Магічний ніж - Пулман Филип (читать полностью книгу без регистрации .txt) 📗
Пані Кольтер посадила деймона собі на плече.
— То ходімо запитаємо її, — сказала вона.
Вона повернулася та швидко вийшла в коридор. Чоловіки, штовхаючи один одного, висипали за нею, і Серафіна Пеккала ледь устигла відійти. В голові у неї був хаос. Останнім вийшов кардинал.
Серафіна декілька секунд постояла, заспокоюючись, — її збудження могло зробити її видимою. Після цього вона слідом за церковниками пройшла коридором, зайшла в невеличку білу каюту, голу і спекотну, й побачила, як вони заюрбилися навколо жахливої постаті в центрі: відьми, міцно прив'язаної до сталевого стільця, її обличчя було сірим і спотвореним мукою, а ноги — геть переламаними.
Пані Кольтер стала поруч із нею. Серафіна зупинилася біля дверей — вона знала, що не зможе довго залишатися невидимою, бо її сили вичерпувалися.
— Відьмо, розповідай нам про дитину, — наказала пані Кольтер.
— Ні.
— Ти страждатимеш.
— Я вже досить страждала.
— О, це ще далеко не все! Наша Церква має тисячолітній досвід у цих справах, і ми можемо нескінченно подовжити твої страждання. Тож розкажи нам про дигину! — сказала пані Кольтер і нахилилася, щоб зламати відьмі палець. Той миттєво хруснув.
Відьма закричала, і на секунду Серафіна Пеккала стала видимою всім. Один чи два церковники здивовано та налякано подивилися на неї, але потім вона опанувала себе, і вони знову зосередилися на катуванні.
— Якщо ти не відповіси, — попередила пані Кольтер, — я зламаю ще один палець, потім ще один. Що ти знаєш про дитину? Кажи мені!
— Гаразд! Будь ласка, не треба!
— Тоді розповідай.
Знову пролунав нудотний тріск, і відьма вголос заридала. Серафіна Пеккала ледь втрималася, щоб не кинутися до неї. Нещасна заверещала й поспішно заговорила:
— Ні! Я все скажу! Благаю, досить! Дитина, що мала з'явитися… Відьми дізналися, ким вона є, до того, як ви… Ми з'ясували її ім'я…
— Ми знаємо її ім'я. Яке ім'я ти маєш на увазі?
— Її справжнє ім'я! Ім'я її призначення, її долі!
— Що це за ім'я? Кажи мені! — вимагала пані Кольтер.
— Ні… Ні…
— А як? Як ви дізналися?
— То було випробування. Якби вона спромоглася обрати один паросток сосни серед багатьох інших, стало б зрозуміло, що вона і є тією дитиною, яка мала з'явитися, і саме це відбулося в будинку нашого консула у Трольсанді, коли дитина прийшла туди з циганами… Дитя з ведмедем…
Голос зрадив її.
Пані Кольтер вигуком висловила нетерпіння, знов пролунав тріск і почувся стогін.
— Але що це було за пророцтво стосовно дитини? — запитувала далі пані Кольтер, її голос дзвенів під хвилювання. — І що це за ім'я, яке кине світло на її призначення?
Серафіна Пеккала підійшла ближче й навіть увійшла у юрбу чоловіків, але жоден із них не відчув її присутності. Вона мусить якомога швидше припинити страждання відьми, хай навіть їй доводиться докладати неймовірних зусиль, аби залишитися невидимою. Дістаючи ніж із-за корсажа, вона аж тремтіла.
Відьма схлипувала:
— Вона — та, що вже приходила, й ви відтоді ненавиділи та боялися її! Що ж, вона прийшла знов, і ви не спромоглися її знайти… Вона була на Свольбарді — з лордом Ізраелем, і ви її загубили. Вона втекла, й вона буде…
Але її слова перервалися.
Крізь відчинені двері в каюту увірвався птах, нестямний від люті, і, судорожно б'ючи крилами по підлозі, прорвався до грудей катованої відьми, притиснувся до них та почав тикатися дзьобом і жалісно пищати. Змучена відьма крикнула:
— Ямбе-Акка! Прийди до мене, прийди до мене! Ніхто, крім Серафіни Пеккала, не зрозумів її. Ямбе-Акка була богинею, котра приходила до вмираючої відьми.
Серафіна була напоготові. Вона раптом стала видимою і вийшла вперед, радісно посміхаючись, бо Ямбе-Акка була веселою та життєрадісною, а її прибуття було втіхою. Відьма побачила її та підвела заплакане обличчя, й Серафіна нахилилася, щоб поцілувати її, та спокійно увігнала ножа їй у серце. Птиця-деймон померклими очима подивилася вгору і зникла.
Тепер Серафіна Пеккала мала з боєм пробитися назовні.
Чоловіки й досі стояли, буцімто громом прибиті, але пані Кольтер швидко прийшла до тями.
— Схопіть її! Не дайте їй утекти! — гукнула вона, але Серафіна була вже у дверях й натягувала тятиву. За мить вона випустила стрілу, і кардинал упав на підлогу, хапаючи ротом повітря та здригаючись.
Вийти, промчати коридором, вискочити на сходи, по-вернутися, натягнути тятиву, пустити стрілу; впав ще один чоловік, але весь корабель уже дзвенів від гучних і різких ударів ринди.
Зійти сходами, вийти на палубу. Шлях їй заступили двоє матросів, і вона крикнула їм:
— Униз! Полонена звільнилася! Потрібна допомога!
Цього вистачило, щоб спантеличити їх, і поки вони вагалися, вона встигла відскочити від них та схопити соснову гілку, сховану за трубою вентилятора.
— Стріляйте в неї! — заверещала за спиною пані Кольтер, і вмить пролунали три постріли. Кулі вдарили по металу та зрикошетили кудись у туман, але Серафіна вже скочила на гілку та, як стріла з її лука, злетіла в повітря, під захист густого туману. Поруч із нею відразу з'явився великий гусак.
— Куди? — спитав він.
— Звідси, Каїсо, звідси, — відповіла Серафіна. — Я хочу, щоб мій ніс не відчував смороду, яким тхне від цих людей.
Насправді вона не знала, куди летіти та що робити далі. Але одне вона знала напевно: у її сагайдаку лежить стріла, яка колись поцілить у горло пані Кольтер.
Вони повернули на південь, подалі від потойбічного світіння туману, і доки вони летіли, в голові Серафіни почало набувати чіткої форми одне запитання. Що таке робить лорд Ізраель?
Усі ті події, що перевернули світ шкереберть, були спричинені його загадковими діями.
Проблема полягала в тому, що джерела її знань були суто природними. Вона могла вистежити тварину, спіймати будь-яку рибину, знайти найрідкісніші ягоди; могла вона й читати знаки у нутрощах куниці, розшифрувати мудрість, викладену на лусці окуня, чи витлумачити попередження, надане пилком крокусу. Але все це були створіння природи, і повідомляли вони їй суто природні істини.
Аби здобути знання про лорда Ізраеля, вона мала вийти на інший рівень. У порту Тольсанд жив їхній консул — доктор Ланселіус, котрий підтримував контакти зі світом звичайних чоловіків і жінок, і Серафіна Пеккала крізь хмари туману полетіла туди — послухати, що він їй скаже. До того як увійти в його будинок, вона зробила коло над гаванню, де, мов привиди, над крижаною водою клубочилися клаптики туману, і подивилася, як лоцман веде великий корабель під прапором однієї з африканських країн. Перед гаванню стояли на якорі ще декілька суден, і в Серафіни промайнула думка, що їй ніколи не доводилося бачити їх тут так багато.
Коли короткий день почав гаснути, вона знизилася та приземлилася в садку біля оселі консула. Вона постукала у вікно, і доктор Ланселіус сам відчинив їй двері. Не давши їй вимовити й слова, він притиснув до губ указівний палець.
— Вітаю вас, Серафіно Пеккала, — звернувся він до неї. — Заходьте, будь ласка, але покваптеся: вам краще не залишатися тут надовго. — Він запропонував їй крісло біля вогню, перед тим виглянувши з-за фіранок на вулицю, і спитав: — Не бажаєте випити трохи вина?
Серафіна зробила ковток золотавого токайського та розповіла консулові про те, що бачила й чула на кораблі.
— Як ви гадаєте, вони зрозуміли те, що вона повідомила про дитину? — запитав він.
— Не зовсім, як на мене. Але вони знають, що вона відіграє дуже важливу роль. Що ж до цієї жінки, я боюся її, докторе Ланселіус. Думаю, я вб'ю її, але все одно я її боюся.
— Розумію, — відповів консул. — Я теж.
Потім він розповів Серафіні про чутки, що заполонили місто. Здається, крізь туман, напущений цими чутками, почали проглядати деякі чіткі факти.
— Кажуть, що Магістрат збирає найбільшу в історії армію, та й це лише передовий загін. Крім того, Серафіно, до мене доходять неприємні чутки про деяких із солдатів. Я чув про Больвангар і про те, що вони там чинили — відокремлювали дітей від їхніх деймонів, жах, так? Крім того, здається, з'явився полк воїнів, з якими зробили те саме. Ви знаєте слово «зомбі»? Вони нічого не бояться, бо нічого не розуміють, окрім наказів. Наразі в місті перебувають декілька таких вояків. Влада приховує їх, але як утримати слово? Мешканці міста нажахані.
