Lux perpetua - Сапковский Анджей (смотреть онлайн бесплатно книга TXT) 📗

Мені його так шкода, Маркето. Я дуже шкодую, що жодним чином не міг допомогти йому в його нещасті.

До монастиря цистерціанок ми добралися через два дні їзди. Тільки для того, щоби дізнатися, що панни Ютти там нема. Це дуже прибило Рейневана. А ще більше його прибило те, що Ютта там була. Протягом трьох місяців, від середини лютого до Зелених свят. Він розминувся з нею всього на місяць.

Ми об'їхали навколишні жіночі обителі. Шукали у кларисок у Сойссліці, у бенедиктинок у Рієсі, у магдалинок у Любані. У Згожельці розпитували цистерціанок з Маріенталя під Остріцем, які втекли після спалення їхнього монастиря в 1427 році. Ми ніде не знайшли Ютти, ніде нічого про неї не знали. Рейневана охопив глибокий відчай. Я не міг йому допомогти.

Мені його дуже шкода.

Тобі теж?

З Лужиць ми повернулися до Праги, у середині серпня туди добрався і Шарлей, якийсь час ми провели разом, але невдовзі Шарлей повернувся у польове військо. Зараз він розквартирований десь під Ічином, і ходять чутки про черговий рейд на Лужиці, який має вирушити після святого Вацлава.

Рейневан залишився в Празі, в аптеці «Під архангелом», разом з тамтешніми чарівниками він намагався відшукати Ютту з допомогою магії, однак безрезультатно. Потім під Псарами спалахнула пошесть, і він, медик за покликанням, поспішив лікувати. Не вагався ані миті. Поборов свій емоційний зрив, не піддався розпачу. Правду мовлять, коли кажуть, що те, що нас не вб'є, зробить нас сильнішими.

А я?

Я вирішив повернутися сюди, до Рапотіна. Чи надовго? Настільки, наскільки це буде можливо.

Що далі, питаєш? Безсумнівно, ми знову зустрінемося, всі троє, безсумнівно, це станеться вже дуже скоро. Доля сильно пов'язала нас між собою, на добре і на лихе. А ніщо ж не стається без причини.

Доля сильно поєднала мене з ними, Маркето. Дуже сильно.

Майже так само сильно, як із тобою.

Розділ п'ятнадцятий

«Боже, великий Боже, venerunt gentes in hereditatem tuam, знову прийшли погани до спадку Твого!

Чи се за гріхи наші, чи ж то нам poena peccati, що поспіль до нас єретик з мечем і смолоскипом вторгається?

Anno МССССХХІХ, ipso die sancti Johannis baptiste скривдили гуситські розбійники наш любий кляштор, наш скрипторій і нашу книгозбірню, гордість нашу! Посягнули на твори такої величини, як «De fide catholica» Алануса Остров'янина, «Libre de meravelles» Раймунда Лулла і «Clavis sanationis» Симона Генуезького, на такі інкунабули, як «Hieroglyphica» Гораполлона Єгипетського і «Bestiaire» П'єра з Бове, на трактати та кодекси такої прекрасної роботи, як «Expositio totius mundi et gentium», «De magia veterum», «Liber de mirabilibus natura arcanis», «De amore», «Secreta mulierum» та багато інших, можливо, єдиних у світі примірників. Заламати руки, та й годі!

Півроку не минуло, як знову навала. Знову вікліфісти. Thaborienses, Orfani et Pragenses, а на їхньому чолі Procopius Rasus, той, як він наказав себе називати, gubernator Taboriensium communitatis in campis bellancium, найбільший і найжорстокіший серед апостатів та єресіархів, достоту не чоловік ex muliere natus, a monstrum detestabile, crudele, horrendum et importunum. Eodem anno circa festum sancte Lucie речений Прокоп з усім своїм військом досі не переможеним, cum curribus, cum pixidibus, cum peditibus et equitibus вирушив ad marchionatum Misnense, сіючи смерть і пожежі. І так дійшов до ріки, що зветься Мульда. А зима того року була м'яка… [120]» Перо висохло, неприємно заскрипіло по вишкрябаному пергаменті. Старий монах-літописець опустив його в каламар.

Пахолки освітили покій, запаливши свічки на всіх підсвічниках. Вроцлавський єпископ Конрад аж хекнув від задоволення, побачивши вираз захвату на обличчі Гжегожа Гейнче. Він знав, що інквізитора нелегко було здивувати, не кажучи вже про захват.

— А що, — запитав він із гордістю, тішачись справленим враженням. — Гарна річ, хіба ні?

Гжегож Гейнче кашлянув. І підтвердив кивком голови. Річ була гарна. Годі й сперечатися, гарна.

Єдиним предметом обстановки в покої був величезний стіл, цілком покритий гігантською картою Шльонська і сусідніх країн, зробленою з клаптів тканин, покритих шовковою вишивкою. Хоча інквізитор ніколи раніше не бачив цієї карти, він знав про її існування. Він знав, що її зшили і вишили домініканки від святої Катажини на підставі малюнків, зроблених цистерціанцями з Любйонжа. І що це зайняло черницям більш аніж рік.

Позаяк карта служила головним чином для відстежування та аналізування воєнних дій, на ній були розставлені майстерно вирізьблені фігурки. Їх виготовив Амброзій Ерлер, найкращий вроцлавський різьбяр, у точній відповідності до вказівок самого єпископа. Частини католицьких військ були показані у вигляді біло-золотих фігурок крилатих ангелів з вогняними мечами, формування гуситів були показані як рогаті чорти, які сиділи навпочіпки, випнувши задниці.

Щоранку клірики відтворювали для єпископа актуальну воєнну ситуацію, розставляючи фігурки згідно з пересуваннями військ на театрі воєнних дій. Від тринадцятого грудня, дня святої Люції, тобто від початку великого гуситського рейду на Мейсен і Саксонію, театр охоплював простір між вигаптуваними блакитною ниткою ODERA FLV і ALBEA FLV, а фігурки клірики порозставляли у районі, позначеному назвами SAXONIA, MISNIA, TURINGA і LUSATIA INFERIOR, з яким на півночі межувала MARCA ANTIQUA, а на півдні — ВОНЕМІСА SILVA.

— Підійди-но, Гжесю, — поквапив єпископ. — Кинь оком.

Інквізитор кинув. Військову ситуацію він знав, але на гарні фігурки можна було подивитися. Чорти з випнутими задницями були розставлені поблизу Ошаца, міста, яке війська Прокопа Голого пустили з димом чотири дні тому, двадцять дев'ятого грудня. Чехи йшли вздовж Лаби у напрямку Пірни, знищуючи все на шляху вогнем і залізом. Вони вчинили спустошення у гірничих округах Марієнберга і Фрейталя. Потім, палячи села, дійшли до Фрейберга, Дрездена і Мейсена, але не стали гаяти час на облогу укріплених міст. Швидким темпом маршу вони сплутали карти саксонському курфюрстові Фрідріхові, змусивши його та його союзників до швидкого відступу. Цим самим вони змусили крилатих ангелів скупчитися тісною групкою на північ від напису LIPSIA.

— Це, — єпископ повів пальцем по блакитній лінії, котра розділяла чортів і ангелів, — ріка Мульда. Прокоп хоче пробратися вглиб Саксонії, тож мусить переправитися. Найімовірніше, він зробить це десь тут, поблизу Грімми. Курфюрст Фрідріх міг би це використати. Під час переправи він міг би зім'яти єретиків, міг би потопити їх у Мульді, як кошенят. Достатньо поворушити мізками і знайти в собі мужність. Як ти гадаєш, Гжесю, курфюрст поворушить мізками?

— У мене є щодо цього серйозні сумніви, — підняв очі інквізитор. — Як щодо мізків юного курфюрста, так і щодо його мужності. Досі він якось не виявив хоробрості в цій кампанії. Якби мені довелося шукати історичні порівняння, я не порівнював би його з Юлієм Цезарем. Радше з Квінтом Фабієм Кунктатором [121].

— А в його оточенні? Чи в його оточенні не знайдеться нікого розумного і відважного? Жодного Цезаря? Я не маю на увазі маркграфа мейсенського, його навіть прозивають «Поступливим». Ані бранденбурзького курпринца Яна, бо він одержимий дивак. Хто там ще є з таких, в кого не заяча душа?

— Духовні особи, звісно ж, — усміхнувся Гжегож Гейнче. — Принаймні деякі. Напевне Гюнтер фон Шварцбург, архієпископ магдебурзький.

— Я так і знав, — кивнув Конрад, — що ти його назвеш. Так, архієпископ Гюнтер — людина, здатна зауважити нагоду, що її підсовує переправа гуситів через Мульду. Він зумів би використати перевагу, зумів би допомогти Фрідріхові спланувати і провести атаку. Але ми не можемо якбикати і покладатися на випадок, треба це Гюнтерові підказати. Хтось мусить галопом мчати до Лейпцига з посланням.