івасенько ворона коня —

Присп.: Сам молоденький,

Кінь вороненький. (II, 93)

Пішов же N. N. в чужую сторону —

Присп.: Жаль же його, Боже. (II, 11)

Ішов Андрушенько без ліс темненький.

Присп.: Не сам я, не сам я молод

У тім лісоньку загину! (П, 18)

Вар.: Там сам я, там сам я молод

В темнім лісочку, в жовтім

пісочку загину. (II, 132)

Або: Не сумно, не сумно йому

В темнім лісочку самому!

У господаря плужок найраньше вийшов —

Присп.: Бриніли, бриніли волоньки,

А всі чотири у злоті,

або: Всі чотири, всі чотири волоньки

Бодай здорові ходили. (II, 122)

Посіяла ленку на загуменку,

Присп.: А в неї, а в неї,

А в молоденькій а в неї! (II, 265)

Ходила Анна зеленим лісом

Присп.: Ой лісом, зеленим барвінком. (II, 137)

Пасла Гануня чотири воли

Присп.: В ялині, гей же в ялині,

При зелененькій дубині. (П, 219)

Пішла Касуня рано по воду

Присп.: Над Дунай, Касуня,

Рано по воду над Дунай. (II, 231)

Ой у Львові в роговім домі —

Присп.: На ринку!

Вили віночки всі паняночки

З барвінку! (II, 177)

А в чистім полі коршмонька стоїть —

Присп.: Казано нам, повідано нам:

Доброє пиво,

Мід, горілочка, красна дівочка,

Підемо там! (II, 257)

Там на горонці, в новій коршмонці

Присп.: Іграли, іграли Угри,

По золотому метали. (II, 178)

Вар.: Заграли, заграли Вірмяни

На золотиї цимбали! (II, 179)

Прала дівчина шовкові хусги

Присп.: На леду, на леду, леду,

В студниці, кірниці. (II, 223)

Вар.: На леду, гей на леду,

На поледиці,

На студененькій водиці! (II, 256)

Або: На тихім Дунаю,

Близько коло края. (II, 224)

На серед села світлонька нова,

Присп.: Світлонька моя оріховая. (II, 3)

В нашого пана — пана крайника

Присп.: Писано, ей писано,

Золотом му терем писано! (II, 68)

А в соколонька а двір в острозі —

Присп.: Соколе!

А в соколонька чорні оченька

І брови! (II, 23)

Ой в полі, в полі садок саджений —

Присп.: Зелена, зелена яблонь

Червоні ябка зродила. (II, 201)

Стоїть ми стоїть зелений явір —

Присп.: Повій но,

Повій но вітре,

Прихили явір до землі. (II, 23)

Ой похилився дуб д дубонькови —

Присп.: Діброва!

Дуб зелененький, йа зелененький

Діброва! (II, 118)

А в городочку червона ружа —

Присп.: Процвітай,

Процвітай, червона ружа,

Рано в неділю. (II, 198)

Потім такі і подібні приспіви стають незалежними від змісту і довільно причіплюються до різних величальних пісень — колядних, волочільних, весільних і інших, і змінювання таких рефренів, різнорідне уложених з ритмічного погляду, вносить певну різнорідність в виконання сих пісень самою своєю несподіваністю. Правдоподібно, уведення таких несподіваних приспівів було умисним «трюком» аранжерів. Я вичислю деякі цікавіші приспіви, — між ними чимало дають дійсно поетичний, мальовничий, а притім незвичайно стягнений, до кількох штрихів зведений образ.

Насамперед кілька варіантів сього заспіву «Ой рано»:

Рано, рано, дуже раненько (II, 121),

Рано, рано, так борзо рано.

Враз з зорею (II, 122).

Ой рано, ой рано,

Рано борзо ранейко — на зорах (II, 169).

Рано-рано при зоронці (І, 244).

Рано раненько, світи зоренько (11,70).

Рано раненько, як сходила

Ясная зоронька ясненька (II, 162).

Зоріли, зоріли зорі

Дуже раненько на горі (І, 263).

В неділю, гей же в неділю,

В неділю рано ясне соненько сходжає (І, 175).

Або: В неділю, в неділю рано

Ясне соненько сіяло (II, 94).

В неділю, в неділю рано

Ой як соненько сходило (II, 227).

Вар.: Ясно соненько сходило (II, 183).

Сияе, сияч сонце

По всьому світу і в небі (II, 260).

Часом зоря рання робить асоціацію з зорею вечірнею:

Світила, ой світила нам

Ясная зіронька з вечера (II, 211).

По зорі, по зорі,

По ясненькому місяцю! (II, 150).

Зорейко, ясна зорейко,

Не заходи ж ти раненько! (II, 254).

Світи, світи місяченьку! (II, 1)

Іншим разом ідея раннього ранку вводить птаха як його вісника:

Заспівай, заспівай, соловію,

Перед віконцем на зілю! (II, 118)

Не літай рано-раненько на поле (І, 120).

Соколе!

Ой на дворі, над ворітеньки,

Щебетали ластівоньки (II, 136).

Не зовсім уже ясна асоціація образів:

Ой літай, ой літай, чорна галонько, з-низенька (II, 139).

Дунай, море, гомін хвиль приходять, напр., в таких комбінаціях:

Дунаю, гей Дунаю, тиха водонька, помалу! (II, 58)

Дунаю, гей-гей Дунаю,

Все в милім Бозі гадаю (І, 113).

Повій, повій, вітроньку, стиха,

Помаленьку на Дунай! (II, 168)

Грай, море, грай — радуйся земле до віку! (II, 57)

Бриніла, бриніла вода по каміненьках дрібненько! (II, 153)

Сей мотив потім варіюється ще так:

Бреніла, бреніла коса коло покоса з росою;

або:

Шуміла, шуміла коса коло покоса раненько (з тихенька);

і коротше:

Бреніла коса коло покоса! (II, 72)

Також:

Бреніли, бреніли воли яко соколи,

А все сивенькі на полі (II, 70).

Вар.:

Гей воли, гей сивенькі, гей воли! (II, 67)

«Рай» приходить, напр., в такім образі мішаного характеру:

Рай розвився, ой рай розвився —

Христос народився Та в його дому (І, 117).