Мелодія кави у тональності кардамону - Гурницька Наталія (книги бесплатно без регистрации TXT) 📗
На мить зупинилася, витерла сльози рукавом, тоді зайшла до кімнати і, не роздягаючись, впала на ліжко. Не відчувала ані злості, ані шаленої радості — лише глуху втому та усвідомлення того, що їх усіх обминула біда.
Майже засинаючи, почула, що плаче Яся. Підвелася, побрела до колиски. Взяла малу на руки, сіла на ліжко і, опершись плечима на стіну, почала годувати. Попри все, що пережила сьогодні, молоко в неї не пропало. От і добре, однією проблемою менше.
Заснула з дитиною на руках і не чула, як до кімнати зайшов Адам, як переклав малу до колиски, допоміг лягти їй, ліг біля неї сам. Повертатися до себе в спальню не мав жодного бажання. Після всього, що сталося сьогодні, не лише не хотілось залишатися наодинці, але й відчував гостру потребу жінки поряд. Не так для розмови, як для того, щоб просто усвідомити її присутність у своєму житті, відчути під собою поступливість та тепло жіночого тіла, звабливу округлість форм і не мати жодних інших думок. Інакший світ, інакші відчуття і сенс життя в чомусь зовсім іншому. Здається, саме сьогодні потребував того її світу дуже гостро.
Проспавши ще декілька годин, Анна прокинулась. У кімнаті майже розвиднилося, проте діти ще спали і вона не поспішала вставати. Гнів на Адама давно минувся, і зараз Анна сама дивувалася з того, що влаштувала таку огидну сцену вночі. Мала б тішитися з повернення додому коханого чоловіка, натомість дозволила собі нервовий зрив.
Повернувшись до Адама, вона почала зосереджено вивчати його обличчя. Здається, таки занадто сильного ляпаса вона йому заліпила. На щоці цілком виразно проступили подряпини та синець.
Анна ледь міцніше стиснула губи. Нічого, скаже, що це наслідки вчорашніх подій у місті. Анітрохи не шкодувала, що вдарила його. Адам давно на таке собі заробляв.
Вона мимоволі простягнула руку до його щоки і торкнулася шкіри. Господи, як сильно вона його любить. Понад життя. Не пережила б, якби втратила його сьогодні.
Вона обережно провела долонею по його обличчю. Зморшки довкола очей, глибока зморшка між бровами, наполовину сиве волосся — за ці декілька місяців Адам дуже постарів. Здається, потрясіння останнього часу далися йому ще важче, ніж їй. Хоч би швидше цей період минувся.
Тихенько зітхнувши, вона пригорнулася до Адама. Колись так само ховалася в його обіймах, проте так гостро, як сьогодні, ще не розуміла, що не годна жити без нього, ще вірила, що від неї щось там залежить, намагалася зважати на людський осуд, якісь особливі обставини, перешкоди. Яка ж вона дурна. Нема на світі нічого важливішого, аніж життя близької людини. Якби з Адамом щось сталося, ніколи б собі того не подарувала. Добре, що для них іще не запізно бути щасливими разом.
Розділ 4
Розпитувати Адама про те, що робив і де був у день обстрілу Львова, Анна так і не наважилася, а сам він нічого про це не розповів. Зрештою, стільки пережила за той злощасний день, що воліла не ятрити в собі неприємні спогади. Відклала у найдальший закапелок пам’яті й змирилася з тим, що не на всі свої запитання отримає відповіді. А може, й не завжди варто їх шукати. Хіба не досить того, що жодні репресії Адама не торкнулися, його не виселили з міста, не переслідували, а отже, він був не надто близький до подій. Не менше втішало й те, що заворушення, які для Львова мали трагічні наслідки, їх особисто майже не зачепили. Серед загиблих чи серйозно покалічених не було нікого з близької родини чи добрих знайомих. Навіть Андрій, який дуже захопився всім цим, відбувся лише декількома синцями та понищеним одягом.
Згоріли ратуша, бібліотека та канцелярія університету, редутові зали, приміщення старого театру у францисканському костелі, Технічна академія та п’ятнадцять приватних кам’яниць у середмісті, проте будинок на Краківській, в якому Анна мешкала з дітьми до обстрілу, не постраждав, і за кілька днів Адам забрав звідти речі та одяг.
За тиждень по тому Адам найняв нову прислугу, а ще за декілька днів привіз від Терези старших дітей. Поступово життя Анни зосередилося виключно на хатніх справах та залагодженні численних побутових проблем. Четверо різного віку дітей, чоловік і великий будинок — це вже щось цілком інакше, аніж їхнє з Елею колишнє життя. З незвички почувалася не надто впевнено, а іноді й зовсім губилася в морі нових домашніх справ та обов’язків. Не звикла ані до тутешнього способу життя, ні до інакшого способу ведення хатніх справ і тим паче до того, що раптом опинилася в одному помешканні зі старшими дітьми Адама. Якби все це з’явилося поступово, а не накрило в один момент, як снігова лавина, то, може, краще давала б собі раду, а зараз мусила змиритися з власною безпорадністю. Була тут одночасно і далекою родичкою, і годувальницею Ясі, і чимось на кшталт економки. Доволі дивна, як для її становища та віку роль, проте Анна не надто переймалася тим, як це виглядає збоку. Хтось мусить робити те, що мала б робити господиня. Щоправда, не цілком ясно уявляла, як стати такою господинею, і не лише боялася щось комусь наказувати, але бралася ледь не за всю роботу сама, а тому не надто багато встигала.
Декілька тижнів спостерігаючи за тим, як Анна одночасно намагається доглянути менших дітей, дати собі раду зі старшими і в проміжках між цим навести лад у помешканні та приділити увагу йому, Адам врешті не витримав.
— Не розумію, що ти тут затіяла. Негайно припиняй всі ці звершення і насамперед навчися правильно розподіляти роботу між прислугою. Я що, намарно їх усіх тут тримаю?
— А я й розподіляю, — Анна ображено скривила губи. — І взагалі мені так простіше.
— Що простіше? Потурати ледарям чи самій падати з ніг від утоми? Щоб від завтра я того не бачив. Ще бракувало, щоб ти не могла дати лад прислузі в будинку… — Адам уважно глянув на Анну, з хвилину вивчав, тоді зітхнув. — Ну, якщо вже так складно, найму тобі ще одну служницю, але сама за все не берися, бо мені потрібна жінка, а не прислуга.
Нічого не відповівши, Анна насупилася, проте довго сердитися на Адама не змогла. І сама бачила, що не навчена бути господинею у такому заможному домі, як його. Трохи подумавши, вирішила попросити поради в Терези, і вже наступного дня та не лише прийшла до них додому сама та оцінила масштаби завалів, але й прислала на допомогу одну зі своїх служниць і терпляче роз’яснила Анні, якого стилю поведінки краще дотримуватися з прислугою та як правильно вести домашнє господарство. На початках було доволі важко, проте за місяць Анна таки зуміла відкинути сентименти і вже поводилася не як бідна родичка, а як повноправна господиня будинку.
Куховарка прийняла такі зміни як належне, а от гувернантка Люцини спочатку була обурена поведінкою звичайної годувальниці та не полишала спроб поставити Анну на місце, сказати щось уїдливе, прокоментувати невластиве, як на її погляд, становище, зробити наперекір. Проте незабаром притихла і вона. Лише іноді якось дивно позирала на Анну, але не сперечалась і не намагалася допекти. Очевидно, хтось, може й Адам, розтлумачив їй ситуацію та порадив не обурюватися.
Зрештою, Анну такі дрібні конфлікти не зачіпали. Від початку свого перебування тут налаштувалася на проблеми і прийняла їх як належне, хоча й намагалася приховати від Адама. Їй хотілося зробити все так, щоб він не відчув жодних незручностей через її появу тут, а може, навіть побачив переваги. Саме тому піклувалася про кожну дрібничку його побуту так, ніби це було найважливішим завданням, а ще намагалася зробити життя всієї родини зручним, комфортним і приємним.
Щоб догодити Адамові, навіть про власний одяг і зовнішність дбала значно прискіпливіше, аніж раніше. Не дозволяла собі вийти з кімнати незачесаною, недбало одягненою або в неналежно дібраному одязі. Ще б жалобу зняти. Уже рік як вдова, і хочеться надягнути щось хоча б сіре, коричневе або й темно-бузкове. Але це дрібниці. Захоплення та бажання, яке читала в погляді Адама, переконувало в тому, що жалобний одяг аж ніяк не заважає йому сприймати її як гарну, звабливу та жадану жінку. Єдине, на що поки що не вистачало відваги, — це перестати приховувати справжні з ним стосунки. У кабінет до Адама вона прокрадалася лише тоді, коли діти та вся прислуга міцно спали.
