Вірнопідданий - Манн Генрих (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗
— Геслінг спіймався, тепер старий Бук запізве його до суду, — говорили виборці. Але багато хто відповідав:
— Це старий Бук спіймався, Геслінг багато дечого знає.
І вільнодумці, оскільки до них доходив голос розуму, вважали, що час стати обережнішими. Коли вже націоналісти, з якими, мабуть, жарти кепські, вважають, що треба голосувати за соціал-демократа… А якщо соціал-демократ пройде, то краще бути серед тих, які голосували за нього, бо інакше попадеш під бойкот робітників…
Все вирішилось о третій годині дня. На Кайзер-Вільгельмштрасе пролунали сигнали тривоги. Всі кинулися до вікон і дверей, щоб довідатися, де горить. Вулицею, в мундирах, марширували члени Товариства воїнів. Його прапор указував їм дорогу честі. Кюнхен, що командував походом, хвацько зсунув на потилицю каску і, викликаючи жах у глядачів, махав шаблею. Дідеріх ішов нога в ногу з усіма, тішачи себе певністю, що далі все відбуватиметься за командою, механічно. Треба лише крокувати, і старий Бук перетвориться в кисіль під розміреним кроком влади! На другому кінці вулиці новий прапор підхопили під горді вигуки «слава» і оглушливий рев оркестру. Колона, подовжена, що й оком не зглянеш, вірними синами батьківщини, які до неї вливалися, досягла Кляпшової пиварні. Тут вона розбилася на загони, і Кюнхен скомандував: «Вибирати!»
В передпокої уже чекав виборчий комітет, парадно вбраний, з пастором Цілліхом на чолі. Кюнхен войовничо скомандував: «Вперед, хлопці, до урн! Ми голосуємо за Фішера!» — після чого, під звуки сурм, воїни рушили з правого флангу на виборчу дільницю. За ними слідом пішла вся колона. У Кляпша, який не сподівався такого ентузіазму, вже не вистачало пива. Під кінець, коли справа націоналізму, здавалося, дала все, на що вона була здатна, прибув, зустрінутий вигуками «слава», бургомістр доктор Шеффельвейс. Він цілком відкрито взяв червоного бюлетеня, а проголосувавши, здавався радісно схвильованим.
— Нарешті! — сказав він, стискаючи Дідеріхові руку. — Сьогодні ми перемогли дракона!
— Ви, пане бургомістре? — безжально відповів Дідеріх. — Ви ще наполовину стирчите в його пащі. Коли б він, подихаючи, не захопив і вас із собою.
Доктор Шеффельвейс зблід, а в цей час залунало нове: «Слава! Вульков!..»
Понад п’ять тисяч голосів за Наполеона Фішера! Гейтейфель, який ледве набрав три тисячі, був зметений націоналістичною хвилею, і до рейхстагу вступив соціал-демократ. «Нецігська газета» констатувала перемогу «партії кайзера», бо саме їй Неціг завдячує тим, що впала фортеця вільнодумства, — проте Нотгрошен цією заявою не викликав ані особливого задоволення, ані гучних заперечень. Доконаний факт усі вважали за природний, але малозначущий. Після передвиборної метушні час був знов подумати про зиск. Пам’ятник кайзерові Вільгельму, ще так недавно основний центр громадянської війни, нікого більше не хвилював. Старий Кюлеман відписав місту шістсот тисяч марок для загального добра — дуже пристойно! Притулок для немовлят чи пам’ятник кайзерові Вільгельму — це було так само байдуже, як питати у Готліба Горнунга губки чи зубної щітки. На вирішальному засіданні радників з’ясувалося, що соціал-демократи за пам’ятник, — ну й гаразд. Хтось запропонував зразу ж організувати комітет і просити урядового президента фон Вулькова перебрати на себе почесне голосування. Тут підвівся Гейтейфель, якого власна поразка все ж таки роздратувала, і висловив сумнів, чи урядовий президент, причетний до продажу певної ділянки, вважатиме за зручне розв’язувати питання про обрання місця, на якому повинен стояти пам’ятник. Приявні посміхалися і підморгували один одному; і Дідеріх, весь похоловши, чекав, що зараз вибухне скандал. Чекав мовчки, з таємною зловтіхою: як поведеться владі тепер, коли її хитають. Він і сам міг би сказати, чого хоче. Коли ж нічого не сталося, він підвівся і з поміркованим запалом висловив протест проти обмови, яку вже колись відкинув публічно. А супротивна сторона, навпаки, до цього часу анінайменшою мірою не спростувала закинених їй обвинувачень.
— Заспокойтеся, — відповів Гейтейфель. — На все свій час. Позов уже вчинений.
Це як-не-як викликало певне хвилювання. Щоправда, враження було послаблене, коли Гейтейфель змушений був визнати, що старий Бук притяг до відповідальності не радника, доктора Геслінга, а тільки «Голос народу». «Геслінг надто вже багато знає», — повторювали всі, і поряд з Вульковом, якому припало почесне головування, головою комітету по спорудженню пам’ятника кайзерові Вільгельму обрано Дідеріха. У магістраті ці постанови знайшли в особі бургомістра, доктора Шеффельвейса, палкого захисника і дістали схвалення, причому старого Бука на цьому засіданні не було. Коли він сам так байдуже дивиться на свою справу!.. Гейтейфель сказав:
— Навіщо ж йому милуватися з усього цього свинства, якому він не може завадити?
Але цим Гейтейфель тільки пошкодив самому собі. Старий Бук протягом короткого часу зазнав двох поразок, то ж усі передбачили, що третьою буде процес проти «Голосу народу». Свідчення, яке треба буде дати на суді, кожен заздалегідь підганяв до існуючого стану речей. Геслінг, звичайно, зайшов занадто далеко, говорили розсудливі люди. Старий Бук, якого всі знають з давніх-давен, не шахрай і не злодій. Зробити якусь необережність він ще, може, був здатний, особливо тепер, коли сплачує борги свого брата і сам уже загруз по вуха. Може, він і справді ходив з Коном до Клюзінга з приводу ділянки? Непогана справа — коли б тільки вона не випливла на світло денне! І чому це Кюлеман дав дуба саме тієї хвилини, коли йому треба було рятувати свого друга? Це дуже підозріло. Пан Тіц, комерційний директор «Нецігської газети», котрий був своєю людиною в Гаузенфельді, говорив одверто, що заступатися за людей, роль яких вочевидь скінчена, є злочином проти самого себе. Тіц зазначав також, що старий Клюзінг, який міг би одним словом покласти край усьому, вважав за краще мовчати. Він був хворий, тільки через нього розгляд справи довелося відкласти на непевний час.
Проте хвороба не завадила йому продати свою фабрику. Це була остання новина, в цьому й полягали ті вирішальні зміни у «великому підприємстві, яке має першорядне значення для господарського життя Неціга», зміни, про які туманно сповіщала «Нецігська газета». Клюзінг зав’язав стосунки з однією берлінською фірмою. Дідеріх на запитання, чому він тримається осторонь, показував листа, в якому Клюзінг пропонував йому, раніше, ніж будь-кому іншому, купити фабрику:
— І до того ж на винятково пожитних умовах, — додавав він. — На жаль, я зв’язаний з моїм шуряком в Ешзейлері, я навіть не знаю, чи не доведеться мені поїхати з Неціга.
Але як знавець справи, він на запитання Нотгрошена, який опублікував його відповідь, заявив, що проспект нічого не перебільшує, а скорше навіть применшує. Гаузенфельд — насправді золоте дно; можна палко рекомендувати купівлю акцій, допущених до котирування на біржі.
І справді, гаузенфельдські акції в Нецігу були нарозхап. Наскільки об’єктивна і незалежна від особистих інтересів була Дідеріхова думка, виявилося за особливої нагоди, коли старий Бук шукав грошей. Бо він дійшов до цього; родина і відданість громадським інтересам довели його до такого становища, коли навіть друзі відступилися від нього. Тоді втрутився Дідеріх. Він дав старому гроші під другого заставного листа на його будинок по Флейшгауергрубе.
— Йому, мабуть, страшенно потрібні були гроші, — зауважував Дідеріх щоразу, коли розповідав про це, — коли вже він узяв їх у мене, свого найзапеклішого політичного супротивника! Хто б міг подумати, що він дійде до цього!!
І Дідеріх замислено хитав головою над примхами долі… Він додавав, що будинок обійдеться йому дорого, якщо перейде в його власність. Щоправда, свій незабаром доведеться залишити. А це також доводило, що він не розраховує на Гаузенфельд…
— Але, — додав Дідеріх, — старий не купається в розкошах, хто знає, чим закінчиться його процес… І саме тому, що в політиці мені доводиться боротися проти нього, я хотів показати… Ви розумієте?
