Дракула - Стокер Брэм (читать книги регистрация .txt) 📗
Щоденник Джонатана Гаркера
5 жовтня, день
Деякий час після нашої вранішньої зустрічі я просто не міг думати. Новий поворот подій настільки вразив мене, що мої думки ніби завмерли. Рішення Міни не брати участі в обговоренні змусило мене замислитися. А що я не насмілювався спитати її про причину, то мені залишалося хіба здогадуватися. Тепер я опинився далі від правди, ніж будь-коли. Також мене здивувало те, як решта сприйняли її рішення, бо останнім часом ми вже обговорювали це питання і пристали на те, що між нами більше не буде жодних таємниць. Міна зараз спить, спокійно і солодко, немов дитя. Її вуста напіврозтулені, й обличчя випромінює щастя. Дякувати Богові, що залишив їй цю ласку.
Згодом
Як усе дивно. Я сидів і оберігав щасливий сон Міни, і вважав себе таким щасливим як ніколи. Настав вечір, і земля вкрилася тінями, які поставали у променях призахідного сонця; тиша в кімнаті набирала урочистості.
Раптом Міна розплющила очі та, з ніжністю подивившись на мене, сказала:
— Джонатане, я хочу, щоб ти мені дещо пообіцяв і дав слово честі. Дай мені цю обіцянку перед Богом і заприсягнися, що не порушиш її, навіть якщо я навколішках благатиму тебе, заливаючись гіркими сльозами. Швидше виконай моє прохання, просто зараз.
— Міно, — мовив я, — обіцяти щось ось так негайно я не можу. Я не маю права так чинити.
— Але, любий, — промовила вона так задушевно, що її очі засяяли мов зорі, — цього хочу я. І це не заради мене. Можеш спитати у доктора Ван Гелсінґа, коли мені не віриш. Якщо він не погодиться, ти учиниш, як вважатимеш за потрібне. Якщо ви всі не погодитеся, ти можеш зламати слово.
— Обіцяю! — сказав я, і на мить вона видалася неперевершено щасливою. Мені ж у щасті відмовлено, поки на її чолі є червоний відбиток.
Вона мовила:
— Обіцяй мені, що нічого не розповідатимеш мені про плани, складені задля компанії проти графа: жодного слова, думки чи висновку, поки у мене на чолі залишатиметься це, — і вона урочисто вказала на відбиток.
Я бачив, що для неї це дуже серйозно, і так само урочисто відповів:
— Я обіцяю!
І щойно промовивши це, я відчув, як між нами виросла стіна.
Пізніше, опівночі
Міна весь вечір була жвавою і веселою. І здавалося, що її веселість, якимось чином впливаючи на нас, додавала нам відваги. В результаті навіть я відчув, що покрив мороку, який накривав нас, знятий. Ми всі подалися спати рано. Міна спить зараз, немов дитя. Це дивовижно, що вона досі може спати, попри свою жахливу біду. Дякувати Богові за цей сон, бо завдяки йому вона принаймні може забути про свої тривоги. Можливо, вона своїм прикладом навіє сон і на мене, так само як своєю веселістю підбадьорила нас усіх увечері. Я спробую заснути сном без сновидінь.
6 жовтня, ранок
Ще одна несподіванка. Міна прокинулася дуже рано, приблизно в той самий час, що і вчора, і попросила мене привести доктора Ван Гелсінґа. Я подумав, що вона знову хоче попросити його про сеанс гіпнозу, і без зайвих питань пішов по професора. Він, вочевидь, уже чекав на мене, бо був вбраний, коли я увійшов до нього. Двері його кімнати були прочинені, тому він чув, певно, як відчинилися двері нашої кімнати. Він одразу ж рушив за мною. Перетнувши кімнату і підійшовши до Міни він запитав, чи можуть увійти й інші.
— Ні, — досить просто відповіла Міна, — в цьому немає необхідності. Ви самі можете їм усе розповісти. Я мушу їхати разом із вами.
Доктор Ван Гелсінґ був так само вражений, як і я. Після хвилинної паузи він запитав:
— Але чому?
— Ви повинні взяти мене з собою. Я у безпеці поруч із вами, а ви будете у безпеці поруч зі мною.
— Але чому, люба мадам Міно? Ви же знаєте, що ваша безпека — наш найсвятіший обов’язок. Ми вирушаємо у ризиковану подорож, яка для вас може виявитися гіршою, ніж для будь-кого з нас… враховуючи обставини… і те, що сталося… — Ван Гелсінґ розгублено замовк.
Міна підняла палець, вказуючи на чоло, і сказала:
— Я знаю. Ось чому я маю їхати. Зараз, поки сходить сонце, я можу вам розповісти. Потім уже не зможу. Я знаю, що коли граф покличе мене, доведеться йти до нього. Я знаю, якщо він накаже мені прийти таємно, я вдамся до хитрощів і в будь-який спосіб обведу круг пальця навіть Джонатана.
Господь бачив той погляд, який вона, обернувшись, кинула на мене, промовляючи ці слова, і якби тут був присутній янгол, що рахує людські вчинки, він неодмінно відзначив би цей погляд як такий, що робить їй честь. Я тільки й міг, що стиснути її долоні. Говорити я не міг. Емоції настільки переповнювали мене, що я навіть не міг дати волю сльозам. А Міна правила далі:
— Ви — відважні й сильні чоловіки. Ваша сила у вашій кількості, бо ви можете кинути виклик тому, чого б не витримав мій чоловік сам, якби змушений був охороняти мене. Крім того, я можу стати вам у пригоді, бо ви можете загіпнотизувати мене і дізнатися те, про що я навіть сама не здогадуюся.
Доктор Ван Гелсінґ серйозно мовив:
— Мадам Міно, ви говорите мудро, як завжди. Ви поїдете з нами. І всі разом ми досягнемо того, чого прагнемо.
Коли професор вимовив це, запала тиша. Я поглянув на Міну: вона спала, відкинувшись на подушку. Вона не прокинулася навіть тоді, коли я відсунув гардину і кімната наповнилася сонячним світлом. Ван Гелсінґ жестом звелів мені тихо йти за ним. Ми вийшли з кімнати, і за хвилину до нас приєдналися лорд Годалмінґ, доктор Сьюард і містер Моріс.
Професор розповів їм про те, що сказала Міна, і додав:
— Вранці ми вирушаємо у Варну. Зараз ми маємо рахуватися з новим чинником — Міною. Але її душа є щирою. Їй таки боліло, коли вона розказувала нам свої міркування. Але вона мала рацію і вчасно попередила нас. Ми не можемо втрачати жодного шансу, а у Варні маємо бути готовими діяти тієї ж миті, як прибуде корабель.
— А що саме ми робитимемо? — лаконічно спитав містер Моріс.
Перш ніж відповісти, професор трохи помовчав, а потім сказав:
— Спочатку ми піднімемося на корабель. Потім, коли знайдемо потрібну скриню, покладемо на неї гілку шипшини і тим самим замкнемо вурдалака всередині, бо гілка не дозволить йому залишити свій сховок, принаймні так кажуть перекази, а ми повинні покладатися перш за все на них. В давнину люди вірили в них, і вони закорінені у вірі. Отже, коли ми матимемо зручну нагоду, як поблизу нікого не буде, ми відімкнемо скриню і… всі наші бажання справдяться.
— Я не чекатиму зручної нагоди, — вигукнув Моріс. — Тільки-но я побачу скриню, відімкну її і знищу монстра, навіть якщо на мене в той момент дивитимуться тисячі очей!
Я інстинктивно схопив його за руку і відчув, що вона тверда, як криця. Гадаю, він зрозумів мій погляд. Сподіваюся, що це так.
— Ви хороший хлопець, — сказав Ван Гелсінґ. — Відважний хлопець. Квінсі — справжній чоловік, і Господь благословить його за це. Дитино моя, повірте, жоден із нас не зволікатиме через почуття страху. Я кажу лише про те, як нам учинити, як ми маємо вчинити. Але насправді може трапитися багато всього, але що саме і чим воно закінчиться, до певного моменту ми сказати не можемо. Всі ми матимемо зброю на різні випадки, і коли прийде час покінчити з графом, наша спроба не виявиться марною. А тепер давайте залагодимо всі справи. Нехай інші питання, які стосуються радних нам людей і тих, хто залежить від нас, будуть завершені. Що ж до мене, то мої власні справи вже впорядковані. Й оскільки мені вже нема чого робити, я готуватимусь до мандрівки. Я куплю для вас квитки і все, що необхідно для подорожі.
Обговорювати було нічого, тож ми розійшлися.
Згодом
Усе зроблено. Мій заповіт складений, всі справи залагоджені. Міна, якщо виживе, стане моєю єдиною спадкоємицею. Якщо ж ні, то все отримають ті, хто був таким добрим до нас.
Ось-ось сяде сонце. Мою увагу привернув неспокійний стан Міни. Впевнений, що в неї на думці є щось, що вона може розкрити тільки під час заходу сонця. Така її здатність стає своєрідним панциром для нас, бо щоразу під час світанку чи заходу сонця вона повідомляє нам про нову небезпеку, або новий біль, який, однак, із Божою поміччю приведе нас до успішного кінця. Я записую всі такі речі в щоденник, відколи моя кохана не повинна чути про них. Але якщо станеться так, що вона знову зможе довідуватися про наші справи, я буду готовий до цього. Вона кличе мене.
