Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (книги бесплатно полные версии .TXT) 📗
Се козаченнє української людности підтинало в самім коренї господарські пляни шляхти на Українї. Маса людности, місцями — переважна маса її умикала ся з під рук шляхти: хапала ся ідеї козацького імунїтету, піддавала ся під козацький присуд і як козаки — відмовляла всяких даней і повинностей, всякої послушности своїй зверхности — в містах маґістратам і войтам, в королївщинах — старостам і державцям, в приватних маєтностях — дїдичам. Перехід мас людности в ряди козачини стає вічною піснею в першій чверти XVII віка. „Пішли до них неоселі (golotowie), пішли засудженцї, пішли втїкачі, повтїкали, покинувши поля, повтїкала челядь, зарвавши у панів — так що мало хто і до плуга має людей на Поділю”, каже королївська пропозиція на сойм 1615 р. 11) „Назбирало ся того гультяйства так, що трудно мати хлопа або наємника: до тої наволочи на своєволю плине все що тільки живе” 12), завважає два роки пізнїйше Жолкєвский. Сучасний публїцист виливає старі жалї на урядників по королївщинах, що не ставлять нїяких перешкод в виходї підданих на козацтво: ,,така їх загальна поголоска, що давши підстаростї червоний золотий, вільно йти на козацтво, а коли лотр-козак вернеть ся з розбою, дїлить ся з підстаростою тою здобичою, що награбили у убогих людей” 13). А поруч з ними величезні маси людности виходять з „звичайної юрисдикції” під власть козацьку. Люстрації королївщин 1616 р. дають незвичайно інтересні цифрові ілюстрації сього процесу, що роспочавши ся з кінцем XVI в. йде потім все далї.
При старостві Білоцерківськім читаємо: при ревізії заступник державця кн. Ян. Острозького заявив, що „староство се, як і иньші всї староства Київського воєводства, спустошене вічними нападами татарськими, своєвільними людьми-козаками, що силоміць позаберали й присвоїли собі багато старостинських пожитків, а також і жовнїрами своєвільними з московської війни й иньшими, — так що староста має сам ледве четверту частину доходів” (значить кварти нема з чого платити). В містї Білій Церкві „міщанських домів послушних 300”, які не дають нїяких податків, тільки відбувають військову службу, а „козацьких домів, що не хочуть бути під послухом 14), є більше як 300” 15). Але се ще не багато. В сусїднїм Богуславськім старостві було в містї домів послушних 200, непослушних 400 16). В Каневі домів міщанських послушних 160, домів козацьких непослушних 1346. „Сїл нїяких до того староства нема, тільки хутори, котрих більшість зайняли козаки 17), бо їх більше нїж послушних підданих, але мають в них також свої ґрунти й міщане, тільки нїяких обовязків крім воєнної служби з них не несуть” 18). В старостві Корсунськім подібне: в Корсунї послушних домів 200, козацьких 1300; в м. Стеблеві послушних домів 100, козацьких 400 19). В старостві Переяславськім — в Переяславі домів послушних 300, козацьких 700 20); в м. Яготинї послушних 50, „домів козацьких що не хочуть бути під послухом — 50”; в слободах: в м. Гелмязові „домів міщанських послушних 40, козаків непослушних домів 100”, в Бикові (торішньої осади) „домів міщанських послушних 30, козацьких 25”, в Яблонкові (теж торік осадженім) послушних міщанських домів 50, козацьких домів 30” 21). В Черкасах домів послушних 150, „козацьких непослушних 100”; в Боровицї, що цїла сидить на слободї, „домів послушних 50 22), козацьких 100”, в Ірклїю — також слободї — „домів міщанських послушних 20, козацьких домів більше як 300”; в м. Голтві, що „доперва другий рік як осїла” — „послушних домів 30, козацьких домів 700”; м. Кропивна, осаджена торік, має домів міщанських послушних 30, домів козацьких 60 23); в Чигринї домів послушних 50, козацьких 500; в Данилові послушних 20, козацьких 280 24).
Ітак в самих вичислених люстрацією містах і містечках, окрім сїл, з одної тільки частини української території ми знаходимо коло сїм з половиною тисяч непослушних козацьких домів, пять раз більше нїж послушних... Се тодї як весь офіціально признаний контінґент козацький для цїлої України правительство хотїло обмежити одною тисячею 25).
При тім „непослушних” козаків ми знаходимо в таких містах, які однаково не несли иньших обовязків крім воєнної служби — тільки що мали ходити в похід при старостї, а не під проводом козацького отамана. Знаходимо їх в новоосаджених слободах, котрих людність не несла однаково нїяких обовязків. Отже тут був не простий навіть опортунїзм, а принціпіальна неґація панського права. Люде заявляли себе козаками і не хотїли знати над собою пана, робили се умисно, щоб не мати нїчого з панською зверхністю — яка б вона не була, легка чи тяжка, одно слово — не хотїли бути послушними. В тім лежало революційне значіннє козачини з соціального і полїтичного становища, незалежно від того, бунтувала ся вона, чи жила в згодї з урядом в даний момент. Козак — се „непослушний чоловік”, homme sans foi et loi з становища шляхетської річи посполитої.
Ми розуміємо супроти того записку в тійже люстрації при м. Гуляниках (в київській околицї): „в сїм містї було осїлих домів більше нїж 300 — значно більше, але розійшли ся на своєволю, а за ними повиганяно й жінок і дїтей їх з міста, щоб охоронити ся від того, аби не приваблювати сюда козаків на мешканнє” 26). З панського становища дїйсно треба було силоміць розгоняти сї непослушні елєменти, аби не розмножали ся. Але не всї мали до того відповідну енерґію й відповідні сили та відвагу — зачіпати ся з козаками тут „яко на „Українї”. І „непослушна людність” росла й множила ся, законопослушна поруч неї зводила ся, як ми бачили вже, зовсїм на дрібні ґрупи, а непослушний елємент задавав тон і чув себе хазяїном.
Візьмем кілька штрихів з дещо пізнїйшої люстрації 1622 р. В Каневі козаки „тягнуть собі всякі користи з піль і з рік, забирають собі мало не всї ґрунти не тільки в містї, але й по селах, і з того нема нїяких доходів”, бо козаки сї „не чинять нїяких повинностей, анї послуху” 27). В Переяславщинї по селах і хуторах, що належать до королївщини (числом 25) підданих послушних 280, а між ними живуть козаки — „уживають ґрунтів і усяких користей, і з них нема нїякого пожитку анї послуху — їх більше нїж тисяча”. В старостві Богуславськім по всїх селах і хуторах „нема підданих послушних — хиба кілька, а все козаки” 28).
Панство хотїло зломити сей принціп козацької непослушности.
Реабілїтуючи козачину по переднїх засудах в 1601 р., сойм, як ми бачили, пробував знищити козацький імунїтет. Соймова ухвала постановила, що козацька зверхність обмежаєть ся командою мобілїзованим козацьким військом, але не обмежує „звичайної юрисдикції” старост, державцїв і дїдичів над козаками, оселими в їх маєтностях, як звичайними підданими 29). Але ся ухвала зістала ся несповненою, скільки її не поновлювано, і конституція 1609 р. напр. констатує виразно, що козаки таки далї не признають власти панів і старост, мають свій суд і беруть під свою юрисдикцію цїлі міста 30). „Анї маґістратів по містах, анї старост, анї гетьманів не слухають, самі собі права уставляють, урядників і вождів настановляють і в великій державі свою осібну творять, так що тільки не кажемо: „власть Цезар дїлить з Юпітером”, але не задовго і до того прийде, коли завчасу їх не стримаємо”, завважає цитований вже полїтик з 1616 р. 31). А десять лїт пізнїйше король в інструкції на сеймики малює той самий образ ще в сильнїйших фарбах: „Домашня своєволя (козацька) так завзяла ся, що вже справдї, забувши вірність і підданство, заводять собі свою удїльну державу. На житє і маєтність невинних людей наступають. Вся Україна їм підвласна. Шляхтич в домі своїм не вільний. По містах і місточках королївських вся управа, вся власть в руках козаків. Захоплюють юрисдикцію, закони видають” 32).
Коли зломаннє козацького імунїтету показало ся неможливим, інтересовані круги напирають на те, щоб докладно обмежити цифрою реєстру козацький контінґент, якому належать козацькі права, і щоб се обмеженнє, сей реєстр був дїйсно переведений в житє: всї не включені в реєстр козаки щоб були позбавлені козачих прав. З другого боку добивають ся того, щоб се привилєґіоване козацтво істнувало тільки в королївщинах, а не в приватних маєтностях: коли мала в інтересах воєнної служби державі робити ся уступка з домінїяльних прав сьому воєннослужебному козацтву, то ся уступка повинна бути зроблена коштом держави ж, її маєтностей, себто королївщин, а не коштом приватних прав і доходів. (Знов прошу памятати анальоґію з вибранцями, що набирали ся теж з королївщин тільки).
