Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
З сього боку сей шляхетський привилей набирає чималого принципіяльного значіння, хоча на практиці й не був переведений. Я виймаю з нього головну частину, з деякими скороченнями в титулятурі то що:
Въ нынЂшнемъ во 162 году, какъ учинились подъ нашею государскою высокою рукою гетманъ Богданъ Хмелницкой и все войско Запорожское и вся Малая Русь, и вЂру намъ и нашимъ государскимъ дЂтямъ и наслЂдникомъ на вЂчное подданство учинили, и въ мартЂ мЂсяцЂ присылали къ намъ великому государю, къ нашему царскому величеству, онъ гетманъ Богданъ Хмелницкій и все войско Запорожское посланниковъ своихъ Самойла Богданова да Павла Тетерю, чтобъ намъ его, гетмана Богдана Хмелницкого и все войско Запорожское пожаловати, позволити шляхтЂ благочестивой христіянской вЂры, которые въ Малой Росіи обрЂтаютца и вЂру намъ на подданство учинили, быти при своихъ шляхетпкихъ волностяхъ и правахъ и привиліяхъ, и старшихъ себЂ на уряды судовые выбирати межъ себя; и добра свои имЂти свободно, также какъ и напередъ того при королехъ полскихъ бывало и суды земскіе и градцкіе отправляти черезъ тЂхъ урядниковъ, которыхъ они сами межъ себя оберутъ. И мы великій государь для челобиться подданного нашего Богдана Хмелницкого и всего войска Запорожского, шляхтЂ, которые пребывають въ нашей царского величества отчизнЂ въ Малой Росіи, велЂли быть подъ нашею высокою рукою, по прежнимъ ихъ правамъ и привиліямъ, каковы даны имъ права и привилія и водности отъ королей полскихъ. А волностей ихъ пшяхетцкихъ ни въ чем нарушивати не велимъ, и старшихъ имъ себЂ на уряды судовые земскіе и градцкіе выбирати межъ себя самимъ, и маетностями своими владЂть поволили, и судитись имъ межъ себя, по своимъ правамъ, поволили. И по нашему жалованью, нашіе отчины Малые Росіи жителемъ, шляхтЂ, быти подъ нашею высокою рукою по своимъ прежнимъ правамъ и привиліямъ, въ волностяхъ шляхетпкихъ свободно безо всякіе неволи, во всемъ по тому какъ въ сей нашей государской жаловалной грамотЂ написано, и намъ (и сыну нашему царевичю АлексЂю АлексЂевичю) 9) и наслЂдникомъ нашимъ служити и всякого добра хотЂти, и на нашихъ непріятелей, гдЂ наше царское повелЂнье будетъ, ходити и съ ними битися, и во всемъ быти въ нашей государской волЂ і въ послушаньЂ навЂки 10).
Нинішнього 162 року, як гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорозьке і вся Мала Русь піддалися під нашу царську руку і зложили присягу нам і нашим дітям і наступникам, і в місяці березні присилали своїх посланників С. Богдановича і П. Тетерю, щоб ми його, гетьмана, і все військо Запорозьке пожалували: шляхті благочестивої віри, що пробуває в Малій Росії і присягу нам зложила, щоб ми дозволили бути при своїх шляхетських вільностях, правах і привилеях: старших з-поміж себе вибирати собі на уряди судові, маєтностями своїми володіти свобідно, як то бувало давніше за королів польських, і суди земські й гродські відправляти через урядників, яких вони з-поміж себе виберуть. То ми на проханнє підданого нашого, Б. Хмельницького, і всього Війська Запорозького, тій шляхті, що пробуває в нашій батьківщині-Малій Росії, веліли бути під нашою високою рукою на давніх правах і привилеях, як були їм надані права, привилеї і вільности від польських королів. Вільностей їх шляхетських ні в чім порушувати не позволимо. Вибирати їм старших з-поміж себе на уряди судові, земські і ґродські, маєтностями своїми володіти і своїм правом судитися ми їм позволимо. Мають сі мешканці нашої батьківщини. Малої Росії,-шляхта-жити під нашою високою рукою за своїми давніми правами і привилеями, в вільностях шляхетських свобідно і без якої небудь неволі, так як у сій нашій жалувальній грамоті написано, служити і всякого добра бажати нам, сину нашому Олексієві і наступникам нашим, на наших неприятелів, куди буде від нас звелено ходити і битися з ними, а нашій волі в усім бути послушними.
В сій грамоті звертає на себе увагу, що шляхта тут явно не зараховується до війська Запорозького, ані не стоїть під його владою: військо Запорозьке і шляхетська верства входять в поняттє Малої Росії як складові частини, одна від другої незалежні. Поняттє зверхности чи протекторату Запорозького війська нічим не підчеркнене: військо тільки клопочеться за шляхтою, можливо лише тому, що опинилося в ролі посередника між царем і “Малою Росією”, як ініціятор її переходу під царську зверхність. З сього боку принципіяльне значіннє шляхетського привилею велике-хоч практичне значіннє потім було ніяке. Але в березні того не передбачали: се найкраще ілюструє ваганнє самих послів- Богдановича і Тетері, де їм користніше рахуватися: чи в війську чи в шляхетській верстві, що за польськими традиціями могла б опинитися в безпосереднім присуді київського воєводи (дивись зараз нижче, с. 827).
Инші привилеї-характеру маєткового, вони принципіяльно важні як санкція царського права на безпосереднє розпорядженнє земельним фондом України.
Таке наданнє Чигринського староства “з усіми приналежностями” на гетьманську булаву Запорозького війська, “для всякого урядства”, “по прежним правам и привиліям”, як наперед сього було надано від королів польських (в резолюціях на статті 14 березня, п. 4, було зпочатку написано: “противъ привилья королевскаго”, на взірець королівського привилея, але потім зачеркнено) 11).
Дивним дивом не було видано окремо привилея на Терехтемирівську фундацію і уходи р. Самари, хоч про се і посли просили в перших розмовах, 13 березня, і королівський привілей на взірець привезли.
Натомість гетьман дістав надання in optima forma на Гадяцьке староство. Як перший в ряді сих царських надань, що принесли Україні таку руїну, політичну, соціяльну і національну воно варто уваги і я так само наводжу з нього головну частину:
Пожаловали есмя подданого нашего Богдана Хмелницкого, гетмана войска Запорожского, за православную христіянскую вЂру и за святые божіи церкви крЂпкое и мужественное стоянье, и къ намъ великому государю и ко всему нашему Російскому государству многіе и вЂрные службы: что въ нынешнемъ во 162 году, какъ по милости божіи учинились подъ нашею государскою высокою рукою онъ Богданъ Хмелницкой, гетманъ войска Запорожского и все войско Запорожское и вся Малая Русь, и вЂру намъ великому государю и нашимъ государскимъ дЂтямь и наслЂдникомъ на вЂчное подданство учинили, и въ мартЂ мЂсяцЂ присылали къ намъ онъ, гетманъ Богданъ Хмелницкой посланниковъ своихъ Самойла Богданова да Павла Тетерю, и тЂ посланники намъ имянемъ Богдана Хмелницкого, гетмана войска Запорожского, били челомъ, чтобъ намъ его, гетмана, пожаловати, велЂти ему дати изъ нашихъ царского величества черкаскихъ городовъ городъ Гадичь со всЂми угодьи въ вЂчность ему и потомкомъ его. И мы его, Богдана Хмелницкого, гетмана войска Запорожского, за его къ намъ и ко всему нашему царского величества Російскому государству многія вЂрныя службы, пожаловали, велЂли ему и потомкомъ его тЂмъ городомъ Гадичемъ вдадЂть такъ, как прежъ того городъ Гадичь былъ за прежними вотчиники, со всЂми къ нему приналежностями. И по нашему жалованью Богдану Хмелницкому, гетману войска Запорожского, и дЂтемъ его и потомкомъ его тЂмъ городомъ Гадичемъ, со всЂми къ нему приналежностями, владЂть такъ, какъ тотъ городъ прежъ сего во владЂньЂ былъ у прежнихъ вотчинниковъ, а иному никому въ тотъ городъ не вступатися 12).
Пожалували ми нашого підданого Б. Хмельницького, гетьмана війська Запорозького, за показану ним кріпку і мужну оборону православної віри і святих церков і за велику і вірну службу нам великому государеві, і всьому нашому Російському царству. Як сього 162 р. за ласкою божою, Б. Хмельницькій і все військо Запорозьке і вся Мала Росія учинились під нашою високою рукою, зложили присягу на вічне підданство нам і нашим дітям і наступникам, і прислали в місяці березні своїх посланників: С. Богдановича і П. Тетерю,-вони били чолом нам іменем Б. Хм., гетьмана війська Запорозького, щоб ми його пожалували: веліли дати з наших цар. величества черкаських городів город Гадяч з усіми приналежностями на вічність йому і його потомкам. І ми його, Б. Хм., за його вірні служби нам і війську нашому царству пожалували: звеліли йому і потомкам його володіти тим городом Гадячом, так як він належав попереднім власникам, з усіми приналежностями. Так от за нашим наданнєм Б. Хм., діти і потомки його володітимуть тим городом Гадячом, так як володіли попередні власники і ніхто більше не матиме до нього права.
