Москва Ординська. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович (список книг txt) 📗
Так із кінця XV століття Московське князівство стало отримувати від Кримського хана ярлики на окремі татарські улуси так званої «Західної Мещери» та просуватись на захід. Якби Московія робила те самостійно, без кримських ханських ярликів та без згоди турецьких Османів, то, зрозуміло, що була б ними знищена.
Московська історична наука, як уже заявлялось, не може будуватися на винятках із загальнолюдських правил. Отак Москва була доведена Бахчисараєм та Стамбулом до майже двохсотлітньої війни з Литвою та Польщею, яка розпочалася 1500 року походом Московії на Сіверські землі та битвою на Ведроші в липні того ж року і продовжувалася з перервами по 1686 рік.
Свідченням того, що Москва захоплювала міста «Брянеск, Стародуб, Почап, (Северский) Городок, Рылеск, Путивль, Карачев, Радогощ» згідно з отриманими ярликами від Кримського хана, є узгодження військових дій Москви та Криму в 1500 році. Напередодні походу московсько–татарських військ на Сівер щину, Кримський хан навесні 1500 року завдав удару по Русі (Україні), а восени того ж таки року завдав повторного удару, дозволяючи Москві закріпитись на Сіверщині. Послухаємо:
«Щоправда, Молдавія, традиційний союзник Московщини, не змогла надати їй дійової допомоги. Проте доволі ефективним був її союз із Кримським ханом: син Менглі–Гірея, Ахмат–Гірей, упродовж 1500 р. здійснив два спустошливі набіги на територію Литовської держави. У походах московських військ брали участь і казанські царевичі; так за активної участі Мухаммед–Еміна в серпні 1500 р. був здобутий Путивль» [167, с. 327].
Треба мати на увазі, що казанські, касимовські та кримські татари, а пізніше — ногайські та астраханські, діяли на західному фронті постійно. Без них Московія була звичайною іграшкою в протистоянні з Європою.
Отож, коли ми зрозуміли, як відбувався перехід татарських удільних улусів «Західної Мещери» від Литви до Московії, згадаймо також і те, що споріднені татарські роди Золотої Орди завжди могли навідуватись до своїх удільних улусів так званої Мещерської землі. Ходив туди навіть ширинський Кримський хан, як раніше туди ходили Тохтамиш, Джалал–ад–дін (Зелені Сал тан) та Улу–Мухаммед. Згадаймо відхід хана Золотої Орди Улу Мухаммеда восени 1437 року до Белева та зимування його там. Белевський татарський улус підтримав свого одноплемінника та став на його захист у 1438 році, виступивши проти московитів.
Існував також Ізюмський шлях із Криму до Мещерського (Мещовського) поля. Між іншим, він ще називався Царський шлях. Ним ходив до Мещери сам Кримський цар. Послухаємо.
«Изюмский шлях, один из гл(авных) путей, к(ото)рым пользовались крымские татары для набегов на Русь (Московию) в 16–18 вв. Начинался у верховий р. Ораш (левый прикток Днепра), где отделялся от Муравского шляха «пересекая по Изюмскому броду Северский Донец и в междуречье верховьев Пела, Ворсклы, Северского Донца и Оскола вновь сливался с Мурав ским шляхом» [2, т. 10, с. 120].
Були до Мещери й інші шляхи: Кальміуський, Бакаїв, Пах нуцький, Свинячий тощо. Усі вони були поєднані між собою і прямували з Криму до Мещери, або Мещерського поля; ними ходили різні татарські роди. Російська історична наука і в цьому випадку прагнула фальшувати, закидаючи «доважок брехні» у вигляді слова «Тула». Та не йшли татари до Тули! Вони прямували до своєї славної Мещери, до знаменитого Мещерського поля, «де их кони ходят».
Зазирнемо до книги російського професора А. А. Новосельського «Борьба Московского государства с татарами в XVII веке» та переконаймося в тому.
Згадаємо й про Бакаїв шлях.
«Бакаев шлях, ответвлялся южиее р. Сейма от Муравского шляха, шедшего от Перекопа до р–на Тулы, пересекая его в 40 км выше Курска. Назван по имени Бакай–Мурзы, одного из предводителей крымских татар, часто пользовавшихся этим путем для набегов на юж(ные) города… (Московії. — В. Б.) в 16 — нач. 17 вв. Отрезок Б(каева) ш(ляха) от Рыльска до Волхова наз(ывался) Свиной дорогой» [2, т. 2, с. 537].
Це був шлях Мурзи Бакая, який, очевидно, походив із роду Кипчак. Ми уже згадували, що в часи, коли улуси Мещерської землі входили до складу Великого Литовсько–Руського князівства, усі татарські роди мали вільний доступ до своїх давніх земель (уділів). Та коли «Мещерська земля» відійшла до Московії, становище на тій землі почало різко змінюватися. Удільні татарські князі переходили до стану «служивых людей» Московського князя, князів разом з їхніми родами стали переселяти до московської глибинки, а на звільнені «Мещерські землі» поселялися надійні московські «служивые люди». Спочатку, за часів Івана III, московська влада не надавала переваг християнам перед мусульманами. У будь–якому разі релігійна приналежність не була домінуючою. Та згодом, від часів Василя III, князів Мещерської землі стали примусово заганяти до московського православія, а тих, хто не бажав позбавлятися мусульманської віри, переселяли до Касимовського ханства. А щоби татарські роди не укріплювали свої давні уділи, Московія почала з 20–их років XVI століття будувати так звані «засечные черты».
Татарські роди Кримського та Астраханських ханств і Великої та Малої Ногайських Орд позбавлялися Московією не тільки права на свої старі уділи, а й самого доступу на так звану Мещерську землю. Коли ж їм вдавалося прорватися на свої старі володіння, вони зустрічали на тій землі не своїх давніх одноплемінців, а вороже до них налаштованих людей. Звідси й почала зароджуватись ненависть та ворожнеча до нових поселенців.
Звернімо увагу: татари під час походів на «Мещерську землю» не вбивали людей, а пропонували їм повернутися до мусульманської віри, залишаючи таких вихрестів жити у своєму середовищі. Тих же, по суті, вихрещених татарів, які відмовлялися повертатися до старої віри, продавали в рабство.
Москва досить швидко розгадала поведінку нападників на Мещеру і вчинила найвищу мерзоту: передала улуси ворогуючим родам. Землі ширинів передала мангитам, землі аргинів — жа лаїрам і так далі. І не стали ті роди навіть вихрещувати у християнську віру — ворожі татарські роди не сприймали один одного і в своїй рідній вірі.
Послухаймо листа Кримського хана Магмет–Гірея до Московського князя Василя III, написаного у 1517 році:
«…Ато пак слыхано ли, что бесерменину бесерменин бесер менина в полон взяти, ино наши люди и бесерменью в полон поимали в Мещере, а того у нас и в писанье нет, что бесермена продати, А наши люди мещерскую бесерменью и продали, а все тому рняся, что не наш род на Мещере государь… яз по тому и познаю, что от меня князь великий отстал» [34, с. 378].
Не дивуймося з такого перекладу, де Кримський хан називає татарів «бесерменами» — це Московський переклад листа, а вони завжди так перекладали, аби принизити інших. Це звична й давня практика московитів.
Треба розуміти: існуючу на ті часи різницю між нападами кримських татар на Мещерську землю (куди слід включати і Сіверщину, яку татари відносили до своїх земель) та на Стародавню Русь: Київщину, більшу частину Поділля, Волинь, Полісся та Галичину, які не входили до складу Золотої Орди.
Якщо до Мещери та до Сіверщини татари ходили як додому, щоби відвідати своїх родичів, і тільки значно пізніше стали гнати з тих земель до Криму полонених людей (ясир), якими московити заселяли ті землі, то до Русі (України) вони завжди ходили, як на ворожі, чужі землі.
Якщо в Мещері кримські татари нищили прийшле, некорін не населення Московії, то в українських землях вони винищували корінне, автохтонне населення.
Саме в цьому полягає головна різниця між нападами кримських татар на землі Московії в XVI–XVII ст. ст. і в XV–XVII ст. ст. на землі Русі (України).
І ще одне треба завжди пам’ятати. Всі московські «доважки брехні» з цього приводу не варті ламаного гроша. Скажемо кілька слів про московські так звані «засечные черты». Вони почали будуватися після удару Кримського хана по Москві в 1521 році. Це відбулося за часів правління Василя III, коли Московія припинила воювати проти Литви та Польщі та самовільно, без дозволу Турції та Криму, забажала поширити свою владу на Казань.
