Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий (электронные книги без регистрации .TXT) 📗
Мандеєць сидiв, грiв пальцi над жаровнею i мiркував, чи варто вiдривати латинську частину i обпалити її на вогнi? Тодi нiхто не взнає, де насправдi був Алi, коли складав дивовижного листа. Та вирiшив, що не треба. Бо ж раптом наскочать хашашiни i вимагатимуть, щоб сказав, що було в спаленiй частинi?.. Ще почнуть катувати… А при цiлому паперi йому, найкращому звiздаревi Басри, буде легше збити з пантелику хашашiнiв…
Вiн ретельно згорнув листа, вклав до бамбукового футляра, а футляр сховав межи книжками та iнструментами.
Наступного дня його винайняли сусiди – купцi, щоб вiн провiв по Шатт-ель-Арабу сафiну з вантажем сандалового дерева та мангрової найкращої жердини i кори з Аль-Кумру2. А там далi по Євфрату вгору i по каналах до землi Харранської.
Повернення додому не принесло йому радостi – вiн зразу кинувся до схованки i не побачив там бамбукового футляра з листом. Усе iнше лишилось недоторканим.
«Значить, днями навiдаються до мене в гостi хашашiни»,– вирiшив мандеєць.
I справдi, небавом до нього завiтали пiзно ввечерi купцi, що збиралися мандрувати до Китаю морським шляхом. Усi в темних бедуїнських плащах, вiльним кiнцем чалми прикривали лице.
Першим у будинку вiдкрив лице найстарший лiтами, i лоцман пiзнав у ньому одного купця з Шама. Цей був правдивим купцем i його добре знали купцi та руббани з басрiйського порту. Вiн уже кiлька разiв вiдбував далекi подорожi, а в благословенну Мекку подорожував аж три рази. Пiсля всiх належних вiтань сiрiйський купець почав вибачатись:
– О, достославний шейх! Окраса всiєї вченої Басри, кладезь мудростi, скарбниця знань! Вибачай нас, просторiкуватих, що ми прийшли так пiзно! Але бувальцi казали нам в ханi, що це єдиний час, коли тебе можна напевно застати вдома, бо щоночi ти спостерiгаєш небо! Вибач, вибач нас, достославний муж!..
Запрошуючи їх до господи i далi на дах, мандеєць думав, що цей, напевно, не з хашашинського кубла гадючого. А от iншi? Пiди розберись, хто купець, а хто бойовик– хашашiн? Адже все виглядає зовсiм правдиво – до мусону лишився цiлий мiсяць, i купцям потрiбна порада i допомога справжнього фахiвця.
Вони принесли iз собою i пригощання, i вино.
Знов вибачався купець-сiрiєць.
– О шейх! Вибачай, тисячу раз вибачай, що прийшли без пахолкiв i самi розстеляємо скатертину. Ти найкраще знаєш, бо ти найстарiший i наймудрiший iз нас, що таке пахолки. Все вони пiдглядають, все пiдслуховують, i вiд них не можна сховати таємницю. Їх завжди можна пiдкупити i взнати, що говорив хазяїн.
Лоцман розломив з ними перший шмат хлiба i зразу ж пiдвiвся, щоб повернутись до своїх вимiрiв, приказуючи:
– Аллах милостив i вибачить менi, як вибачили ви, мої вельмишановнi найдорожчi гостi, але зорi i мiсяць невпинно обертаються, а мене Аллах милостивий i милосердний покликав споглядати його небесне творiння щоночi…
Так говорив звiздар-лоцман i справдi вимiрював, де знаходиться та чи iнша зiрка. А сам думав: «Наймолодший – хашашiн. Чому? А тому, що дуже красивий, лагiдної поведiнки. Та ще й здоровенним глеком вина опiкується!»
Страви були такi свiжi, пахучi й смачнi, що лоцман, проходячи повз скатертину, часом нахилявся i брав шматочок чого-небудь.
Свiтив повен мiсяць. I обличчя двох вiн дуже добре бачив, ще двоє були в затiнку, а обличчя ще одного було навпiл перерiзане тiнню. Лоцман спостерiг, що лише навпiл освiтлений сирiєць iз Шама здивований його поведiнкою, тобто порушенням усiх правил гречностi та цими, нiби дуже термiновими, вимiрами. Не дивувалися двоє – молодий виночерпiй i зрiлий муж, червонобородий купець, iз пiвнiчних областей Iраку. Значить, вони напевне хашашiни. Тепер залишалось питання, чи четвертий теж хашашiн, чи випадкова людина, як i чоловiк iз Шама. «Довго не доведеться мучитись таємницею,– сказав собi мандеєць.– Якщо четвертий вп'ється i засне, значить, вiн справжнiй купець».
Та непевнiсть для лоцмана скiнчилася значно ранiше. Скiнчивши вимiри, вiн, не попереджаючи нiкого, запалив нафтову лампу вiд жаровнi, яка стояла в кутку, в глибокiм глинянiм ящику. Сирiєць i четвертий купець зрадiли, а останнi троє зразу ж забажали вниз до помешкання, мовляв, вони не звикли до насичених болотними випарами басрiйських вiтрiв.
Спустились вниз, пили там вино, i тепер почалася розмова про замовлення мандейцевi.
О шейх! Ти окраса Басри, i тебе знають по обох рiчках 3 до тих вершин, куди заходять великi сафiни. I хоч ти багато рокiв плаваєш лише по солодкiй водi, тобi добре вiдомi й далекi дороги морем-океаном. Щоб не тiльки покладатись на того руббана, який нас вестиме по зiрках i сонцю, ми, твої нiкчемнi гостi, хотiли б мати розписаний дороговказ з усiма стоянками зiрок, сонця, мiсяця, вiдмiнами вiтрiв та всiма прикметами вод, приток, скель i рифiв аж до самого Ганджоу.
Достославний мандрiвцю! Не перевищуй мою славу як лоцмана, це негоже… Прохання ваше, мої дорогi гостi, я зможу виконати тiльки при однiй умовi –якщо тиждень спостерiгатиму сонце i небо. Пiсля тих спостережень я зможу дати найбезпечнiший дороговказ. Чи треба вам плисти по вiдкритих зелених водах, чи по бiлiй прибережнiй водi4…
О славний наш шейх! Ми наперед вдячнi тобi за твої турботи! I вони, повiр менi, будуть щедро винагородженi! Але є питання – який дороговказ буде коштувати дорожче?
Цiна однакова, бо i там, i там треба багато писати, креслити й звiряти з написами iнших мореходiв та своїми помiтками.
Значить, ти, о наш незрiвнянний звiздарю, окраса вчених мужiв, приймаєш наше прохання?
Приймаю, славнi мої гостi, безстрашнi мандрiвники!
Як i годиться, вдарили по руках, i на тому мова про дороговказ скiнчилася.
Почалась пиятика. До всього, один iз купцiв, середнiй за вiком, виявився добрим музикою. I старий аль-ут звiздаря, настроєний, пiдтягнутий, сповнив кiмнату легкою й веселою мелодiєю. Грав «купець» неголосно, так що, певно, i на вулицi не чули.
Вино розливав молодий красень i все виголошував здравицi на честь господаря i сiрiйського купця. Минуло небагато часу, як сiрiєць i четвертий гiсть вже спали мiцним сном.
Лоцман зробив вигляд, що вiн сам захмелiв i не помiчає глибокого сну двох гостей. Вiн потягся за глеком вина, але молодик вiдставив глек подалi вiд мандейця i вiдтрутив його рукою.
Ти прийшов у мiй дiм! Ти менi мiг бути за внука, а ти не даєш випити якогось розбавленого пiйла? Га?! Де повага до старших?! Де повага до моїх знань?! Ви смiття, байстрюки з вашими родоводами! Мої предки тут були до вас ще з часiв Адама! Геть з мого дому!
О шейх! Не виявляй поспiшностi й гнiвливостi. Вислухай нас. Ми з багдадської служби славного халiфа Ан-Насiра5, хай Аллах покрiпить його та поб'є його ворогiв… Справа одна дуже тонка i до кiнця не з'ясована. Ще досi не всi ворохобники, що готували заколот, вловленi та виявленi. От ми й прибули тебе про дещо запитати…
То не можна було без всякої машкари, без комедiї до мене прийти i про все розпитати?!
Поки ворохобники не виявленi, ми могли б своєю появою їх налякати. А вони десь поруч…
Шановнi кадiби нашого славного халiфа Ан-Насiра, та покрiпить Аллах його i весь його славний рiд! Але я нiколи нi з ким не знався з ворохобникiв, дурних айярiв! I завжди шанувався перед халiфом на землi та Аллахом на небесах!
Найстарший замовк, а заговорив гравець на аль-утi:
– Шейх! Ти не безгрiшний, i ти це добре знаєш! Ти час вiд часу потаємно прибуваєш в харранськi землi i саме на вашi свята, де ви, мерзеннi й затятi язичники, поклоняєтесь зiркам i мiсяцю. А хiба не ти майже третину своїх заробiткiв вiддаєш мандейським громадам у Васiтi, Убуллi та Аль-Ахвазi? Ти також заступався не один раз за своїх таємних одновiрцiв перед емiром Басри!
– Я служу людям. Тим людям, що звертаються до мене в питаннях зоряного неба. Аллах, милостивий i милосердний, над усiма розкрив лазурит неба i для всiх засвiтив дiаманти зiрок… А чи є серед тих, хто приходять до мене, ворохобники, чи айяри, чи змовники, чи таємнi iудеї та нiсранi, я не можу знати. Я не дивлюся в душу людям. Очi мої повсякчас зверненi до неба! Чародiйством я не займаюсь, гороскопiв також не складаю. Я шаную засади вiри i добре знаю, що волю Аллаха взнати в людськiй душi неможливо.
