Зона покриття - Кінг Стівен (книги онлайн бесплатно TXT) 📗
— Думаю, так. Я поставив балончики з фарбою на середню стійку. Через кожні двадцять миль пишіть на дорозі Т-Дж-Д, великими гарними літерами. Зрозумів?
— Т-Дж-Д, — повторив Джордан. — Це означає «Том, Джордан, Ден і Деніз».
— Правильно. Напис робіть дуже великим і ставте стрілку, коли повертатимете на іншу дорогу. Якщо поїдете путівцем, пишіть на деревах, завжди з правого боку дороги. Туди я й дивитимусь. Збагнули?
— Завжди праворуч, — повторив Том. — Їдьмо разом, Клаю. Будь ласка.
— Ні. Не треба піддавати жару, бо мені й так боляче. Щоразу, коли вам доводитиметься міняти машину, залишайте її посеред дороги і пишіть на ній «Т-Дж-Д». Домовилися?»
— Домовилися, — кивнув Джордан. — Краще знайдіть нас.
— Обов'язково знайду. Деякий час світ буде небезпечним, але, звісно, не таким страшним, як раніше. Джордане, у мене до тебе одне питання.
— Яке?
— Якщо я раптом знайду Джонні і побачу, що він пройшов через їхній пункт навернення, і це найгірше, що з ним сталося, як мені бути?
Джордан вражено втупився у нього.
— Звідки мені це знати? Господи, Клаю! Тобто... ви що!
— Ти знав, що вони перезавантажуються, — сказав Клай.
— Я просто вгадав!
Але Клай знав: то був не просто здогад. А щось набагато цінніше. Крім того, він бачив, що Джордан виснажений і наляканий. Він опустився перед хлопчиком на коліно і взяв його за руку.
— Не бійся. Гірше йому вже не буде. Бог цьому свідок.
— Клаю, я... — Джордан перевів погляд на Тома. — Люди — не комп'ютери. Скажи йому це, Томе!
— Але комп'ютери схожі на людей, чи не так? — спитав Том. — Тому що ми створюємо все тільки за відомими зразками. Ти знав про перезавантаження і про хробака. Тож скажи йому, що думаєш з цього приводу. Мабуть, йому все одно не вдасться знайти сина. Якщо ж малий все-таки знайдеться... — Том знизав плечима. — Він уже це сказав. Навряд чи від цього дитині стане гірше.
Джордан міркував над Томовими словами, закусивши нижню губу. Він виглядав страшенно змученим, на сорочці були плями крові.
— Ви йдете? — покликав їх Ден.
— Ще одну хвилину, — озвався Том. І вже м'якше додав: — Давай, Джордане.
Джордан ще трохи помовчав. Потім подивився на Клая і почав:
— Вам буде потрібний ще один мобільний. Відвезіть сина туди, де є покриття...
Системна копія
Клай стояв посеред траси-160, у місці, куди в ясний сонячний день падала б тінь від щита, і дивився на задні вогні, поки вони не щезли з-перед очей. Він ніяк не міг позбутися думки, що більше не побачить Тома і Джордана (троянди в'януть, прошепотів його внутрішній голос), але не дозволив їй перерости у передчуття. Вони зустрілися вже двічі, і кажуть же люди, що Бог трійцю любить...
На нього налетів фонер, що проходив поряд. Обличчя цього чоловіка — першого потерпілого з ярмарку північних округів, котрого Клай побачив, — з одного боку було вкрите шаром закипілої крові. Клаю б зустрілися й інші, якби він не випереджав їх, тож він знову рушив на південь трасою-160. У нього не було жодної вагомої підстави вважати, що його син пішов на південь, але в душі ще жеврілася надія, що якісь залишки свідомості Джонні — давньої свідомості — підкажуть йому напрям, у якому лежить його дім. І до того ж цей напрям був добре відомий Клаю.
Приблизно за півмилі на південь від бічної дороги він зустрів іншого фонера, цього разу жінку, що швидкими кроками туди й назад мірила шосе, наче капітан — палубу свого судна. Вона так пильно подивилася на Клая, що той підвів руки, готовий до сутички в разі, якщо вона нападе.
Але цього не сталося.
— Хто упа-та? — спитала вона, а в його голові прозвучало чітке питання: Хто впав? Тату, хто впав?
— Не знаю, — відповів він, обережно оминаючи її. — Я не бачив.
— Де ара? — спитала вона, заходившись ще швидше крокувати по шосе, і у думках Клай почув: Де я зараз? На це питання він не намагався відповісти, але у свідомості зринула думка про Темну Фею: Хто ти? Хто я?
Клай прискорив ходу, але цього виявилося не досить. Жінка гукнула його, і від її останнього питання у нього похололо всередині:
— Хто Те-Фе?
Відлуння цих слів у його свідомості прозвучало чітко й моторошно. Хто така Темна Фея?
У першому будинку, до якого він вломився, зброї не було, але знайшовся довгий ліхтарик, промінь якого Клай спрямовував на кожного заблудлого фонера, коли вони траплялися на його шляху. І щоразу ставив одне й те саме питання, намагаючись одночасно зробити його проекцію в голові, наче слайд на екрані: Ви не бачили хлопчика? Відповідей не було: у голові він чув тільки невиразні уривки думок. У дворі другого будинку стояв гарний «додж-рем», але Клай не наважився його взяти. Якщо Джонні прямує цією дорогою, то тільки пішки. За кермом автомобіля Клай може проґавити сина, навіть якщо їхатиме повільно. У коморі він знайшов банку консервованої шинки «Дейзі», відкрив її прикріпленим ключем і, жуючи на ходу, повернувся на трасу. Уже збираючись викинути залишки їжі в бур'яни, він раптом побачив немолодого фонера, що стояв біля поштової скриньки і проводжав його сумними голодними очима. Клай простягнув йому банку, і старий її взяв. Потім, чітко вимовляючи слова і змальовуючи в уяві Джонні, Клай спитав:
— Ви не бачили хлопчика?
Старий пожував шинки. Ковтнув. Схоже, задумався. І сказав:
— Збира слабко.
— Слабко, — повторив Клай. — Так. Дякую. — І пішов далі.
У третьому будинку, розташованому приблизно на милю південніше, у підвалі знайшлася двостволка тридцятого калібру і три коробки набоїв до неї. На кухонному столі Клай знайшов мобільний телефон, вставлений у зарядний пристрій. Ясна річ, зарядка не працювала, але варто було Клаю натиснути кнопку живлення, як сам телефон пискнув і ввімкнувся. На дисплеї була тільки одна риска сигналу, але це його не здивувало. Пункт навернення фонерів був розташований на самому краю зони покриття мережі.
Тримаючи в одній руці заряджену рушницю, а в другій — ліхтарика і причепивши мобільний до пояса, Клай рушив було до дверей, але на нього раптом накотила хвиля втоми. Він заточився, немовби від удару молотком з повстяною оббивкою. Клай не хотів зупинятися, але та краплина здорового глузду, на яку ще був спроможний його втомлений розум, підказувала, що треба поспати. Якщо Джонні десь неподалік, то, ймовірно, теж зараз спить.
— Переходимо на денний режим, Клайтоне, — пробурмотів він. — Серед ночі з ліхтариком ні чорта ти не побачиш.
Будиночок був маленьким — якраз для немолодої пари, подумав Клай, судячи з фотографій у вітальні та єдиної спальні, а також поручнів біля унітазу в туалеті, який теж був тільки один. Він ліг на дбайливо застелене ліжко, не розстеляючи його. Тільки черевики зняв. І щойно голова торкнулася подушки, все тіло від виснаження налилося свинцем. Він не зміг би встати, навіть якби виникла така потреба. У кімнаті стояв якийсь запах (мабуть, сухі парфуми старої, подумав він). Бабусин запах. Такий же слабкий, як і сам Клай. Тут, у тиші спальні, криваве видовище на ярмарковому майдані здавалося далеким і нереальним, наче ідея коміксу, який він ніколи не створить. Занадто вже вона огидна. «Не залишай "Темного Мандрівника", — сказала б Шарон, його колишня кохана Шарон. — Тримайся за своїх ковбоїв апокаліпсису».
Здавалося, що його розум відокремився від тіла і плаває над ним у повітрі. Ліниво, без поспіху, у ньому зринула згадка про Клая та двох його друзів, що розмовляли біля фургона очисної компанії «Тайко», перед тим як Том і Джордан знову сіли в машину. Джордан повторив те, що казав у Ґейтені: людський мозок — це просто великий старий жорсткий диск, з якого Імпульс стер усю інформацію. За словами Джордана, Імпульс подіяв на людські мізки, як електромагнітний імпульс.
