Доктор Сон - Кінг Стівен (смотреть онлайн бесплатно книга TXT) 📗
Він підвівся, витер руки собі об сорочку і, наче сліпий, вирушив до «Ріви».
(«Абро ти там»)
(«так»)
Вже не так панічно, і це було добре.
(«треба щоб мама твоєї подружки зателефонувала в поліцію і сказала їм що ти в небезпеці Крук у Енністоні»)
Втручати поліцію у справу, яка по суті є надприродною, це було останнім, чого Ден хотів, але наразі він не бачив іншого вибору.
(«я не…»)
Перш ніж вона встигла договорити, її думку перебило потужним вереском жіночої розлютованості.
(«ТИ МАЛЕ КУРВИЩЕ»)
Раптом у Деновій голові знову опинилася та жінка в капелюсі, цього разу не як елемент сновидіння, а в’яв, у глибині поза його очима спалахнув її образ: істота неймовірної вроди, яка була зараз голою, її вологе волосся лежало в неї на плечах зміями Медузи Горгони. Але тут її рот роззявився і вся краса зруйнувалася. Там була тільки темна діра з єдиним випнутим пожовклим зубом. Майже іклом.
(«ЩО ТИ НАРОБИЛА»)
Ден похитнувся і сперся рукою об перший пасажирський вагон «Ріви», щоб утриматися на ногах. Світ усередині його голови обертався. Жінка в капелюсі зникла, і раптом навкруг нього згромадилися занепокоєні обличчя. Люди питалися, чи все з ним гаразд.
Він пригадав, як Абра намагалася пояснити, як обертався світ того дня, коли вона побачила фотографію Бреда Тревора в «Енністонському шоппері»; як зненацька Абра почала дивитися на світ очима жінки в капелюсі, а жінка у капелюсі дивилася її очима. Тепер він зрозумів. Те саме відбувається знову, і його заразом тепер теж взяли покататися.
Роза лежить на землі. Вона бачить широкий шматок неба вгорі. Люди, що скупчилися навкруг неї, це, безсумнівно, її плем’я убивць дітей. Це те, що зараз бачить Абра.
Питання в тому, що бачить зараз Роза?
16
Зміїне Жало зациклилася, потім повернулася назад. Як же це нестерпно боляче. Вона подивилася на чоловіка, що укляк навколішках біля неї.
— Чи можу я щось для вас зробити? — запитав Джон. — Я лікар.
Попри весь біль, Енді розсміялася. Це той лікар, що належить до тих людей, які ось лишень щойно застрелили на смерть лікаря Правдивих, і він тепер пропонує допомогу. Як би такого розцінив Гіппократ?
— Пустити кулю в мене, сракоголовий. Це єдине, що мені приходить на ум.
Неінтересний, той, що особисто вистрелив у Горіха, приєднався до того, що назвався лікарем.
— Ви на це заслужили, — сказав Дейв. — Чи ви думали, я отак просто дозволю вам захопити мою доньку? Закатувати і вбити її, як ви це зробили з тим бідним хлопчиком у Айові?
Вони про це знають? Звідки вони про це знають? Але це не має значення зараз, принаймні для Енді.
— Ви, люди, ріжете свиней і корів і овець. Хіба ми робимо щось інакше?
— На мою скромну думку, вбивство людських істот дещо інша річ, — сказав Джон. — Називайте мене глупуватим і сентиментальним.
Рот Зміїного Жала був повен крові й чогось іще, грудкуватого. Зубів, мабуть. Це також не мало значення. Наприкінці це мусить бути м’якшим, аніж те, через що пройшов Баррі. У всякому разі, це мусить кінчитися швидше. Але ще одну річ треба було прояснити. Просто, щоб вони знали.
— Це ми людські істоти. А ви… ви всього лише мугирі.
Дейв усміхнувся, але очі його дивилися жорстко.
— А хіба це не ви зараз лежите на землі, з волоссям в грязюці і в заляпаній кров’ю сорочці. Я сподіваюся, пекло здасться достатньо гарячим для вас.
Зміїне Жало відчула наближення наступного циклу. Якщо пощастить, цей буде останнім, але поки що вона міцно трималася за свою фізичну форму.
— Ви не розумієте, як воно було зі мною. Раніше. Чи як тепер з нами. Нас усього купка, і ми хворі. У нас…
— Я знаю, що у вас, — перебив її Дейв. — Сраний кір. Я сподіваюся, він роз’їсть весь ваш жалюгідний Вузол зсередини і назавжди.
Зміїне Жало відповіла на це:
— Ми не вибирали, ким нам бути, так само, як і ви не вибирали, ким вам бути. У нашій шкурі ви робили б те саме.
Джон повільно похитав головою.
— Ніколи. Ніколи.
Вона почала зациклюватися. Але спромоглася ще на чотири слова.
— Їбучі мужики. — Фінальний ковток повітря і погляд на них з її зникаючого обличчя. — Їбучі мужики.
А потім вона пропала.
17
Ден вирушив до Джона з Дейвом, повільно й обережно, спираючись дорогою, щоб утримати рівновагу, на пікнікові столики. Сам того не усвідомлюючи, він підібрав Абриного м’якого кролика. У голові в нього прояснювалося, але це було суперечливе покращення.
— Ми мусимо вертатися до Енністона, і то швидко. Я не можу торкнутися Біллі. До цього міг, але тепер він пропав.
— Абра? — перепитав Дейв. — Що з Аброю?
Дену не хотілося на нього дивитися — лице в Дейва було оголене страхом, — але він себе примусив.
— Вона пропала теж. А також та жінка в капелюсі. Вони обоє зникли з трансляції.
— Що це може означати? — Дейв ухопив Дена за барки обома руками. — Що може це означати?
— Я не знаю.
Це було правдою, але йому було лячно.
Розділ чотирнадцятий
Крук
1
«Побудь зі мною, Татку, — сказав тоді Баррі Хінець. — Нахилися ближче».
Це було якраз по тому, коли Зміїне Жало ввімкнула перший з порнофільмів. Крук сидів з Баррі, навіть тримав його за руку, поки цей помираючий чоловік страдницьки перетерплював свій черговий цикл. А коли він повернувся…
«Послухай мене. Вона слідкувала, авжеж. От тільки коли почалося це порно…»
Пояснювати тому, хто не до діла з локалізацією, було важко, особливо, коли той, хто пояснює, смертельно хворий, але Крук ухопив суть. Трахомудрі штукарі біля басейну шокували дівчинку, як на це й сподівалася Роза, але вони досягли більшого, ніж просто змусити її відсахнутися і припинити шпигувати. Впродовж кількох секунд Баррі локалізовував її місцеперебування ніби з подвійною потужністю. Вона так само їхала в карликовому потязі з батьком туди, де вони збиралися влаштувати свій пікнік, але її шок породив інший примарний образ, сенсу в якому ніби не малося. Там вона перебувала у туалеті, мочилася.
— Може, ти побачив якийсь спогад, — сказав Крук. — Могло так бути?
— Йо, — сказав Баррі. — Мугирі часто думають всяке ідіотське лайно. Найбільш імовірно, нічого в цьому нема. Але на мить було таке відчуття, ніби вона двійня, розумієш?
Крук не зрозумів, зовсім, але кивнув.
— От тільки, якщо в цьому щось є, вона може провадити якусь власну гру. Подай мені мапу.
У Джиммі Арифметики в ноутбуку мався весь Нью-Гемпшир. Крук тримав комп’ютер перед Баррі.
— Отут вона зараз, — сказав Баррі, постукавши по екрану. — Їде зі своїм татусем до тієї місцини, Клауд-Глен.
— Геп, — поправив Крук. — Клауд-Геп.
— Яка нахер різниця. — Баррі пересунув палець північно-східніше. — А ось звідси надійшов той примарний сплеск.
Крук повернув до себе комп’ютер і подивився крізь краплину безсумнівно інфікованого поту, яку Баррі залишив на екрані.
— Енністон? Це ж її рідне місто, Баррі. Вона, мабуть, по всьому ньому позалишала свої психосліди. Як часточки відмерлої шкіри.
— Звісно. Спогади. Мрії. Оте всяке ідіотське лайно. Як я й казав.
— І воно пропало тепер.
— Йо, але… — Баррі вхопив Крука за зап’ясток. — Якщо вона дійсно така потужна, як каже Роза, дійсно може так бути, що вона веде з нами гру. Перекидається голосом далеко, типу.
— Ти коли-небудь натрапляв на духоголових, які б уміли це робити?
