Леопард - Несбьо Ю (читать книги полные TXT) 📗
— Отже, їй байдуже, а йому — ні? — вискочила Пеліканиха. — Отак завжди: жінки виглядають розпусними, а чоловіки героями — в очах інших чоловіків, певна річ.
— Тоні Лейке мав щонайменше дві серйозні причини затуляти їй рота, — вів далі Харрі. — По-перше, він не хотів виставляти напоказ, що тельбушить когось просто неба, коли жовта преса розпатякала про його заручини, але найбільше — гроші майбутнього тестя мають врятувати його інвестиції в Конго. По-друге, Тоні Лейке — досить досвідчений, знає, як поводитися у горах.
— А гори яким боком тичуться до справи?
Мікаель Бельман за столом аж трусився від сміху.
— Через лавину, — ледве вимовив Бельман. — Тоні побоювався, що крики Аделе спричинять сходження лавини.
— Тоні знав, що більш як три четвертих усіх лавин, у яких гинуть люди, вони ж самі й спричинили, — пояснив Харрі.
За столом недовірливо посміювалися, навіть Пеліканиха усміхнулась.
— Але чому ти вирішив, що кавалер Аделе бачив їх? — спитала вона. — І що їй було байдуже? Може, вона так захопилася, що забулася?
— А тому, що Аделе вже такі фокуси робила й раніше. — Харрі відхилився на спинку крісла. — Вона відправляла своєму бойфренду на мобільник відео, де трахалася з іншим. Грубе, але досить вичерпне повідомлення. І за словами її друзів, після тієї подорожі у Ховасхютту вона більше не бачилася зі своїм залицяльником.
— Цікаво, — мовив Бельман. — І що з цього випливає?
— Мотив, — обізвався Харрі. — Уперше у цій справі ми маємо ймовірне «чому».
— Тобто версію про несамовитого серійного убивцю ми відкидаємо? — спитав Ердал.
— У Сніговика теж був мотив, — встряла Беата Льонн, котра щойно зайшла й сіла у кінці столу. — Божевільний, але, безперечно, мотив.
— Зараз усе простіше, — мовив Харрі. — Старі, як світ, ревнощі. Через них у цій країні скоюють дві третини убивств. Та й у решті країн здебільшого теж. У цьому сенсі ми, люди, досить передбачувані.
— Може, це пояснює убивства Аделе Ветлесен та Тоні Лейке, — мовила Пеліканиха, — А як щодо решти?
— Їх треба було прибрати, — пояснив Харрі. — Всі вони могли стати свідками того, що сталося у Ховасхютті, а отже, розповісти поліції, дати нам мотив, якого ми не мали. А головне — вони стали свідками страшенного приниження, адже його зрадили привселюдно. Для людини з нестійкою психікою цього достатньо.
Бельман ляснув у долоні:
— Сподіваюсь, незабаром ми отримаємо відповіді принаймні на частину з цих питань. Я спілкувався телефоном з Кронглі, він сказав, що погода в місці пошуків покращилась, і невдовзі вони зможуть надіслати туди собак і влаштувати пошуки з гвинтокрила. А чому ти, Харрі, раніше не розповідав, що підозрюєш, буцімто загиблий — Тоні Лейке?
Харрі знизав плечима:
— Я гадав, що труп знайдуть набагато швидше, тому не вважав за потрібне розповідати про свої припущення. Врешті, ревматоїдний артрит — доволі поширене захворювання.
Бельман на хвильку спинив погляд на Харрі, перш ніж звернувся до решти присутніх:
— Отже, панове, маємо підозрюваного. Чи хтось бажає підшукати йому ім’я?
— Сьомий, — озвався Ердал.
— Залицяльник, — рішуче вигукнула Пеліканиха.
На кілька секунд запала тиша, ніби їм потрібен був час, щоб перетравити почуте й мати змогу просуватися далі.
— Зараз я не беру безпосередньої участі у розслідуванні, — повела Беата Льонн, розуміючи, що всі присутні знають: вона ніколи не бере слово, якщо не вивчила питання досконально. — Але хіба вас нічого не здивувало? У Лейке є алібі на час двох убивств, але що ж робити з доказами, які свідчать проти нього? З телефонним дзвінком Еліасу Скугу з оселі Лейке? Чи зі знаряддям убивства, яке добули в Конго? Та ще й з ділянки, де у Лейке є економічна зацікавленість? Невже це лише збіги?
— Ні, — мовив Харрі. — Той Залицяльник з першого ж дня наштовхував нас на думку, що убивця — Тоні Лейке. Саме Залицяльник заплатив Джуліані Верні, щоб вона полетіла у Конго, — він-бо розумів, що будь-який слід, що веде у Конго, кине підозру на Тоні Лейке. А щодо телефонної розмови з Еліасом Скугом, то сьогодні я перевірив те, що мав перевірити вже давно, але ми, як зазвичай, про це не подумали, адже гадали, що вже майже дісталися мети. Ми намагаємося уникати всього, що, можливо, послабить нашу доказову основу. Майже у той самий час, як телефонували Скугові з оселі Лейке, у його офісі на Акер-Брюгге було зроблено три дзвінки по внутрішньому телефону Лейке. Чоловік не мав змоги бути у двох місцях одночасно. Закладаюся на двісті крон, що він був на Акер-Брюгге. Чи хтось поб’ється зі мною об заклад?
У відповідь — тиша й широко розплющені очі.
— Гадаєш, Залицяльник телефонував Еліасу Скугу з помешкання Лейке? — спитала Пеліканиха. — А як же...
— Коли Лейке приходив до мене в Управління поліції, він розповідав, що нещодавно хтось вдерся у його будинок через льох. За часом збігається із дзвінком Скугу. Залицяльник прихопив з собою велосипед, щоб видати все це за крадіжку зі зломом: у поліції б зареєстрували саме так, та й по всьому. Лейке знав, що ми нічого не станемо затівати через таку дрібницю, тому навіть заяву подавати не став. Таким чином, Залицяльник сфальшував неспростовний доказ проти Лейке.
— Ну й гад! — бовкнула Пеліканиха.
— Я приймаю пояснення того, як він це вчинив, — мовила Беата Льонн. — Але чому? Навіщо йому підставляти Тоні Лейке?
— Він збагнув, що ми так чи інакше знайдемо зв’язок між убивствами й Ховасхюттою, — вів далі Харрі. — І це звузить коло підозрюваних, тому ми зосередимося на тих, хто ночував у хатинці тієї ночі. З двох причин він видер сторінку з книги відвідувачів у Ховасхютті. По-перше, щоб імена тих, хто там був, опинилися у нього, а не у наших руках, і він спокійно знайшов би їх і повбивав, а ми не стали йому на заваді. По-друге, і це набагато вагоміше, — таким чином він приховав від нас своє ім’я.
— У цьому є сенс, — погодився Ердал. — І щоб бути зовсім упевненим, що ми не дістанемось до нього, підсунув нам головного підозрюваного — Тоні Лейке.
— Саме тому він лише наприкінці підстеріг і вбив Тоні Лейке, — мовив слідчий з пишними, як у Нансена, вусами, котрого Харрі знав лише за прізвищем.
Встряв його сусід, хлопець із чистою ніжною шкірою та ясними очима, Харрі не запам’ятав ані імені, ані прізвища його.
— Але, на лихо убивці, на час двох злочинів Лейке мав алібі. На жертовну офіру він уже не годився, тому довелося прибрати ворога номер один.
У залі потепліло, бліде сором’язливе зимове сонечко ніби аж осяйнуло приміщення. Вони йшли правильним шляхом. Нарешті вузол почав помалу послаблюватися. Харрі зауважив, що навіть Бельман нетерпляче нахилився уперед у своєму кріслі.
— Все це прекрасно, чудово навіть, — мовила Беата Льонн, і, поки Харрі чекав на її «але», він уже самотужки втямив, про що йдеться й чому вона взяла на себе роль адвоката диявола. Адже вона знала, що він має всі відповіді на її питання. — Але навіщо Залицяльнику все ускладнювати, яка у цьому потреба?
— Бо люди — складні, — відповів Харрі. І відчув у цих словах відлуння вже десь почутого, тільки не пригадував, від кого. — Ми полюбляємо робити складні речі, які перетинаються, взаємодіють між собою, нам подобається вершити долі й відчувати себе володарями власного всесвіту. Знаєте, що нагадала мені кімната, яка згоріла на фабриці «Кадок»? Центр управління. Штаб-квартиру. До речі, те, що він прагнув убити Лейке, — недоведений факт. Може, Залицяльник саме й прагнув, щоб його впіймали й засудили.
У кімнаті запала така тиша, що навіть чутно було, як за вікном щебече якась пташка.
— Чому? — ошелешено спитала Пеліканиха. — Він же все-таки його вбив? І катував?
— Тому, що біль та смерть для людини — не найстрашніше, — мовив Харрі. І знову відчув відлуння... — Найжахливіше — приниження. Саме цього він прагнув для Лейке. Приниження, коли у тебе забирають усе, що маєш. Падіння, сором.
Він помітив, як Беата Льонн легко й згідливо посміхнулася.
