Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Посли вийшли зза столу щоб поговорити між собою і потім сказали: Коли король годиться лишити в силі постанови Зборівського трактата в реліґійній справі, вони готові зараз післати до Хмельницького і запитати його, чого він хоче в инших справах. Коли Хмельницький почне ставити якісь забаганки в инших справах крім віри, вони накажуть своїм післанцям намовляти Хмельницького до згоди: щоб він у всіх инших справах крім віри здався на королівську волю: тим він докаже, що він справді стояв за віру, а не за якісь свої користи (430).
Комісари відповіли, що король готов прийняти Хмельницького, але треба порозумітись що до умов. Про Зборівські умови комісари й слухати не хочуть, і король ніяк не може замиритись на сім договорі; якби се було можливо, він би й сам се зробив, без послів. Насамперед, якби навіть король схотів скасувати унію, то єсть же уніятські владики, сенатори і богато шляхти: вони ніколи на се не пристануть. З козаками я не тільки на зборівських, але й на білоцерківських умовах не можна замиритись, бо козаки слова не дотримують і всі договори нарушують. Чи можуть посли дати заруку (крЂпость) на випадок коли Хмельницький не замирившися з королем тої згоди не додержить, або не прийме замирення на даних умовах? Адже король витратив великі гроші (на похід)-чи цар то згодиться нагородити в такім разі, або поможе королеві своїм військом на Хмельницького за його неправду?
Посли на се сказали: цар прислав їx до короля умисно (“нарошно”) для посередництва в сій справі, бажаючи всякого добра королеві, а державі його тишини і спокою,-щоб його піддані не пішли під турецького султана, і не вчинили якоїсь нової руїни королівській державі, а навпаки-були в підданстві і послуху, як колись бувало. Але коли пани-рада хочуть дістати від них, послів, в тім заруку-се річ неможлива! Цар доручив говорити з королем про згоду, маючи на увазі прохання Хмельницького і бажаючи добра королеві; але заруки в тім давати не можна: посередники не приймають на себе поруки за згоду, а тільки ведуть до згоди (сходства). Коли король прийме Хмельницького під свою руку, а Хмельницький після того стане знову наступати на королеву державу,-вільно королеві Запорозьких козаків приборкати: цар Хмельницькому не похвалить, коли він знову пічне війну, і за нього перед королем вставлятись не буде (420-4).
Пани-рада на се сказали: Бачать вони, що посли царські держаться більше козацької ніж королівської сторони, але все-таки пропонують (властиво-повторюють) останній спосіб замирення: Коли король піде на Хмельницького, а той зложить перед ним булаву і зречеться гетьманства, і козаки зброю свою перед королем положать і стануть просити милосердя, то король, задля приязни і любови своєї до царя, не звелить їх до решти викоріняти, а допустить до ласки своєї. Нині король іде не на Хмельницького панство, а до своєї держави. З своїми підданими ніяких договорів чинити не буде. Хоче бачити свої городи і міста і від тих бунтівників очистити-щоб всі піддані йому поклонились, а військо королівське аби в тих містах: у Київі і за Дніпром могло відпочити. Та про се їм, панам-раді, й говорити богато не годиться!
По довгих розмовах посли сказали: коли паии-рада не годяться на замиреннє з козаками на зборівських умовах, ані взагалі про якісь договори з ними не хочуть слухать, нехай дадуть в сій справі відповідь на письмі, і перейдуть до головної справи- про царську честь; про смертну кару над винними в прописках і т. и. Такий відступ був неприємний польській стороні. Комісари відмовлялись від справи прописок, мовляв се вже справа рішена, суд над провинниками відбувся, і под. Повернули мову знову на посередництво в козацькій справі-“чому не можна послати до Хмельницького”. “Тепер Хмельницький в Чигрині. Коли до нього послати відси, зі Львова, то навіть як ті післанці будуть скоро їхати, пройде два тижні, а там пробудуть тиждень, а назад два тижні-потріває то пять тижнів. За тих пять тижнів король міг би здобути великі успіхи над своїм неприятелем-бо військо зібране і гроші видано великі. А коли в тій посилці пройде воєнна пора, і військо буде затримане стільки часу без діла, то військо стомиться в довгім стоянню, і гроші пропадуть дурно, а Хмельницький не послухає і згоди не прийме, а коли й прийме, а не дотримає,-чим цар і посли його можуть від того забезпечити? Яку вони мають поруку (крЂпость) що до послушности Хмельницького?”
Посли повторили, що ініціятива вийшла від Хмельницького, він просив помирити його з королем, але ніякої заруки (укріплення) для короля не прислав. Коли король згодиться післати до Хмельницького свого післанця, посли пішлють з ним і свого гінця-щоб добути від нього таку ґарантію. А що до спинення війська на час тієї переписки-се в волі короля: посли нічого не говорили про затриманнє війська, і тепер не говорять,-говорять про се порозуміннє (сходство) для спокою християнського, щоб кров християнська не лилася з обох сторін. Коли ж король того не бажає, і не хоче миритися з Хмельницьким з огляду на зібране військо, то посли про се й говорити не будуть більше. Цар велів про се говорити не задля Хмельницького і його товаришів, а задля єдиної християнської віри.
Комісари на се знову стали застерігатись против інтервенції в реліґійній справі. Король не мішається до справ царської держави-хоч би цар держав у себе віру лютерську і кальвинську і костели їм дозволяв будувати. Не буде до нього присилати послів з тим, щоб цар не дозволяв у своїй державі лютерських і кальвинських костелів. “А в своїй державі король заховує грецьку віру не для тих підданих-хлопів, а тому що в тій вірі богато сенаторів і шляхти, і присягу король складає що до тої благочестивої віри сенаторам і шляхті, а не хлопам. Богато про се нема що говорити -тій згоді з козаками не статись і не бути. А все що в тій козацькій справі 4) посли говорили, нехай дадуть на письмі: поки того на письмі не дадуть, пани-рада також не вчинять писаної відповіди, і будуть їx уважати не за посередників, а за заступників або печальників 5)-а печальникам їм, царським послам, за таких королівських зрадників бути не годиться, знаючи про вічну згоду між обома монархами. Бо в тих пактах виразно написано: “хто королеві недруг, той і цареві недруг”.
Посли на се відказали, що вони прийшли не печальниками, а для посередництва між королем і його підданими, з гетьманом війська Запорізького, щоб привести до згоди і замирення. Називаючи їх печальниками, пани-рада їx безчестять. А коли у короля з Хмельницьким були переговори під Зборовим 6), пани-рада там із Хмельницьким договоритись не стидались: було їx в тих переговорах 17 чоловіка.
Пани-рада відповіли, що ті сенатори, що були на переговорах під Зборовим, мирилися не з козаками: був в тих переговорах близький чоловік хана Сефер-ґазі аґа, родом з визначного магометанського дому.
Потім вийшовши з-за столу вони говорили між собою в секреті і прийшовши до послів сказали: Те що вони говорили з приводу пропозиції послів: щоб король післав до Хмельницького свого гінця, а вони посилають свого дворянина,-чому сього не можна зробити, говорили вони від себе, а тепер донесуть се королеві, і яка буде в тім королівська воля, вони то їм дадуть знати на наступній конференції (отвЂте) завтра, 9 серпня (425-433).
Четверта конференція дійсно відбулася, другого дня, 9 серпня. Виславши з палати присутних дворян і стольників, канцлєр Кориціньский подав до відома послів відповідь короля. Він приймає з любовю заходи царя, і хоч королеві не годилось би показувати Хмельницькому якого небудь милосердя-тут відповідь перечисляла всі вже звісні провини його: нарушеннє договору Зборівського і Білоцерківського, погром під Батогом, досадну відповідь Зацвіліховскому і останні переговори з Туреччиною,-король все таки задля царя готов ще раз показати Хмельницькому милосердє.-
“Як королеві терпіти такі його великі досади і неправди-що його підданий самий низький чоловік, хлоп, й. кор. величеству пише, аби вволив його волю. Того ще ніколи в Короні Польській і в. кн. Литовському не бувало. А тепер він піддається турецькому султанові й просить помочи, а кримського хана кличе з усею Ордою, щоб зруйнувати Польщу і В. Князівство-саме й тепер у нього турецький посол, і він (Хмельницький) безнастанно має зносини з султаном; обіцяв йому, як той йому поможе на Польщу і Литву, бути у нього в підданстві й прийняти бісурменську віру. Що ви, посли, радите, аби король його пожалував, вини пробачив і держав у підданстві за Зборівським договором, так він же, Хмельницький самий лютий бунтівник (“вор”) і королеві зрадник, не раз присягав на згоду і не дотримав-то такому бунтівникові як можна вірити? Зборівського договору вони й чути не хочуть: той договір за неправди Хмельницького шаблею скасовано. Але задля й. цар. вел. король покаже над ним милосердє і вини йому подарує-аби тільки він королеві вдарив чолом, булаву віддав, і гетьманом більше не був, і щоб козаки вдарили чолом, зброю зложили і були по давньому хлопами своїх панів та рілю орали. Реєстрових козаків має бути, як колись, 6000, і житимуть вони на Запоріжжю, як давніш жили; а в Київі і в инших городах по обох сторонах Дніпра знову вільно буде стояти війську коронному і литовському. А коли б Хмельницький того не додержав, аби цар поміг на нього своїм військом” (231-8).
