Ерагон - Паолини Кристофер (читать книгу онлайн бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
«Обладунки для дракона! — подумки вжахнувся Ерагон. — Сапфіро, що ти на це скажеш?»
— А давай-но поміряєм! — із захватом вигукнула вона у відповідь.
Після доволі марудної вовтузні, а вбирання дракона в металеві шати — справа неабияк марудна, Ерагон з Ориком відійшли вбік, аби помилуватись своєю роботою. Усе вийшло якнайкраще: броня закривала дракона по самісінькі очі, і тільки крила залишались незахищеними.
— Ну як я тобі? — почув Ерагон глухий, немов із-під землі, голос.
— Потрясно! — відповів той.
— Для тебе в мене теж дещо є, — сказав Орик, збираючи рештки невикористаних обладунків. — Хоч ми й рідко виготовляємо зброю для людей, але дещо я все-таки знайшов…
Ерагон одягнув через голову міцний лускатий панцир зі шкіряною підкладкою, що, неначе спідниця, сягав йому до колін. Той важко ліг на плечі, побрязкуючи при кожному кроці, тож юнакові одразу ж довелося вдягти пояс із Зароком. На голову він начепив спочатку шкіряну шапочку, потім кольчужний підшоломник і нарешті шолом із золота й срібла. На передпліччя йому прикріпили нарукавники, ноги захистили спеціальними щитками, а руки — бойовими рукавицями. І врешті-решт гном вручив спантеличеному Ерагонові величезний меч із зображенням дуба.
Усі ці речі були дуже дорогі, тож юнак уклонився до землі й шанобливо сказав:
— Дякую, друже, тобі й твоєму королеві за цей безцінний подарунок!
— Почекай із подякою, — посміхнувся Орик. — Нехай ці обладунки спочатку допоможуть тобі під час бою.
Якраз у цю мить військо, що шикувалося поблизу них, несподівано рушило, розділившись на три колони. Ерагон розгублено глянув на гнома, але той тільки знизав плечима:
— Гадаю, нам саме час до них приєднатись.
Вони долучилися до однієї з колон, яка прямувала до стінки кратера. По дорозі юнак хотів був розпитатися про ургалів, але гном знав тільки те, що до ворогів було заслано розвідників. Невдовзі колона зупинилася біля зруйнованого тунелю, вихід до якого було завалено камінням.
— Мабуть, це одне з тих місць, де вони хочуть виманити ургалів на поверхню, — збагнула Сапфіра.
Гноми встромили в землю сотню жердин із ліхтарями. Вони утворили чималий острівець світла, що сяяв, неначе вечірнє сонце. Біля виходу з тунелю вояки розпалили багаття й почали гріти величезні казани зі смолою. Ерагон з огидою відвернувся. Такий спосіб боротьби — нехай навіть з ургалами! — видавався йому занадто жорстоким.
Нудячись між працьовитими гномами, Ерагон і собі спробував'їм допомогти, приєднавшись до гурту вояків, що рили траншеї. Сапфіра теж не сиділа на місці. Тим часом Орик уважно перевіряв, як будують барикади для лучників. Коли траншеї було вирито й укріплено колодами, Ерагон із драконом сіли трохи перепочити.
— Усі люди й гноми зараз на полі бою, — сказав Орик, умощуючись поруч. — Підходи до Тронжхейма перекрито. Ротгар очолив колону зліва від нас, а Аджихад повів ту, що попереду.
— А хто командує нашою? — поцікавився парубок.
— Йормундур, — буркнув гном і раптом аж підскочив від подиву: — А це що таке?
До них наближався озброєний мечем і щитом Мертаг, ведучи за собою вірного Торнака.
— Не хвилюйся! — гукнув юнак. — Аджихад звільнив мене з-під варти.
— А чого б це він тебе звільняв? — з недовірою спитав Орик.
— Він сказав, що це слушна нагода перевірити, чи в мене справді добрі наміри, — відповів Мертаг. — Мабуть, він іще й досі не вірить, що я не збирався заподіяти варденам шкоди.
Ерагон страшенно зрадів, що його приятель на свободі, адже той був неперевершеним бійцем.
— А звідки нам знати, що ти не брешеш? — скривився гном.
— Бо я так сказав, — раптом пролунав позаду голос Аджихада. Вбраний у бойову кірасу й озброєний мечем, він підійшов до них.
— Орик непогано тебе спорядив, — сказав Аджихад Ерагонові, відвівши його вбік.
— Авжеж, — зніяковів хлопець. — А що чути з тунелю?
— Нічого, — відповів Аджихад. — Один із близнюків залишається в Тронжхеймі. Він буде спостерігати за битвою й передаватиме нам інформацію через свого брата. Я знаю, що ти можеш спілкуватися на відстані, тож мені треба, аби ти переказував близнюкам усе, що бачиш, ну й, звісно, мої накази. Гаразд?
Ідея спілкуватися з близнюками не дуже сподобалась Ерагонові, але відмовити він не міг.
— І ще одне, — кивнув володар, — ти не піхотинець і не кавалерист, тебе взагалі важко зарахувати до будь-якого військового підрозділу, якими я звик керувати. Зрозуміло, в бою може всяке трапитись, але вам із драконом краще залишатися на землі. У повітрі ви будете надто гарною мішенню для лучників. Ти битимешся верхи на Сапфірі?
— Я ще не знаю, — відповів Ерагон, який ніколи раныше не бився верхи: не те що на драконі, але навіть на коні. — Навряд чи я когось дістану мечем, сидячи на Сапфірі. Хіба що там будуть ті ургали-велетні, які нас переслідували.
— А куди ж без них! — зітхнув Аджихад. — Але ти мусиш стерегтися, бо, якщо з тобою трапиться якесь лихо, це буде надто великою втратою для варденів.
Сказавши це, володар подався геть.
Ерагон повернувся до Орика з Мертагом і присів навпочіпки біля Сапфіри, впершись коліньми в щит. Усі застигли в очікуванні, як і сотні вояків довкола. Юнак мимохіть озирнувся, і його серце несамовито закалатало: неподалік від них стояла прекрасна Арія, озброєна мечем.
— Ти теж будеш битися? — гукнув до ельфійки Ерагон.
— У мене немає іншого вибору, — озвалась та.
— Але ж це небезпечно!
— Я не маленька дівчинка! — відповіла Арія. — Ельфи вчать військовій справі і чоловіків, і жінок. Тож я не одне з ваших безпорадних дівчисьок, які непритомніють від одного тільки вигляду зброї. І хоч я втратила яйце Сапфіри, я мушу відстояти власну честь, оберігаючи вас із драконом під час бою. Не забувай, що моя магічна сила куди більша, ніж сила будь-кого з присутніх. А якщо раптом з’явиться Смерк, хто буде з ним битись?
— Тоді бережи себе, — тихо сказав Ерагон. — Хоча б заради мене.
— Спробую, — невдоволено буркнула ельфійка. — Адже я твоя боржниця.
Юнак чомусь почервонів і відвернувся до Сапфіри.
— Що вона сказала? — ревниво спитав дракон.
— Та так, нічого, — відповів Ерагон.
Поринувши у власні думки, захисники мирної цитаделі сиділи в гнітючій тиші. У кратері Фартхен Дура поволі залягла темрява, яку де-не-де пронизували криваві спалахи ліхтарів та вогнищ, на яких кипіла смола. Ерагон розглядав візерунок на своїй кольчузі й час від часу потайки зиркав на ельфійку. Орик розмірено водив точилом по лезу своєї сокири, вряди-годи перевіряючи її гостроту, а Мертаг незворушно вдивлявся у далечінь.
Не раз і не два по табору пробігали гінці, і тоді воїни схоплювались на ноги, але тривога весь час була хибною. Напружене чекання дратувало військо, тож довкола лунали гнівні вигуки. Здавалося, у Фартхен Дурі завмерло все, навіть вітер. Принаймні дим від незліченних багать дуже дошкуляв.
Ніч повільно минала. Поле майбутньої битви завмерло. Довкола було тихо, як на цвинтарі. М’язи судомило від виснажливого чекання, а на повіки спадала важка дрімота.
— Уже пізно, — сказав нарешті Орик. — Лягаймо спати. У разі чого варта нас розбудить.
Мертаг щось буркнув у відповідь, але Ерагонові було байдуже. Він скрутився під крилом у дракона й підклав під голову щит. Засинаючи, юнак бачив, як Арія вартує неподалік, вдивляючись у довколишню темряву. Його сновидіння були заплутані й тривожні, і в них то тут то там зринали рогаті потвори. Юнак знову й знову чув низький голос, що весь час питав: «Ти готовий?». Ерагон стогнав уві сні. Він ніби марив наяву, аж доки чиясь рука обережно не торкнулась його плеча і юнак не прокинувся.
Битва під Фартхен Дуром
— Почалося, — сумно сказала Арія.
Вояки вкотре вишикувались в бойові шеренги. Орик заклопотано вимахував сокирою, розминаючи м’язи, а ельфіка поклала стрілу на лук.
— Кілька хвилин тому з тунелю повернувся розвідник, — пояснив Мертаг. — Ургали наближаються.
