Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович (лучшие книги читать онлайн бесплатно txt) 📗
Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом, і до нього промовив: «Піди, умийся в ставку Сілоам» (визначає це “Посланий”). Тож пішов той і вмився, і вернувся видющим...” (див. Ів. 9.1 – 38).
Безумовно, мова тут іде в першу чергу про сліпоту духовну – про невірство. Як часто так буває: у віруючих батьків росте невіруючий син. Невіруючий, а отже і духовно сліпий, який не бачить Світла Істини, не бачить дороги правди, що веде в життя вічне, не бачить дороги до щастя, а відтак і мучиться в темряві зовнішній, темряві відокремлення від Бога (церк. слов. – “кромішній”), де тільки “плач та скрегіт зубів”. Що ж, дійсно буває так, що батьки стараються долучити дитину свою до віри, заохочують читати Слово Боже, ходити до церкви. Але, на жаль, часто буває як у притчі про сіяча: зерно, посіяне при життєвій дорозі, не дає паростків віри, бо “До кожного, хто слухає слово про Царство [Небесне], але не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою” (див. Мф. 13.4 – 23).
Так, віра не від нас, “то – дар Божий” (див. Ефес. 2.8). І Господь повсякчас промовляє до людини невіруючої, завжди стоїть біля дверей серця й стукає, постійно посилає Своє Провидіння “щоб вам бути синами Отця вашого, що на Небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних” (Мф. 5.45).
Слова, якими починається перша книга Біблії Буття, звучать так: “На початку Бог створив небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: «Хай станеться світло!» І сталося світло...” (Бут. 1.1 – 3). Крім буквального змісту, ці рядки, як і все Святе Письмо, мають важливіший духовно-символічний зміст. І в цьому розумінні історія створення світу – це програма створення духовного світу людей, введення людини в суботу Господню, в сьомий день, в день спокою, в Царство Небесне. Як чудово розкривають ці вірші сьогоднішню Євангелію! Створилась, народилась людина. Вона має вже і небо й землю – душу й тіло, сферу духа і плоть. Та закон плоті є повновладним володарем у цій непросвітленій іще світлом віри особистості. Земля – пуста та порожня, і темрява бездуховності, темрява незнання Істини, темрява безвір’я тяжіє над безоднею тілесних пожадань. Але Дух Божий ширяє над буремними водами пристрастей людини, Господь стукає...
Як промовляє Господь до людини? В книзі Йова читаємо: “Бо Бог промовляє і раз, і два рази, та людина не бачить того: у сні, у видінні нічному... Тоді відкриває Він вухо людей, і настрашує їх осторогою, щоб відвести людину від чину її, і Він гордість від мужа ховає, щоб від гробу зберегти душу його, а живая [душа] його щоб не впала на ратище. І карається хворістю він на постелі своїй, а в костях його сварка міцна...” (див. Йова 33 розд.). Так, Господь промовляє до людини! І промовляє по-різному. Хто хоче побачити – у прямому видінні, а точніше віданні. Хто вважає себе, як зараз модно казати, “крутим” – у снах, присипляючи цю крутість різноманітними життєвими проблемами. Для найзапекліших попускає Господь страждання, тяжкі хвороби “на погибель (церк. слов. “во измождение”) тіла, щоб дух спасся Господнього дня!” (див. 1 Кор. 5.5).
Господь промовляє! Господь відкриває очі сліпцям, але не силує. “А як вам здається?” – питає Він. Я попустив вам іти тією дорогою, яку ви вільно обрали собі. Чи не розумієте, що йдучи нею, зайшли у безвихідь? Чи не час уже й прозріти? Чи не час переоцінити цінності? Чи не час зрозуміти, що у труни кишені немає, і з собою не візьмеш нічого із того, над чим так уболіваєш в суєтному животінні твоєму? Чи не час плюнути на порох земний, плюнути на минущі матеріально-бездуховні цінності світу цього, і грязивом отим намастити духовні свої очі? А відтак, омивши їх в джерельній воді Слова Божого, Вчення, яке дав Господь через посланих Ним Пророків (Сілоам = “посланий”), – ПРОЗРІТИ!
Чи не час?..
ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ
Свято Вознесіння Господнього – рухоме дванадесяте свято православної церкви. Рухомим воно називається тому, що відзначається не в числі, а залежить від дня, на який випало Світле Христове Воскресіння – Пасха, і святкується на сороковий день після Великодня.
Про вознесіння Ісуса Христа на Небо були пророцтва іще в Старому Заповіті. В 109-му (110-му згідно з єврейсько-масоретською Біблією) псалмі Давида читаємо: “Промовив Господь Господеві моєму: «Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм!”
Після воскресіння Сам Спаситель говорив Марії Магдалині: “Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розкажи: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!” (Ів. 20.17).
Про саму подію вознесіння Господа нашого Ісуса Христа розповідає св. ап. Лука в книзі “Дії святих апостолів”:
“Першу книгу я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав, аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся (тут мова про першу книгу апостола Луки – Євангелію від Луки. Теофіл (грецьк. – “Боголюб”) – ім’я символічне, звертання до всіх, хто з любов’ю досліджує Слово Боже. – Авт.). А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з’являвся та про Боже Царство казав.
А зібравшись з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалима, а чекали обітниці Отчої, «що про неї – казав – ви чули від Мене. Іван бо водою хрестив (Іванове хрещення – хрещення покаяння. Хрестив – тобто повністю занурював в очищаючу воду покаяння. Як вода очищає тіло людське від тілесного бруду, так і покаяння очищає душу від бруду гріхів. Церк. слов. “хрещення” – грецьк. “баптисма” = укр. “повне занурення”. – Авт.), – ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів!» (Тут мова про повне занурення апостолів в день П’ятидесятниці – п’ятдесятий день після воскресіння Господнього – в Святий Дух Любові Божої, Дух Милосердя і Богопізнання. Хрещення Духом Святим – період ствердження, оспівання і розповсюдження Віри, що чинна любов’ю, помазання на служіння. – Авт.).
А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» А Він їм відказав: «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй. Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі». І, прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його сперед їхніх очей...
А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них, та й сказали: «Галілейські мужі, – чого стоїте і задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на Небо!» * (тобто в тілі. Як возносився Господь на Небо, а Небо в біблійній мові – це світ невидимий, сфера духа, – так і прийде у славі Своїй. Возносився в тілі – і прийде в тілі Своєму. А тіло Його – то є Церква – зібрання праведників (див. Колосян 1.24). Прийде в серцях тих, хто увірував, восиновив, або здійснив цю “віру, що чинна любов’ю” в своєму житті, і ствердився в ній, оспівав і розповсюдив навколо себе. – Авт.).
Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знаходиться поблизу Єрусалима, на віддаль дороги суботнього дня (суботній день – день спокою, євр. – “шабат” – сьомий день створення духовності людини, період “праведності, миру і радості в Дусі Святім”. – Авт.). А прийшовши, увійшли вони в горницю, де й перебували: Петро та Іван, та Яків, та Андрій, Пилип та Хома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів (тут Юда – не той Юда Іскаріот, що зрадив Ісуса, але апостол Юда або Фаддей, брат Якова Меншого, він же називається в Євангелії Юдою, братом Господнім – див. Мф. 13.55; Мк. 6.3; Мф. 10. 2 – 4; Мк. 3.16 – 19; Лк. 6.16. – Авт.). Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір'ю Ісусовою, та з братами Його” (Дії 1.1 – 14).
