Чаклун та сфера. Темна вежа IV - Кінг Стівен (лучшие бесплатные книги TXT) 📗

— Хай там що, ми вчинимо так, як маємо вчинити. А я тебе кохатиму, незважаючи ні на що.

Вона всміхнулася. Він промовив це так, наче констатував звичайнісінький факт: небо вгорі, земля внизу, а вода тече на південь.

— Роланде, а скільки тобі років? — час від часу її навідувала тривожна думка, що Роланд був навіть молодший за неї. Коли він зосереджувався, його обличчя ставало таким жорстким, що Сюзен було навіть лячно. Та коли всміхався, то більше нагадував молодшого брата, а не коханого.

— Я вже доросліший, ніж тоді, коли приїхав сюди. Набагато старший. А якщо мені ще півроку доведеться прожити неподалік від Джонаса і його посіпак, то я спиратимусь на палицю і не могтиму вилізти на коня, якщо хтось не дасть мені копняка в м’яке місце.

Вона всміхнулася, і він поцілував її в кінчик носа.

— І ти дбатимеш про мене?

— Еге ж, — сказав він і всміхнувся у відповідь. Сюзен кивнула і теж перевернулася на спину. Так вони й лежали, притулившись одне до одного боками, і дивилися в небо. Взявши його руку, вона поклала її собі на грудь. Він погладив сосок великим пальцем, і той набубнявів, став твердий і почав поколювати. Це відчуття швидко поширилося по її тілу до того місця між ногами, що досі не хотіло вгамовуватись. Вона сильніше стисла стегна і водночас радісно та перелякано відзначила, що від цього стало тільки гірше.

— Ти мусиш про мене подбати, — тихо сказала вона. — Я віддала тобі все. Решта не має значення.

— Я зроблю все від мене залежне, — запевнив він. — Навіть не сумнівайся. Але поки що, Сюзен, ти маєш жити так, як жила. Ще не час усе змінювати. Я знаю це, бо Діпейп повернувся і напевно вже все розповів Джонасові. Але вони досі не зробили жодного ходу проти нас. Хай там що він з’ясував, Джонас досі вважає, що в його інтересах чекати. І це робить його навіть небезпечнішим, ніж якби він зробив якийсь хід. Поки що ми граємося в Замки.

— Але після святкового багаття на Жнива… Торін…

— Ти не ляжеш до нього в ліжко, запевняю тебе. Даю тобі слово честі.

Трохи перелякана через власну відвагу, вона простягнула руку й поклала її нижче його поясу.

— Ось що ти можеш мені також дати, якщо хочеш.

Він хотів. Міг. І дав.

Коли вони закінчили кохатися (цього разу Роланд дістав ще більшу насолоду, якщо це взагалі було можливо), він спитав:

— Те відчуття, яке ти мала на Ситґо, Сюзен… ніби за нами стежать… ти відчуваєш це зараз?

Вона дивилася на нього довгим і замріяним поглядом.

— Не знаю. Розумієш, я думала про щось інше, — вона ніжно торкнулася його і розсміялася, бо він аж підскочив. Нерви в тому напівтвердому, напівобім’якому місці, яке вона гладила долонею, досі були дуже чутливі.

Забравши руку, вона підвела погляд до клаптика неба над їхніми головами.

— Як тут гарно, — пробурмотіла і заплющила очі.

Роланд теж відчув, що його от-от здолає сон. Яка іронія, подумав він. Цього разу в неї не було відчуття чужих очей… зате воно з’явилося у нього. Але він міг заприсягтися, що ні в самій діброві, ні біля неї немає жодної душі.

Та байдуже. Чим би не було те відчуття — реальністю чи вигадкою, — воно зникло. Він узяв Сюзен за руку, і її пальці сплелися з його пальцями.

Він заплющив очі.

Усе це Рея бачила в кристалі, і видовище було нічогеньким, еге ж, дуже нічогеньким. Але вона й раніше бачила, як трахаються, часом по троє чи четверо або більше (часом навіть хтось із парнерів був не зовсім живий або ж зовсім не живий), і в її поважному віці всі ці встроми-вийми її не надто цікавили. Їй більше хотілося побачити, що ж буде після встроми-вийми.

«Нашу справу закінчено?» — спитала дівка.

«Є ще одна дрібничка», — відповіла Рея, а тоді звеліла малій хвойді, що та має зробити.

Еге ж, вона дала їй дуже чіткі вказівки, коли вони вдвох стояли в дверях хатини під Місяцем-Цілунком, коли Сюзен Дельґадо поринула у дивний сон, а Рея гладила їй косу і нашіптувала на вухо, що їй робити. Ось і настав час виконувати наказ… саме це вона й хотіла побачити, а не те, як двоє малих товчуться й пихкають, наче вони перші на землі, хто це робить.

Двічі вони зробили це майже підряд, лише трохи побалакали в перерві (їхню балачку їй теж кортіло почути). Рею це не здивувало. У його віці в хлопця мало бути стільки сімені, що вистачить накачати її на тиждень уперед. І, судячи з того, як та мала шльондра поводилася, їй це було до смаку. Деякі з них, відкривши для себе це діло, вже ніколи не хотіли нічого іншого, подумала Рея.

«Побачимо, надута сучко, якою звабливою ти станеш через кілька хвилин», — подумала відьма і нахилилася ближче до рожевого пульсування, яке випромінював кристал. Часом це світло відгукувалося болем навіть у кістках її обличчя, але то був приємний біль. О так, дуже приємний.

Нарешті вони потомилися. Принаймні, на деякий час. Зчепили руки й позасинали.

— Ну ж бо, — пробурмотіла Рея. — Ну ж бо, крихітко. Будь хорошою дівчинкою і роби, як тобі наказали.

І, неначе почувши її, Сюзен розплющила очі. Але в них була порожнеча. То були очі людини, що розклепила повіки уві сні. Рея побачила, як вона обережно витягла руку з хлопцевої руки. Сіла, притиснувши голі стегна до голих грудей, і роззирнулася. Звелася на ноги…

І тут шестиногий кіт Чахлик стрибнув Реї на руки, винявкуючи собі їжу чи трохи пестощів. Стара скрикнула від несподіванки, і чаклунський кристал згас, як свічка від пориву вітру.

Рея знову вереснула, цього разу від люті, ухопила кота, перш ніж він устиг втекти, і пожбурила через усю кімнату в камін. Стояла літня пора, тож камін дивився в кімнату темним порожнім оком, проте варто було Реї змахнути рукою — і в ньому застрибало жовте полум’я, здійнявшись угору від одного-єдиного напівобгорілого поліна. Заверещавши, Чахлик кинувся геть. Його очі були круглі від жаху, від розщепленого хвоста здіймався димок, як від недбало загашеної сигари.

— Тікай, падлюко! — плюнула йому навздогін Рея. — Щоб очі мої тебе не бачили, сучий потрох!

Вона повернулася до кристала й розспростерла над ним руки, зчепивши великі пальці. Але попри те, що вона спрямовувала на нього всі свої сили й зосередженість, аж поки серце не почало важко гупати в грудях, їй вдалося повернути до життя лише природне рожеве світіння кулі. Зображення на його поверхні не з’явилося. Відьма відчула гірке розчарування, але нічого не могла вдіяти. Та невдовзі вона побачить плід своїх старань на власні очі. Для цього тільки треба буде спуститися до міста.

Усі це побачать.

Відновивши душевну рівновагу й добрий гумор, Рея повернула кристал до схованки.

За мить до того, як його свідомість надто глибоко занурилася в сон, у голові Роланда пролунав сигнал тривоги. Можливо, він відчув, що його пальці більше не стискають її руку, а можливо, то була просто інтуїція. Він міг би легко проґавити цей сигнал (і це майже сталося), але далося взнаки тренування. Він повернувся з порогу глибокого сну, пробиваючись у реальність, як нирець розтинає собою товщу води. Попервах було важко, проте потроху ставало легше. І що ближче він був до дійсності, то сильнішою ставала його тривога.

Він розплющив очі й подивився ліворуч. Сюзен не було. Він встав, глянув праворуч, але не побачив нічого, крім струмка. Втім, він відчував, що вона рушила саме в той бік.

— Сюзен?

Відповіді не було. Підвівшись, він кинув погляд на штани, але в голові раптом пролунало бурчання Корта, гостя, якого він аж ніяк не сподівався за таких романтичних обставин. Нема часу, шмаркачу.

Голим він рушив до берега струмка і подивився в бік півдня. Сюзен була там, також оголена: сиділа спиною до нього. Вона розпустила волосся, і тепер воно спадало по спині до її гарних стегон. Його кінчики ворушило прохолодне повітря, що туманом підіймалося з поверхні струмка.

Вона опустилася на коліно біля самої води, зануривши руку по лікоть, неначе щось шукаючи.

— Сюзен!