Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги онлайн бесплатно серию книг txt) 📗
Не хто ми доплинув красную дівоньку.
Доплинув дівоньку Штефан воєвода
І взяв [він] дівоньку за білую ручку:
«Дівонько, душенько, миленька ми будеш!»
Сучасні величальні пісні розробляють тему про дівчину, яка дає себе вирятувати з води тільки своєму коханому:
Плила Олена краєм Дунаєм,
[Приплила вона аж до берега].
Вийшов до неї батенько її:
Дай ми рученьку, моя доненько!
— Ручки не даю, я си пливаю!
По черзі приходить мати, брат, сестра, нарешті миленький:
Подай, миленька, праву рученьку!
— Ручку вже даю, вже випливаю.
Вар.: Ой, як вже подам, бо ти ся вже здам! (Гн., № 291).
З великою силою варіантів розроблюється тема про переємця:
Пішла дівонька рано по воду,
Та сходилися буйні вітрове,
Буйні вітрове, шайні дощове,
Та й ісхопили повяний вінок.
Вар.: Вінець-павянець, або: золотий вінець;
Занесли його на тихий Дунай,
На тихий Дунай, на крутий беріг,
Під крутий беріг, на білий камінь.
За ним дівонька лужком-бережком,
Гладков стежечков, гей уходженов,
Гей уходженов, позолоченов —
Та й іздибає три риболови,
Три риболови — всі три молодці.
— Ой риболови, ви рибовлаки,
Чи не стрічали павяний вінець?
— Ой хоч стрічали, коли не знали,
А що ж нам буде за переємець?
Єдному буде шовкова хустка,
Другому буде золотий перстень,
Третьому буде сама молода —
Сама молода яко ягода!
Як форму старого залицяння — теж загальноєвропейську 1 — зазначу ще задавання загадок дівчині молодцями: тема, котра найбільш приліпилась до колядкового репертуару, але виринає часом і в інших циклах (великоднім, русальнім, купальськім), на цілій укр. території, і правдоподібно, належить до старих «грищ»:
Ой на Дунаю, ой на тихенькім
Плався, поплався червін корабель,
А в тім кораблі ґречная панна,
Ґречная панна, на ім’я Анна.
Берегом ходить ґречний молодець,
Та рече слівце а д ґречній панні:
1 Пор. матеріал у Schroer, Ratselfragen, Wett- und Wunschlieder, в Zeitschrift des Vereines fus Volkskunde, III.
— Приплинь д берегу, ґречная панна,
Загадаю ти я загадочку,
Ой як відганеш, то моя будеш,
Як не відганеш, батькова будеш:
А в літі, в літі, а в святім Петрі,
Ой мерз, перемерз тихенький Дунай,
Я на лід ішов, коня перевів,
Я лід протяв, коня наповав.
— Хіба би я та не батькова,
Та не батькова, та не ненина,
Щоб я тоє не відгадала:
А в зимі, в зимі, а в святім Різдві,
В мене в городі ружа зацвіла —
Я ружу зірву, віночок сплету,
Віночок сплету, в него ся вберу,
А на святе Різдво до церкви піду —
Хто мене видів, мене завидів.
Долі лугами, калиновими,
Ой ішла туди красна дівонька,
Здибали єї три молодчики:
Ой, стой, погоди, красна дівонько,
Загану я ти три загадочки,
А сли відганеш, то моя будеш,
А як не відганеш, батькова будеш:
Що, дівко, росте без коренечка,
Що, дівко, цвіте без синього цвіту,
Що, дівко, горить без поломіня?
— Біл камінь росте без коренечка,
Папороть цвіте без синього цвіту,
Золото горить без поломіня.
Єден їй купив срібний перстеник,
Другий їй купив золотий пояс,
Третій їй купив рутяний вінок.
Срібний перстеник пальчики ломить,
Золотий пояс клубоньки тисне,
Рутян віночок головку клонить.
Оден їй каже: «Марисю люблю,
Другий їй каже:. Марисю возьму,
Третій їй каже: Вна моя буде! 1
Молодий Марку, чи спиш, чи лежиш?
Не сплю, не лежу, стрілочки стружу:
Которі луччі — в пучечки в’яжу,
В путечки в’яжу, на Дунай пускаю:
Пливіть, стрілочки, до моєї дівочки,
Загадайте їй три загадочки,
Як одгадає, так моя буде,
Не одгадає, не моя буде:
Ой що ж то горить без полум’я,
Ой що ж то росте без коріння,
Ой що ж то біжить без повода?
Вар. початку:
Ой плавле, плавле мальован човнок,
А в том човночку зличний паничу
Струже стрілочки, все з калиночки,
Которі прямі, для себе кладе,
Которі криві, в Дунай пускає, і т. д.2
1 Записи Вагилевича й ін. з Галичини. — Етногр. Зб., XXXVI, с. 228 — 231.
2 Грінченко, с. 12 — 3, з Чернігівщини.
До дуже старих форм гуртового флірту молодіжи належать, очевидно, також передирки обох громад, молодецької й парубоцької, до котрих часто включається третя, громада молодиць. Вони заховались і досі в досить численних відмінах, деякі з доволі архаїчним характером, причім маємо майже виключно співи дівоцького хору, можливо, тому, що забави і гри, до котрих вони приставали і так заховались, зійшли виключно на дівоцькі забави.
Такі, напр., співанки, причіплені до «Кривого танцю»:
Помалу ступайте, — пилу не збивайте,
Пилу не збивайте, шматя не валяйте!
На дівоньках шматя — то шовк та китайка,
То шовк, то китайка, кармазинова крайка.
На парубках шматя — то міх та ряднина,
Із заткала шапки, з клоча поясина.
Пішла я б кривого танцю, та не виведу йому кінця,
Молоденька сестриченька, що свекрусі не вгодивши,
А вгодивши не вгодивши, горнець каші наваривши,
А в тій каші жабяча ніжка, кому їсти — парубкам!
Пішла б я і т. д.
А в тій каші грудка масла, кому їсти — дівочкам!
Чом, юлонька, не широкая?
Чом, травонька, не зеленая?
— Як мені зеленій бути,
Коли мене дівчата стопчать
Жовтими чобітками,
Золотими підківками.
Чом, юлонька, і т. д.
— Як мені зеленій бути,
Коли мене молодиці стопчать
Чорними чобітками,
Залізними підківками.
Чом, юлонька, і т. д.
— Як мені зеленій бути,
Коли мене парубки стопчать
Постолами — постолищами,
Волоками — волочищами.
Дівки молодиці терем будували 1,
Терем будували, віконця вставляли,
Щоб не вилетів соколонько,
Щоб не виносив да дівоцької краси;
Бо дівоцька краса як літняя роса:
В меду ся купала, в меду [мб.: вині] вигравала.
На парубочках краса як зимняя роса:
В смолі ся купала, в дьогті вигравала.
Варіанти:
Дівоцька краса, на Дунаю прана,
На сонці сушена, на столі качана,
У скриню вложена, на ключик замкнена.
Парубоцька краса в баюрі сі прала,
На вітрі-сь сушила, на присьбі-сь качала,
В ковбицю вложена, терном пришпилена.
Чи не диво, чи не диво — сидять дівки за столом,
Молодиці пред столом, а парубки під столом.
Чи не диво, чи не диво — п’ють дівчата мед-вино,
А жіночки горілку, а парубки помийки [вар.: гноївку].
І ще грубше:
Бігла сука ровом, ровом, а за нею хлопці ройом,
Та й зачали суку ссати, бо казали, що то мати,
Сука взяла скавуліти, вни казали, що ї діти 2.
1 Знов чи не натяк на дівоцьку господу?
2 Чуб., III, с. 33, 86, 158; Мат. етн., XII, с. 104 і дд. 158 і дд.
Сі перекори і дотинки, які маємо переважно тільки з дівоцької сторони (бо парубки не беруть участі в сих хороводах, а тільки прислухаються з боку, а коли дуже їм дівчата допечуть, — кидаються їх розгоняти), очевидно, розвинулись коштом таких антистрофічних хорів, де не тільки висміювались, але й величались обидві сторони. Але від них заціліли тільки незначні фрагменти, як, напр.:
Загорожу річку та й на поставничку,
Щоб не вилітали пташата чирята,
Пташата чирята, сиві голубята,
Щоб не виносили молодецьку красу.
Молодецька краса — хустонька в пояса,
За шапкою квітка, в правій руці дівка.
І по тім же вступі знов про дівчат: Дівоцька краса — коса до пояса...1
1 Чуб., с. 110.
Другого двостиху нема, мусило бути щось таке: За косою квітка, в правій руці хустка. Але з сього первісного мотиву, очевидно, розвинулись і ті групові величання, котрих приклади наведено було вище. Сюди належить і така, безсумнівно, стара тема, як величання молодіжи з своєї громади, чи кутка, і висмівання сусідської, які маємо теж в сильно змінених і пізніх формах:
