Дотик - Маккалоу Колін (читать полностью бесплатно хорошие книги .TXT) 📗
Тому Джейд вирішила вистежити Джима, коли він бував на горі, а не на підприємстві, унизу. Зараз це було легше зробити, бо Крильце Метелика з радістю погодилася підміняти її з Анною, Бабка повернулася і, окрім того, Елізабет теж могла її підмінити.
Дитяча кімната перетворилася на кімнату для пологів; доктор Вайлер наполіг на тому, щоб усе було готово, якщо у Анни рано почнуться перейми. Перлина, найвміліша і найдосвідченіша з дівчат Вонґ, навчилася капати хлороформ у марлеву пов’язку з потрібною швидкістю, щоб забезпечити анестезію, але уникнути удушшя, а доктора Бертона навчили новій процедурі на той випадок, якщо доктор Вайлер не встигне вчасно приїхати. У ті дні у Кінросі славилася одна акушерка, Мінні Колінз, котра, на думку доктора Вайлера, який мав з нею розмову, була навіть більш досвідченою у важких пологах, аніж старенький доктор Бертон. Тому в дитячій кімнаті встановили скляну шафу з інструментами в карболці, а у другій шафі містилися пляшки з хлороформом, карболкою та спиртом. У шухлядах, оброблених карболкою, зберігалися вата, марля та бинти.
Анна не надто переймалася своїм станом і поводилася набагато спокійніше, аніж очікувалося. Коли тіло її налилося, вона стала цим дуже пишатися і демонструвала його при першій же нагоді. Коли в її череві борсалося дитинча, вона радісно верещала. Але вона чомусь сильно налаштувалася проти Нелл, і тій було через це дуже боляче, бо їй хотілося бути поруч з Анною в її вагітності та під час пологів. Утомившись від математики, історії, романів та анатомії, Нелл відверто нудилася, аж поки Рубі не прийшла їй на порятунок.
— Давно час тобі ознайомитися детальніше з роботою «Апокаліпсис Ентерпрайз», — звернулася до неї Рубі тоном, що не припускав заперечень. — Якщо вже Констанція навчилася заміняти Чарльза, а чоловік Софії став займатися бухгалтерією, то тобі й поготів треба навчитися заміняти Лі. Твій мозок забитий теорією, але зараз настав час застосувати її на практиці і взятися за реальні факти. Сунь, Констанція та я вирішили, що тобі треба працювати п’ять днів на тиждень — два у міських офісах і три проводити на інспекціях у збагачувальному та інших цехах. Ти з ними вже трохи знайома, бо Александр брав тебе туди з собою кожного разу, коли тільки міг. Якщо ти хочеш успішно закінчити інженерний факультет, то тобі спочатку не завадило б навчитися обходитися з людьми, яким ти, безсумнівно, не сподобаєшся.
Для Нелл ця пропозиція була як порятунок. Вона увібрала в себе двигуни та інше устаткування ще тоді, коли сиділа спочатку у батька на колінах, а потім — поруч, коли він брав її з собою на шахту; на ній був мішкуватий комбінезончик, і вона — який жах! — ще тоді продемонструвала чоловікам, які споглядали її з ненавистю та огидою, що знає локомотив від ґвинтика до ґвинтика, а також усе пов’язане з ціанідною очисткою золота. Вона вміла користуватися гаєчним ключем не гірше за найкращого з робітників, не скаржилася, коли вимазувалася в мастильну оливу, мала добрий слух на внутрішні дефекти металу, коли простукувала поверхню якогось механізму чи колеса локомотива. Незабаром злоба та роздратування чоловіків змінилися на захват, тим більше що Нелл ігнорувала ту обставину, що вона була жінкою, і, здавалося, вважала себе однією з мужчин. У ній також був Александрів природжений владний інстинкт. Коли вона давала наказ, то жадала його неодмінного виконання, бо то був правильний наказ; а якщо вона не знала відповіді, то не соромилася спитати.
Для Елізабет то стало величезним клопотом, бо вона турбувалася за Нелл більше, аніж за Анну. Нелл пішла у чоловічий світ, і вона, на відміну від сестри, мала і розум, і чутливість, щоб сильно страждати, якщо її відштовхнуть чи проігнорують. Хоча Нелл і мала сталеву волю Александра, була вона також у чомусь і так само вразливою та незахищеною, як її матір. І хоча їхні стосунки не були близькими, Елізабет відчувала і розуміла цю вразливість краще, аніж сама Нелл. Татусева доця — ось ким була Нелл, знехтувана всіма, бо татко був у від’їзді. Тому для неї стало великим полегшенням, що вона займеться батьковою справою.
Коли Анна була вже на восьмому місяці, тобто в березні 1891 року, її зросла вага змусила обмежити довгі прогулянки, на яких наполягали жінки, що нею опікувалися; ознак токсикозу не було, але через ту велику вагу, яку їй доводилося носити, Анна стала дратівливою, і її вже стало важче розважати і забавляти.
Коли за Анною доглядала Джейд, вона любила водити її у трояндовий садок, де наприкінці літа було повно квітів. Там після нетривалої прогулянки Анну можна було всадовити в комишеве крісло і забавляти вгадуванням кольорів троянд. Хоча вона й розуміла саме поняття кольору, але не могла дати конкретному кольору назву. Тому Джейд зробила це грою, і Анна увесь час сміялася з того, як її нянька вимовляє назви кольорів.
— Бузко-о-о-овий, — корчила гримасу Джейд, показуючи на квітку. — Роже-е-е-вий! Бі-і-і-і-ілий! Жо-о-о-овтий, кре-е-е-емови-ий!
Анна повторювала звуки, але плутала назви кольорів і не могла правильно сказати, яка троянда була бузковою, яка — рожевою, а яка — білою. Однак це зайняття допомагало вбити час і відволікти Анну від її стану.
Вони якраз грали у цю гру, коли на певній відстані галявину перетнув Самерс; а за ним ішов великий сірувато-голубий собака-пастух. Джейд чула, що Самерс завів собаку, мабуть, для компанії, до того ж його дружині собака сподобався і це було хоч якесь, а полегшення.
Раптом Анна радісно заверещала і простягнула руки.
— Ровере! — вигукнула вона. — Ровере!
День раптом померк, неначе сліпуче сонце закрила важка чорна хмара; Джейд, стоячи посеред троянд, відчула всю силу цієї безневинної зради, виявила всю жахливу різницю між підозрою та доконаним фактом. Анна назвала ім’я собаки Сема О’Доннела.
Але ж Анна не знала Сема О’Доннела! Під час свого тижневого перебування в місті Джейд розпитувала кожного про те, з ким зустрічалася Анна, коли забрідала в місто, хто з нею розмовляв, хто брав над нею опіку і повідомляв про її втечу в Кінрос-гаус. Підозрюючи Сема, вона особливо ретельно розпитувала про нього, але його не виявилося серед знайомців Анни. Якщо дівчина опинялася в місті, вона вирушала до Рубі в готель або до будиночка преподобного Вілкінса. Може, там усе й сталося? Коли О’Доннел ганяв пацюків у будинку священика? Навряд чи, бо священик сказав би, якби щось запідозрив. Однак Анна знала ім’я собаки Сема, а значить, знала і самого Сема.
— Ровере, Ровере! — продовжувала гукати Анна, простягаючи руки.
— Містере Самерс! — скрикнула Джейд.
Він підійшов до них, а разом з ним — і пес.
— Це — Ровер? — спитала Джейд, коли пес, явно приязна істота, підійшов до Анни, відповідаючи на її емоційні вигуки, почав лащитися і виляти хвостом.
— Ні, цього пса звуть Блуї, — відказав Самерс з тим самим виразом на обличчі. — Це — Блуї, Анно, а не Ровер.
Самерс не знав імені собаки Сема О’Доннела. Почуваючись так, наче вона брела крізь киплячу воду, Джейд дозволила Анні посюсюкатися з собакою, а потім — помахати рукою Самерсу, коли той пішов собі геть, і продовжила гратися з Анною, поки не настав обідній час. Якраз тоді Джейд помітила, що Анна, напевне, дещо перегрілася на сонці, бо дівчина стала скаржитися на головний біль.
— Ти — терплячіша з нею, коли вона нездужає, — мовила Джейд, звертаючись до Крильця Метелика, яка похапцем націджувала настоянку опію. — Тому залишайся з нею, добре? Бо мені треба терміново сходити до Кінроса.
Поки Крильце Метелика давала настоянку Анні (на щастя, та полюбляла її пити), Джейд підійшла до шафи з пляшками і взяла звідти пляшку з написом «Хлороформ». Потім, коли Крильце Метелика вкладала Анну на ліжко, щоб прикласти їй на лоба холодний рушник, Джейд узяла з шухляди одну з марлевих пов’язок. Це було зроблено настільки швидко, що Крильце Метелика навіть не озирнулася, навіть тоді, коли Джейд, у якої були зайняті руки, надто гучно гепнула дверима, закриваючи шафку.
