Під куполом - Кінг Стівен (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗

Вона нахилилася над заплаканою дівчиною.

— Прочисти собі вуха, Саммі, бо ти мусиш почути, що я тобі скажу. Вони зробили це раз, вони зроблять це знову. І тоді, коли оприявниться якась інша жінка з кровоточивою піхвою, а то ще й вагітна дитям когось з тих ґвалтівників, я прийду до тебе, і я скажу…

— Ні! Перестаньте!

— Що ти посприяла цьому. Це ти була там і підбадьорювала їх.

— Ні! Це не я, то Джорджія! Джорджія їх підбадьорювала, — заридала Саммі.

Пайпер відчула холодну відразу. Жінка. Якась жінка була там. У голові її червона тріщина розійшлася ще ширше. Скоро вона почне вивергатися лавою.

— Назви мені імена, — повторила вона.

І Саммі назвала.

Джекі Веттінгтон і Лінда Еверет сиділи в машині перед «Фуд-Сіті». Крамниця, замість восьмої, сьогодні мусила зачинитися о п'ятій. Їх сюди послав Рендолф, бо вважав, що раннє закриття може спричинитися до безладдя. Недотепна ідея, бо в супермаркеті було майже порожньо. На парковці стояло хіба що з десяток машин, а кілька клієнтів, які ще скуплялися, рухалися мляво, ніби одночасно дивилися якийсь спільний дурний сон. Обидві поліціянтки бачили тільки одного касира, підлітка на ім'я Брюс Ярдлі. Замість кредитних карток, хлопець приймав тільки готівку й розписки. М'ясний прилавок виглядав убого, проте курчат там було ще повно, а більшість полиць із консервами й сухими харчами були щільно запаковані бляшанками й коробками.

Вони чекали, поки супермаркет покинуть останні покупці, коли задзвонив Ліндин телефон. Вона поглянула на екран і відчула укол страху в животі. Дзвонила Марта Едмандс, котра доглядала Дженілл і Джуді, поки Лінда й Расті були на роботі — а на роботі вони перебували майже безперервно з тої пори, як опустився Купол.

— Марта? — спитала вона, молячись, щоб там нічого не трапилось, щоб Марта просто спитала її, чи нормально, якщо вона зводить дівчаток на майдан, або ще щось таке. — Марто, у вас все гаразд?

— Ну… так. Авжеж, загалом, — Лінду вгризла тривожність, яку вона дочула в голосі Марти. — Але… ти знаєш про оті судороги?

— О Господи… У неї був напад?

— Гадаю, так, — сказала Марта, і поспішила додати: — Вони зараз у повному порядку, розмальовують картинки в сусідній кімнаті.

— Що трапилося? Розкажи мені!

— Вони сиділи на гойдалці. Я займалася моїми квітами, готувала їх до зими…

— Марто, прошу! — скрикнула Лінда, аж Джекі торкнулася її руки.

— Вибач. Почала гавкати Оді, тож я обернулася. Я запитала: «Сонечко, з тобою все гаразд?» Вона не відповіла, просто злізла з гойдалки і сіла під нею, ну там, знаєш, де ямка, що її ногами вичовгали? Вона не падала, нічого такого, просто сама сіла. І дивиться прямо перед собою і плямкає губами, як ото ви мене попереджали, що таке може бути. Я підбігла… ну, трішки її струснула… а вона й каже… зараз, згадаю…

«Ось воно, — подумала Лінда. — Зупиніть Гелловін, ви мусите зупинити Гелловін».

Але ні. Там було дещо зовсім інше.

— Вона каже: «Рожеві зірки падають. Рожеві зірки падають рисками». А тоді ще: «Тут так темно, тут так гидко тхне». Тоді вона очуняла і зараз у нас все в порядку.

— Слава тобі, Господи, — промовила Лінда, а тоді вже переключилася думкою на п'ятирічну доню. — Аз Джуді все гаразд? Це її не налякало?

У телефоні зависла довга пауза, а потім Марта зробила видих:

— Ох.

— Що ох? Що мусить означати це твоє ох?

— Так це було з Джуді, Ліндо. Не з Дженілл. Цього разу це трапилося з Джуді.

— Я хочу погратися в ту іншу гру, про яку ти казала, — говорив Ейден до Каролін Стерджес, коли вони були зупинилися на майдані побалакати з Расті. Інша гра, котру вона мала на увазі, називалася Червоне Світло, хоча Каролін майже не пам'ятала її правил — не дивно, якщо останній раз грала в неї, коли їй самій було років шість чи сім.

Проте, щойно вони опинилися перед деревом у просторому дворі «пасіянату», правила їй тут же пригадалися. І, як не дивно, згадав їх також Терстон, котрий не просто готовий був пограти, але, як здавалося, цього прагнув.

— Пам'ятайте, — повчав він дітей (котрі самі якимсь дивом ніколи не були знайомі з насолодою від гри в червоне світло), — вона може рахувати до десяти з будь-якою швидкістю, як їй захочеться, але якщо вона, обернувшись, уловить когось у русі, той мусить повернутися туди, звідки почав.

— Мене вона не вловить, — заявила Аліса.

— І мене, — рішуче промовив Ейден.

— От і побачимо, — сказала Каролін і повернулася обличчям до дерева. — Раз, два, три, чотири… п'ять, шість, сім… вісім-дев'ять-десять ЧЕРВОНЕ СВІТЛО! — різко обернулася вона.

Аліса застигла з усмішкою на обличчі й однією ногою, задертою для стрибка. Терстон, також з усмішкою, розчепіривши руки, стояв у позі «Привиду опери» [234]. Вона помітила легесенький порух в Ейдена, але навіть не подумала відсилати його на стартову позицію. Він світився щастям, а їй аж ніяк не хотілося позбавляти його радості.

— Добре, — погодилася вона. — Гарненькі статуї. А тепер другий раунд.

Вона знову повернулася лицем до дерева і почала рахувати, насолоджуючись тим напівзабутим дитячим страхом від того, що хтось рухається в тебе за спиною.

— Раздватри, чотирип'ять, шістьсімвісімдев'ятьдесять. ЧЕРВОНЕ СВІТЛО!

Крутнулась. Аліса застигла вже ледь не поряд. За десять кроків позаду неї тремтів, стоячи на одній ніжці, Ейден, чітко було видно вавку в нього на колінці. Терсі стояв позаду хлопчика, поклавши одну руку собі на груди, немов якийсь оратор, і посміхався. Скидається на те, що виграє Аліса, от і добре; вона стане на це місце, і тоді виграє її братик. Каролін з Терстоном про це подбають.

Вона знову обернулася до дерева.

— Раздватричоти…

І тут закричала Аліса.

Обернувшись, Каролін побачила, що Ейден Епплтон лежить на землі. На мить їй здалося, що він продовжує гру. Коліно — те, на якому була подряпина — було задерте вгору так, ніби він продовжував бігти, лежачи на спині. Широко розплющені очі тупилися в небо. Рот його склався у маленьке зморшкувате О. На шортах у нього розпливалася темна пляма. Каролін кинулася до малюка.

— Що з ним? — спитала Аліса. Каролін побачила, як усі переживання останніх жахливих днів відбилася в дівчинки на обличчі. — З ним все гаразд?

— Ейдене? — гукав Терстон. — Ти в порядку, хлопче?

Ейден почав тремтіти, губи його немов смоктали невидиму соломинку. Задерта нога розігнулася й лягла на землю… та раптом смикнулась. Плечі йому звело судорогою.

— У нього конвульсії, — промовила Каролін. — Мабуть, від перезбудження. Гадаю, все минеться, якщо ми дамо йому полежати кілька хви…

— Рожеві зірки падають, — подав голос Ейден. — За ними залишаються смуги. Це так красиво. Це так страшно. Всі дивляться. Ніяких ласощів, тільки каверзи. Важко дихати. Він називає себе Майстер. Це його вина. Він вибраний.

Каролін із Терстоном перезирнулися. Аліса уклякла навколішках поряд з братиком, тримаючи його за руку.

— Рожеві зірки, — повторив Ейден. — Вони падають, вони падають, вони па…

— Прокинься! — закричала Аліса йому просто в обличчя. — Перестань нас лякати!

Терстон Маршалл ласкаво торкнувся її плеча.

— Сонечко, не треба, я не думаю, що це допоможе.

Аліса не звернула на нього уваги.

— Прокинься! Ти… ти ГІВНЮК!

І Ейден прийшов до тями. Він здивовано дивився на зарюмсане обличчя сестри. Потім перевів погляд на Каролін і посміхнувся… то була збіса найсолодша з усмішок, які їй довелося побачити протягом усього її життя.

— Я виграв? — спитав він.

Генератор у складі міської ради перебував у не найкращому стані (хтось підсунув під нього стару емальовану кухонну раковину, щоб туди скрапувало мастило), а в сенсі енергозбереження, подумалося Расті, він був родичем «Гаммера» Великого Джима Ренні. А втім, Расті більше цікавив підключений до нього сріблястий балон.